Основи бібліології

3.2. Історія розвитку книги

Книга як явище виникла на основі писемності, оскільки кожна книжка можлива тоді, коли існує певна система знаків чи зображень, за допомогою яких людина передає інформацію. Першим різновидом писемності можна вважати предметне письмо, що базувалося на використанні різноманітних предметів, яким надавали певного значення (намисто вампум північноамериканських індіанців, вузликове письмо (кіпу) древніх інків, письмо палицями у народів Австралії й Нової Зеландії). Згодом варіантом писемності були позначки-рахівнички. Пізніше, в XV ст. до н. е. з’явилося піктографічне (від. лат. pictus — “намальований” і грец. графо — “пишу”) або малюнкове письмо. У піктографічному письмі предмети, події і явища передавали за допомогою умовних знаків, схем, малюнків. Поступово піктограми конкретних предметів стали символізувати окремі слова або абстрактні поняття. Малюнки спростилися, стали називатися ідеограмами. Сьогодні ідеографічне письмо використовують у Китаї, Японії у вигляді ієрогліфів. Ідеографічне письмо було дуже складним, його вивчали церковнослужителі, і з метою укріплення своєї влади вони розробляли особливу систему позначок, яка була кастовою, не поширеною. Поява фонетичного письма датується І тис. до н. е. У фонетичному письмі кожна позначка означає звук, це не обов’язково літера. Вперше записи з використанням фонетичного письма були знайдені на території Єгипту, це так званий Розеттський камінь, на якому клинописом вміщено текст на пошану царя Єгипту Птолемея і його дружини Клеопатри. Таким чином, в розвитку письма ми спостерігаємо шлях: повідомлення ^ слово ^ склад ^ звук. В Давній Греції використовувалося фонетичне письмо, яке налічує 24 літери. Грецький алфавіт було покладено в основу латинського. Для слов’янських народів азбуку винайшли візантійські монахи Кирило та Мефодій у 863 р. В сучасних умовах у світі використовується 8 тисяч різноманітних алфавітів.

Давніми центрами творення книги були Єгипет, Греція та Рим. Створення книжок у Єгипті базувалося на традиціях близького Сходу. На території сучасного Іраку та Сирії потужно розвивалося виготовлення книг на глиняних дощечках. Ці дощечки мали однакові розміри (приблизно 33x22 см), товщину від 2 до 4 см. Такі пластини з м’якої глини обпалювали і зберігали у спеціальних дерев’яних скринях. На кожній глиняній дощечці у верхньому куті зазначали назву книги чи розділу. Дощечки з’єднували металевими пластинами, фактично створювали ту конструкцію, яка подібна на сучасну. Окремі глиняні дощечки вціліли до нашого часу і зберігаються музеях світу (в Луврі, Британському музеї). У Давньому Єгипті спробували запровадити глиняні книги, але вони були важкими і крихкими, тому єгиптяни розпочали виготовлення особливого матеріалу для книги — папірусу (IV ст. до н. е.). Єгипетські книжки мали вигляд сувою: папірус намотували навколо круглої основи. Сувої мали довжину до 10 м, а ширину — 15—30 см.

У Давній Греції на основі здобутків Єгипту розпочався книжковий розвиток. Цьому були дві причини:

  • високий рівень розвитку літератури (Софокл, Евріпід, Есхіл та ін.);
  • високий рівень освіти, виникнення шкіл, рівень розвитку науки.

Матеріальна конструкція книжки в давній Греції була надзвичайно різноманітною. Спочатку книжки писали на глиняних дощечках, які натирали воском, писали спеціально загостреною паличкою — стилосом. Пізніше ця незручна і недовговічна форма була замінена книжкою на папірусі у вигляді сувою. Папірус завозили з Єгипту, він був дуже дорогим, тому греки почали шукати власний матеріал для написання книжок. В Греції вперше було використано пергамент, тобто спеціально оброблені шкіри тварин, розрізані та скріплені в книгу. Проте, пергаментні грецькі книжки все ще мали вигляд сувою, а не кодексу.

Найбільший розквіт книги відбувся в Римі у ІІ—ІІІ ст. до н. е. Римляни запозичили грецький алфавіт, спростивши його. Запозичили з Греції і пергамент, як матеріальну основу для книжки. Проте вони не використовували грецьку форму сувою, а згинали аркуші й скріплювали їх у формі кодексу (від лат. codex — “дощечка для письма, книга”). Вперше цю форму було застосовано у II ст. до н. е і використовують її донині. В Давньому Римі книжкова справа стає сферою промисловості, у ній з’являється розподіл праці. Спочатку переписувачі (каліграфи) переписували текст. Римляни запровадили три суворі редакторські правила переписування книги:

  • текст уважно переписували з оригіналу, а після перепису звіряли (зчитували);
  • переписані тексти надходили до художників, ілюстраторів (їх називали ілюмінаторами). Художник розташовував ілюстрації, заставки, ініціали різними фарбами (червоною вписував назви рубрик);
  • при потребі до переписуваного тексту кваліфіковані науковці створювали так звані маргіналії — примітки на берегах, які пояснювали незрозумілості в тексті.

Для урочистості пергамент розмальовували в різні кольори. Формати книжок були різноманітні, не існувало ніяких правил. Каліграфи працювали не поодинці, а в спеціальних майстернях. Часто в одній майстерні налічувалося до 50 переписувачів книг. Окремо для переписуваних книг виготовлялися палітурки (це була вже інша сфера виробництва). Окремо існували книгарні, де можна було придбати книжку. Книжки не створювалися в одному екземплярі, мали наклад до 100 примірників. Ціна книги залежала від якості пергаменту, обсягу видання, від популярності автора. Крім книгарень в Римі відкривали й бібліотеки. Публічних бібліотек було 28. Існували також приватні бібліофіли, книгозбірні яких містили до тисячі книжок. Можна сказати, що саме в ту епоху зародилося бібліофільство, стали цінувати давні книги.

Книга в Давніх Єгипті, Греції та Римі сприяла розвитку знань, освіченості населення, слугувала джерелом передавання інформації. Поєднання тексту, ілюстрацій, створення форми кодексу запровадило розуміння книги як цілісного організму, зокрема основи подальшого розвитку і вдосконалення рукописної книги.