Основи бібліології

3.4. Розвиток книжкової справи в XVI-XVII ст.

Винахід Ґутенберґа швидко розповсюдився по різних країнах. Навіть у Львові в 1480 р. існувала друкарня, яку відкрив львівський міщанин, українець Степан Дропан. Вже в 1500 р. в Європі діяло понад 1000 друкарень, чимало з яких були пересувними. Книги, видані до 1500 р. називаються інкунабулами (від лат. “в колисці”). До цього року в Європі було видано більше десяти мільйонів примірників книг. На початку XVI ст. в друкованих книжках ілюстрації, які в інкунабулах виконувались ще вручну, стали друкованими. Інкунабули мають такі загальні особливості:

  1. Для їх друкування використовували і папір, і пергамент.
  2. Друкувались особливим шрифтом, який за накресленням нагадував рукописний і називався готичний мінускул (це був спрощений скорописний шрифт). Пізніше з’явився інший за накресленням шрифт — антиква.
  3. Не мали титульних сторінок. Титул розташовували вкінці, де тепер розташовують вихідні відомості, або замінювали його колонфоном.
  4. Відсутні абзаци.
  5. Текст надрукований, а ілюстрації виконані вручну.
  6. Мали досить великий формат — ін-фоліо, тобто в 1/2 аркуша.

Книги, надруковані до 1550 р. називають палеотипами (в Україні книги, надруковані до 1800 р. називають стародруками).

Найвідомішими на той час були друкарні братів Альдів, Христофора Плантена та родинної фірми Ельзевірів. Альди — це родинна фірма, заснована в 1490 р. у Венеції. Найбільше уславився Альд Мануцій, людина, яка принципово змінила зовнішній вигляд книги і підхід до книгодрукування. Тогочасні видавці, насамперед, розуміли книгу як джерело культури і просвіти, але водночас і як джерело прибутку. Сформувався підхід до книжок як до товару, що спонукало видавців відповідати на потреби читачів і посилювало зв’язок книги з суспільством. Альд Мануцій ставить книговидавничу справу на наукову основу, створює редакційну раду “Нова академія” для підготовки текстів та оцінки ілюстрацій. Наукової перевірки, як правило, потребували тексти давніх авторів, цікавість до яких зросла в добу Відродження. Ця перевірка була своєрідним прообразом наукового редагування, зокрема, текстологічної підготовки давніх творів.

Альди суттєво змінили матеріальну конструкцію книги, запровадили нові шрифти, формати. Вони винайшли шрифт антиква і почали використовувати курсив. Видавці використовували нові формати видань в 1/4 і в 1/2. Менші формати робили книжку демократичнішою і зручнішою. Крім того, Альди вперше звернули увагу на ємність друкарського аркуша. Для підвищення ємності, а значить, для зменшення загального обсягу видань і їх здешевлення, в них подавали дуже мало ілюстрацій, друкували дрібним шрифтом. Видання Альдів виходили накладом 275 примірників.

Цікавим є те, що видавнича фірма Альдів вперше запровадила видавничу марку (дельфін, обвитий ланцюгом), щоб вберегтися від підробок, яких на той час було вже дуже багато. Нововведенням було й те, що видавці почали вкладати свої видання в палітурки. В історію видання Альдів увійшли під особливою назвою — альдіни. Вони вважаються зразком поліграфічної техніки та видавничої справи ХУІ—ХУІІІ ст.

Крім Альдів, значну увагу якості видань приділяли в друкарні Етьєнів (родина французьких друкарів XVI ст.). Діяльність цієї фірми цікава тим, що видавці вивішували віддруковані сторінки на спеціальному стенді і призначали нагороду (один золотий!) кожному, хто знайде помилку.

На початку XVII ст. розпочав свою діяльність голландський друкар Христофор Плантен, француз за походженням, усе життя працював в Голландії та Бельгії. Плантен відомий тим, що створив ідеальний текст Біблії і видрукував його на найвищому поліграфічному рівні. До XV ст. текст Біблії неодноразово переписували і вносили в нього різноманітні помилки та хиби. Видавець запросив видатних науковців, які провели наукове дослідження тексту і зняли з нього всі нашарування. Біблія Плантена вирізнялась високим рівнем оформлення. У ній було використано різноманітні шрифти, прикраси (гравюри та віньєтки).

Видавець Плантен вперше використав у роботі не дерев’яну, а мідну форму, що дозволило якісніше виконувати гравюри. Він також перший використав фронтиспис. Крім Біблії, Плантен видавав чимало інших видань. Йому належить ідея випуску книжок невеликих форматів — кишенькових. Видавець мав свою словолитню, друкарні в різних країнах. Плантен був першим європейцем, який відкрив друкарні в Африці й Америці.

В XVII ст. найвідомішими друкарями були Ельзевіри. Це родинна фірма голландських друкарів, яка існувала в Європі майже 150 років. Вона відкрила нову сторінку в історії книговидавничої справи. У XV—ХУІ ст. перші друкарі та власники видавничих фірм, як правило, виступали і в якості видавців, і як продавці книжок. В XVI ст. книговидавнича справа підпадає під усілякі дозволи та заборони. Для випуску книжок друкар мав так званий привілей, відповідно до якого за друкарем закріплювалось право видавати певні видання. Привілей надавали монархи, які були зацікавлені розвитком книговидання і отриманням прибутків. Друкарі об’єднувались в гільдії і ухвалювали закони, за якими мали працювати всі члени гільдії. Ці закони обмежували кількість членів гільдії, наклади видань тощо.

В середині XVI ст. було запроваджено цензуру. Папа римський випускав так званий індекс, у якому були зазначені книжки, друкування і розповсюдження яких було заборонено. У другій половині XVI ст. з’являються підпільні друкарні, які випускають піратські видання. Тобто, не маючи привілею, такі друкарні використовували марки інших видавців і випускали продукцію, на яку не мали права. Вже в XVII ст. з’являються книжки, видані на народних мовах (французькою, німецькою, італійською тощо), а на зміну мертвій латині приходить жива розмовна мова. Це сприяє розвитку національних літератур, удосконаленню мови. Виникає потреба у демократичних наукових, навчальних виданнях просвітницького характеру. Розвиваються університети, збільшується кількість осіб, які навчаються.

На початку XVII ст. була започаткована видавнича фірма Ельзевірів. Можна виділити ряд особливостей їхньої діяльності:

  1. Нова тематика видань. Релігійну літературу не випускають.
  2. Інтернаціональність фірми. Вона випускала книжки іншими мовами (європейськими) і налагодила міжнародну торгівлю. На відміну від Плантена, Ельзевіри частину накладу реалізовували у власних друкарнях, а частину віддавали для реалізації іншим.
  3. Удосконалили матеріальну конструкцію книги. Увагу фірми, насамперед, привертали малоформатні видання, які були дешевими. Ельзевіри використовували формати в 1/16, 1/24, а також винайшли оригінальний формат в 1/12 (його називають формат ельзевір). Вони піднесли художньо-технічне оформлення видань, звертаючи увагу не на ілюстрації, а на пропорції книжкової шпальти. Ельзевіри використовували особливий шрифт, який теж отримав назву Ельзевір.

Особливими рисами книг Ельзевірів були:

  • використання праці редакторів, високий рівень книг;
  • висока якість шрифтів і художньо-технічного оформлення;
  • помірна ціна;
  • оригінальний видовжений вузький формат;
  • якісна робота над науково-довідковим апаратом.

Загалом, XVII ст. дає підстави говорити про піднесення рівня якості книг з точки зору змісту, запровадження додрукарської підготовки, появу книг з демократичними рисами і водночас якісних. В XVII ст. друкарі переходять на публікацію актуальних повідомлень, що означає зародження періодичної преси. Ще в добу Середньовіччя були розповсюджені рукописні повідомлення про історичні події, нормативні документи, однак їх було дуже мало. Пізніше, на початку XVII ст. почали друкувати окремі аркуші повідомлень (відомості про ціни тощо), продавати та вивішувати для загального ознайомлення. Коштували ці листівки дешево. У Венеції за них платили найменшу монету, яка називалась “ґадзетта” (звідси пішла назва “газета”).

Таким чином, XVII ст. — це період активного розвитку книговидання.