Основи бібліології

5. Типологія книги як практична проблема книгознавства

Нині українська книжкова справа характеризується кількома тенденціями:

  • кількісне зростання книговидання (понад 1,36 примірника на душу населення);
  • сучасні видання вирізняються різноманітністю змісту, охоплюють широку палітру тем (15 тис. назв видань);
  • сучасні видання неоднорідні за структурою, композицією (втім, ця тенденція спостерігалася й раніше);
  • нині книжки все частіше вирізняються оригінальністю дизайну, є відмінними за художнім і технічним оформленням.

Маючи таке різноманіття книжкової продукції, книгознавці прагнуть укласти всі відомі різновиди у певну систему. Для вирішення цього завдання бібліологія використовує свій спеціальний розділ “Типологія книги”, що є не окремою дисципліною, а лише галуззю книгознавства. Власне, типологія книги втілює практичну спрямованість сучасної бібліології, хоча зазвичай витлумачується як теоретична дисципліна. Типологія книги дає можливість ефективно організувати книговидання, запропонувати читачеві різні види видань, удосконалити книгорозповсюдження, пропаганду, налагодити належний облік та зберігання книг. Таким чином, типологія книги — це галузь книгознавства, яка вивчає і розробляє наукові засади та принципи класифікації книг за їх суттєвими функціональними книгознавчими ознаками.

Мета типології полягає у:

  • виявленні типових, об’єднуючих якостей книг;
  • об’єднанні книг у групу (тип) на основі виявлених якостей;
  • вивченні цієї групи книг як соціального явища.

Сучасна типологія оперує поняттями “тип видання”, “вид видання” і “підвид видання”.

Тип видання — це узагальнена ідеалізована модель видання, яка являє собою сукупність найсуттєвіших ознак, що визначають типові змістові особливості та зовнішні якості видання. Простіше кажучи, це деталізована характеристика видання однієї книги за книгознавчими ознаками. До найсуттєвіших книгознавчих ознак належать:

  • цільове (функціональне) призначення;
  • читацька адреса;
  • матеріально-конструктивна форма (книга, брошура);
  • знакова форма основного матеріалу (текст, ноти, ілюстрації, карти);
  • характер зв’язку з іншими виданнями (серія, зібрання творів, вибрані твори, комплектне видання);
  • часові особливості випуску (неперіодичне, періодичне, продовжуване).

Тип видання є основою для визначення виду видання. Видання, які мають однакові (типові) типологічні ознаки, утворюють єдину групу — вид. Вид видання — це група видань, які мають однакові суттєві (типові) ознаки:

  • соціально-функціональне призначення (наприклад, навчання, розвиток науки, наведення довідок, розвага тощо);
  • матеріальна конструкція (книга, брошура, листівка);
  • читацька адреса (для дорослого, дитячого читача тощо);
  • знакова форма інформації (текст, ілюстрація, ноти, карти);
  • зв’язок з іншими виданнями та часові особливості випуску.

Всередині виду видання виділяють підвиди. Підвид видання — це група видань всередині виду, виокремлена за менш суттєвими ознаками, ніж вид. Наприклад, вид — це довідкові видання, а підвиди — енциклопедії, словники, власне довідники. Підвиди в межах виду відрізняються за:

  • побудовою (структурою);
  • особливостями змісту;
  • знаковою формою інформації.

В Україні типологією книги займаються як окремі науковці, так і наукові інституції. Найзначнішим науковцем є Галина Швецова-Водка, яка має дві монографії на цю тему. З практичної, редакторської точки зору питання типології вивчає Микола Тимошик: в посібнику “Книга для автора, редактора, видавця ’ є розділ “Видавнича продукція та критерії її поділу на види”.

Розроблено важливий нормативний документ—ДСТУ 3017—95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення”. Також на основі російського нормативного документу ГОСТ 7.60—2003 “Издания. Основные виды, термины и определения” розроблено міждержавний стандарт “СИБИД. Издания. Основные виды, термины и определения”, прийнятий в 2004 р. одинадцятьма країнами, і Україною в тому числі.

Відповідно до ДСТУ 3017—95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення” всі видання поділяють за такими ознаками.