Основи організації бізнесу

4.5. Податкова система в інфраструктурі бізнесу

Податковою системою іменують сукупність податків, зборів та інших платежів, що стягуються у встановленому порядку з юридичних і фізичних осіб. Податковий кодекс визначає податок як обов’язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується з організацій і фізичних осіб у формі відчуження приналежних їм на праві власності, господарського ведення або оперативного управління коштів, з метою фінансового забезпечення діяльності держави та (або) муніципальних утворень. Збором вважається обов’язковий внесок, що стягується з організацій і фізичних осіб, сплата якого є однією з умов здійснення в інтересах платників вагомих дій державними органами.

У кожній країні податкова система несе в собі величезну кількість національних особливостей, що не міняє загальної суті оподаткування як вилучення державою у свою користь частини валового внутрішнього продукту за допомогою стягнення обов’язкових внесків у бюджети різних рівнів. Внески здійснюють основні учасники виробництва валового внутрішнього продукту:

- працівники, що створюють своєю працею матеріальні та нематеріальні блага і одержують дохід;

- господарюючі суб’єкти, власники капіталу.

Отже, економічний зміст оподатковування зводиться до взаємин господарюючих суб’єктів і громадян, з одного боку, і держави, з іншого, із приводу формування державних фінансів.

Функції податків. Податки виконують три найважливіші функції:

- фіскальну — вона є головною з погляду суспільної значимості й полягає у формуванні фінансових ресурсів держави, які надалі витрачаються на потреби соціальної сфери й господарства (капітальні вкладення в інфраструктуру, дотації підприємствам і сільському господарству), утримання збройних сил, проведення зовнішньої політики, забезпечення безпеки країни; утримання державного апарата, виплату державного боргу;

- розподільну (регулюючу) — вона реалізується через системи пільг проявляється в зміні об’єкта оподатковування, зменшенні бази оподаткування, підвищенні або зниженні податкової ставки;

- соціальну — вона полягає у вирівнюванні доходів різних груп населення за допомогою нерівномірного оподатковування різних сум доходів.

Основні принципи оподатковування. Податкові системи розвинення країн складалися під впливом різних економічних, політичних і соціалм них умов. Звісно, вони не ідеальні. Однак законодавці різних країн не зали-3 шають спроб виробити оптимальну систему оподаткування. За загальним переконанням, такою може вважатися система, що базується на наступних основних принципах;

- простота алгоритму розрахунків окремих податків;

- відсутність дублювання;

- простота й економічність збору податків;

- стабільність;

- законодавче регламентування;

- пропорційність податкових зборів вигоді, яку взамін може надати держава;

- прийнятний розмір загального податкового тиску;

- дотримання справедливості по горизонталі (особи, що одержують рівний дохід, повинні платити рівні податки) і по вертикалі (особи, що одержують різний дохід, повинні платити різні податки).

Крім того, податкова система повинна враховувати соціально-економічні потреби країни, відповідати економічній стратегії й тактиці держави.

Податки як інструмент економічного регулювання. Як елемент фінансових відносин, пов’язаний з формуванням грошових доходів держави (бюджету й позабюджетних фондів), які потрібні йому для виконання соціальної, економічної, військово-оборонної, правоохоронної й інших функцій, податки є об’єктивною необхідністю, тому що зумовлені потребами суспільства. Податки безпосередньо впливають на всіх суб’єктів ринку: споживача, виробника, державний бюджет.

Введення податку на споживання веде до росту цін і скорочує попит на оподатковувані товари. Зниження їх дозволяє споживачам (фізичним особам) споживати більше товарів або збільшити накопичення. Вплив податків на підприємство проявляється через зміну ціни товару, обсягу виробництва, заробітної плати, засобів, що виділяються на розвиток. Якщо підприємство переживає спад, то зниження податків дає змогу понизити ціну товарів, що випускаються, або підвищити заробітну плату.

Державний бюджет при зниженні податкових внесків скорочується, і, як наслідок, слабшає підтримка підприємств бюджетної сфери, державні інвестиції. Управління через податки — один з найбільш складних аспектів економічної політики.

Федеративні держави (США, Канада, Німеччина, Росія), що мають трьохланкову бюджетну систему, здійснюють податкову політику на трьох рівнях:

- федеральному;

- регіональному (рівні штату, департаменту, провінції);

- місцевому (рівні муніципалітету, графства, громади).

Держави, що не мають федеративного розподілу (Франція, Японія, Україна), використовуюсь двохланкову податкову систему, що включає в себе загальнодержавний і місцевий рівні.

Державні податки та збори, що підлягають перерахуванню в бюджет, встановлюються, змінюються або скасовуються Податковим кодексом. Вони містять у собі: податок на додану вартість (ПДВ), акцизи на окремі види товарів, податок на прибуток (дохід) організацій, податок на доходи від капіталу, податок на дохід фізичних осіб, внески в державні соціальні позабюджетні фонди, державне мито, мито й митні збори, податок на користування надрами, податок на відтворення мінерально-сировинної бази, податок на додатковий дохід від видобутку вуглеводнів, збір за право користування об’єктами тваринного світу і водними біологічними ресурсами, лісовий податок, водний податок, екологічний податок, державні ліцензійні збори.

Регіональні податки й збори встановлюються або відміняються законами держави. До них належать: податок на майно організацій, податок на нерухомість, дорожній податок, транспортний податок, податок із продажів, податок на ігорний бізнес, регіональні ліцензійні збори.

При введенні податку на нерухомість припиняється дія на відповідній території податків на майно організацій, майно фізичних осіб і землю.

Місцеві податки встановлюються, змінюються або скасовуються нормативними правовими актами органів місцевого самоврядування відповідно До Податкового кодексу й обов’язкові до сплати на всій території муніципального утворення. До цієї групи податків належать: земельний податок, податок на майно фізичних осіб, податок на рекламу, податок на спадкування й дарування, місцеві ліцензійні збори.

За ознакою об’єкта оподатковування, що стягуються податки можна Розділити на такі, що сплачуються:

- із прибутку (доходів) — податок на прибуток, податок на дивіденд податок на доходи від участь на паях у діяльності інших підприємств з виторгу від продажів продукції (робіт, послуг) — ПДВ, акцизи, под ток на користувачів автомобільних доріг, податок на зміст житлового фонду й соціальної сфери

- з вартості майна — податок на майно підприємств, податок із власників транспортних засобів, податок на придбання транспортних засобів

- із платежів за природні ресурси — земельний податок і орендна плата за землю, плата за воду, лісовий дохід;

- з фонду оплати праці — єдиний соціальний податок на внески в Пенсійний фонд;

- із сум зроблених витрат — податок на рекламу;

- з доходів від певного виду фінансових операцій — податок на операції із цінними паперами;

- з вартості позовних заяв і угод майнового характеру — державне мито

Елементи податкової системи. Елементами податкової системи виступають суб’єкти та об’єкти оподатковування, оподаткована база, ставки податків і пільги.

Суб’єктами податкових правовідносин є:

- організації й фізичні особи, на яких покладений обов’язок із сплати податків і зборів;

- податкові агенти;

- Державна податкова служба;

- Державний митний комітет;

- органи державної влади;

- Міністерство фінансів.

Об’єктами оподаткування можуть виступати майно, прибуток, дохід, вартість реалізованих товарів (виконаних робіт, зроблених послуг) або інша економічна підстава, що має вартісну, кількісну або фізичну характеристики, з наявністю якого у платника податків законодавство про податки й збори пов’язує виникнення обов’язку сплатити податок.

Оподаткована база являє собою вартісну, фізичну або іншу характеристику об’єкта оподатковування. Ставка податку є величина податкових нарахувань на одиницю податкової бази. Вона залежить від характеру предмета оподатковування й може бути твердою, обумовленою як абсолютна сума з об’єкта оподатковування, або процентною, що розраховується як частка і його вартості. У свою чергу, процентні ставки бувають пропорційними й і прогресивними. Пропорційні ставки побудовані за принципом єдиного відсотка, що стягується з предмету обкладання (прикладом служить ставка на майно підприємств), а прогресивні — за принципом росту відсотка зі збільшенням вартості об’єкта обкладання.

Податкові пільги — це надані окремим категоріям платників податків переваги, включаючи можливість не сплачувати податок (у виняткових випадках можуть бути індивідуальними). Пільги встановлюють у вигляді:

- неоподатковуваного мінімуму об’єкта податку;

- вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта податку;

- звільнення від сплати податків окремих осіб або категорії платників;

- зниження податкових ставок та іншого.

Права й обов’язки платників податків. Платниками податків і зборів є організації й фізичні особи, на які покладений обов’язок платити відповідно податки та збори.

Платники податків і платники зборів мають право:

- вимагати відшкодування в повному обсязі збитків, заподіяних незаконними рішеннями податкових органів або незаконними діями (бездіяльністю) їх посадових осіб;

- одержувати від податкових органів письмові роз’яснення з питань застосування законодавства про податки та збори;

- одержувати в податкових органах за місцем обліку інформацію про діючі податки, законодавство про податки й збори й інші акти, про права й обов’язки платників податків, повноваження податкових органів та їх посадових осіб;

- представляти свої інтереси в податкових органах, особисто або через свого представника.

Вони несуть наступні обов’язки:

- сплачувати законно встановлені податки;

- вставати на облік в органах податкової служби, якщо такий обов’язок передбачений Податковим кодексом;

- вести у встановленому порядку облік доходів (витрат) і об’єктів оподатковування;

- представляти податкові декларації;

- пред’являти податковим органам необхідні документи для нарахування та сплати податків;

- протягом трьох років забезпечувати збереження даних бухгалтерського обліку й інших документів, необхідних для сплати податків.

Права й обов’язки податкових органів. Податковими агентами визнаються особи, на яких покладені обов’язки з обчислення, утримання від платників податків і перерахування податків у бюджети. Збирачами податків вважаються державні органі, органи місцевого самоврядування, інші уповноважені органи й посадові особи, що здійснюють приймання від платників податків кошти на сплату податків.

Податковими органами є Державна податкова служба та її територіальні підрозділи.

Податкові органи мають право:

- вимагати від платників податків та інших зобов’язаних осіб документи, що підтверджують правильність вирахування й своєчасність сплати податків;

- оглядати (обстежувати) будь-які використані платником податків для одержання доходу або пов’язані зі змістом об’єктів оподаткування приміщення й території, проводити інвентаризацію майна;

- у випадку відмови платника податків допустити посадових осіб податкового органа до обстеження приміщень або непредставлення необхідних для розрахунків податків документів — визначати суми податків, що підлягають внесенню в бюджет, розрахунковим шляхом на підставі даних сплати іншими аналогічними платниками податків;

- стягувати податкову пеню в порядку, установленому Податковим кодексом.

В обов’язки податкових органів входить:

- безкоштовно інформувати платників податків про діючі податки;

- представляти форми податкової звітності й роз’ясняти порядок заповнення;

- давати роз’яснення платникам податків про порядок вирахування й сплати податків.

Податкові органи, митні органи й органи податкової міліції несуть відповідальність за збитки, заподіяні платникам податків внаслідок неправомірних дій (рішень) або бездіяльності, а також неправомірних дій (рішень) або бездіяльності своїх посадових осіб та інших робітників цих органів при виконанні ними своїх службових або посадових обов’язків.

Податковим кодексом окреслені певні види та правила проведення перевірок. Податкові перевірки діляться на камеральні, які проводяться відносно всіх платників податків, і виїзні, що проведені тільки у відношенні організацій і підприємців — фізичних осіб. Перевірки можуть охоплювати і не більш ніж три календарні роки діяльності платника податків, що передують року перевірки й припускають:

- участь свідків;

- доступ посадових осіб податкових органів на територію або в приміщення;

- огляд приміщень при проведенні виїзної податкової перевірки;

- витребування документів;

- вилучення документів і предметів (при проведенні виїзних податкових перевірок);

- експертизу (при проведенні виїзних податкових перевірок);

- залучення фахівців;

- участь перекладача;

- участь понятих;

- складання протоколів.

Камеральні перевірки здійснюють за місцем перебування податкового органа на основі даних податкових декларацій і документів, що служать підставою для вирахування та (або) сплати податку. Якщо перевіркою виявлені помилки в заповненні документів або протиріччя між відомостями, що є в представлених документах, то про це повідомляють платника податків, вимагають внести відповідні виправлення у встановлений строк і доплатити суми, виявлені в результаті камеральної перевірки. Камеральні перевірки вживають без якого-небудь спеціального дозволу керівника податкового органа протягом двох місяців з дати надання платником податків податкової декларації та інших документів.

Виїзні перевірки здійснюють на основі рішення керівника податкового органа (його заступника) не частіше одного разу в рік і повинні тривати не більш двох місяців (у виняткових випадках — до трьох місяців за рішенням вищого податкового органа). Незалежно від часу проведення попередньої перевірки влаштовують перевірки:

- пов’язані з ліквідацією або реорганізацією платника податків;

- ініційовані вищим податковим органом у порядку контролю.

Результати виїзної перевірки оформляють у вигляді акту встановленої

Державною податковою службою формі. Акт підписують посадова особа податкових органів і керівник організації, що перевіряється. У випадку відмови підписати акт про це роблять відповідний запис. Якщо акт податкової перевірки не складений, вважають, що перевірка відбулася й правопорушень не виявлено.

Платник податків має право протягом двох тижнів представити пояснення мотивів відмови від підписання акту або заперечення по акту.

Із закінченням цього строку протягом двох тижнів акт податкової перевірки, у якому зафіксовані податкові правопорушення, та інші документи розглядає керівник податкового органа (його заступник).

Якщо платником податків представлені пояснення або заперечення, матеріали перевірки розглядають у присутності посадових осіб організації- платника податків або індивідуального підприємця або їх представників.

Основними видами податкових правопорушень є:

- відхилення від реєстрації в податкових органах у якості платника податків;

- приховання (заниження) доходу (прибутки) та інших об’єктів оподаткування;

- ведення обліку об’єкта оподатковування із грубим порушенням встановленого порядку;

- невиконання посадовими особами кредитно-фінансових установ обов’язків, передбачених податковим законодавством.

З метою приховання або заниження доходу (прибутку) та інших об’єктів оподаткування практикують наступні прийоми:

- за взаємною домовленістю керівники підприємств представляють свої розрахункові рахунки для здійснення грошових операцій, що приховуються від обліку на відповідному підприємстві;

- підприємство відкриває в різних банках кілька розрахункових рахунків і проводить через них розрахунково-грошові операції, не відображаючи в бухгалтерському обліку (веде подвійну бухгалтерію);

- підприємство реєструють в одному районі (місті), а рахунок відкривають в іншому місті, ухиляючись від сплати податків як за місцем реєстрації, так і за місцем ведення господарської діяльності;

- завищують собівартість продукції (робіт, послуг) за рахунок витрат, що не підлягають відрахуванню на собівартість, наприклад витрат на рекламу, відрядження (понад установлені норми), придбання основних фондів і реконструкцію виробництва й ін.;

- за домовленістю сторін в офіційних платіжних документах занижують вартість виконаних робіт, розрахунки здійснюють готівковими коштами;

- занижують оподаткований ПДВ;

- спотворюють звітні дані при визначенні витрат на оплату праці.