Основи організації бізнесу

4.6. Система арбітражу в інфраструктурі бізнесу

Найважливішим елементом регулювання ринкових відносин є господарський суд, який врегульовує суперечки, що виникають у процесі господарської діяльності (економічні суперечки), або із правовідносин у сфері управління. Таким чином, предметом розгляду можуть бути конфлікти суб’єктів бізнесу, а також їх претензії до державних органів.

У завдання господарського (арбітражного) суду входять захист законом прав та інтересів організацій і громадян, однакове й правильне застосування законодавства, сприяння зміцненню законності в економічних відносинах.

Право на звернення до господарського суду конкретних суб’єктів правовідносин (право на пред’явлення позову) виникає лише після прийняття сторонами заходів щодо врегулювання суперечки у встановленому порядку. Організація, майнові права якої порушені, повинна до звернення до суду пред’явити претензії противній стороні, щоб та могла розглянути їх та задовольнити в добровільному порядку, якщо визнає вимоги законними й обґрунтованими.

Відмова від права на звернення до господарського суду недійсна. Тому в договорах фізичних осіб-підприємців і юридичних осіб не може бути застережень, умов або положень, що обмежують право сторони на звернення до суду у випадку порушення договору або невиконання зобов’язання.

Встановлена нормами господарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оскарженого або порушеного права юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, є господарський процес. Предметом господарського процесу є економічні суперечки й спори в сфері управління. Розгляд і вирішення спорів здійснюється в певній послідовності, яка розпадається на стадіях процесуальних дій.

На стадії порушення справи суддя вивчає позовну заяву й приєднані до неї матеріали з погляду підвідомчості й підсудності справи, а також інших критеріїв, що визначають, чи можна прийняти справу до виробництва. Ґрунтуючись на цих критеріях, суддя або порушує справу, або відмовляє в прийманні заяви або повертає позовну заяву. Стадія судового розгляду полягає в розгляді суперечки на засіданні господарського суду, яке завершується ухваленням рішення, завершенням виробництва в справі або залишенням позову без розгляду. Перевірка законності й обґрунтованості рішень господарського суду проходить на стадії апеляції та касації.

Рішення суду, що вступило у законну силу, підлягає обов’язковому виконанню всіма підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами й громадянами-підприємцями на всій території. Існують певні правила виконавчого провадження, що регулюють відносини між боржником і стягувачем.

Рішення господарського суду, що вступило у законну силу, може бути піддане перегляду із-за протиріч зазначених у законі посадових осіб господарських судів і прокуратури й певних судів господарської судової системи.

Підставою для перегляду можуть послужити нововиявлені обставини, що знову відкрилися, які існували в момент розгляду справи, але не були й не могли бути відомі суду й особам, що брали участь у розгляді.

В господарському процесі беруть участь три групи осіб. Першу групу складають судді.

Друга група включає так званих осіб, що брали участь у справі, якими є:

- сторони (позивач і відповідач);

- треті особи, що заявляють самостійні вимоги;

- треті особи, що не заявляють таких вимог;

- прокурор;

- державні й інші органі, що брати участь у процесі в силу покладених на них обов’язків і виступаючі на захист прав і інтересів інших осіб.

До третьої групи відносяться особи, що сприяють нормальному розгляду та вирішення спорів, а саме: свідки, експерти, перекладачі, представники організацій і громадян-підприємців.

Кожний з учасників процесу є носієм певних прав і обов’язків, які визначаються роллю в господарському процесі. У більшості випадків сторонами господарського процесу виступають юридичні особи, тобто організації, що мають у власності, повному господарському веденні або оперативному управлінні відособлене майно, що відповідають за своїми обов’язками цим майном, що виступають у суді, господарському й третейському суді від свого імені.

Позивачами (заявниками) є організації, органи державної влади й управління й фізичні особи-підприємці, що пред’явили позов (подали заяву), або в інтересах яких пред’явлений позов.

Відповідачами є юридичні особи й громадяни-підприємці, яким пред’явлена позовна вимога. У випадках, установлених законом, відповідачами можуть бути органи державної влади й управління, що не є юридичними особами.

Витрати, пов’язані з розглядом судових справ, іменуються судовими витратами. Витрати ці покладають на сторони й третіх осіб, що виступають із самостійними вимогами, щоб, по-перше, відшкодувати витрати держави на утримання судів, а по-друге, надихнути зацікавлених осіб до врегулювання суперечок без втручання суду. Судові витрати включають мито, яке являє собою плату за розгляд, дозвіл і перегляд судових справ, а також витрати, якими є плата за проведення призначеної судом експертизи, виклик свідків, огляд на місці, послуги перекладача. Розмір мита визначається законом і залежить від характеру й ціни позову; розміру господарських витрат, навпаки, ніяк не пов’язаний з характером суперечки й ціною позову, а визначається залежно від фактично зроблених витрат. Сплата витрат покладається або на позивача, що звертається до суду з необґрунтованими вимогами, або на відповідача, що не виконав добровільно свої обов’язки перед іншою стороною, що й привело до судового розгляду.

Відповідно до закону спори повинні бути розглянуті, а рішення — прийняті й оприлюднені в термін, що не перевищує відповідного нормативу від дня отримання судом позовної заяви. Для розгляду скарги або протесту судом апеляційної інстанції встановлений нормативний термін. У виняткових випадках термін розгляду суперечки може бути продовжений головою суду або його заступником.

Згідно із законом заяву в господарський суд можуть подати:

- організації й фізичні особи-підприємці, що звертаються за захистом законом прав та інтересів;

- державні й інші органи у випадках, передбачених законами — у захист охоронених законом прав та інтересів організацій і фізичних осіб — підприємців, державних і суспільних інтересів;

- прокурор — у захист державних і суспільних інтересів.

Подати позов — значить звернутися до суду із заявою, у якій повинно міститися адресоване суду прохання розглянути суперечку, що виникла. Суддя може не прийняти позовну заяву й повернути його без розгляду в наступних випадках:

- позовна заява підписана особою, що не має права підписувати її, або особою, посадове положення якої не зазначене;

- у позовній заяві не зазначені найменування сторін, їх поштові адреси;

- не представлені докази сплати держмита у встановленому порядку й розмірі і відсутнє клопотання про звільнення від мита або відстрочці сплати;

- в одній позовній заяві з’єднано кілька вимог до одного або декількох відповідачів, причому ці вимоги не пов’язані між собою за підставами виникнення або пред’явленими доказам;

- не пред’явлені докази того, що копії позовної заяви спрямовані відповідачеві;

- не пред’явлені докази того, що вжиті заходи до досудового врегулюванню суперечки з іншою стороною (крім випадків, коли ухвалювати такі заходи не потрібно);

- не пред’явлені докази звернення до банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона згідно із законом повинна бути отримана через банк;

- до порушення справи від позивача надійшла заява про врегулювання суперечки.

Якщо зміст суперечки не представляє особливої складності, позивач правильно виклав свої вимоги й представив потрібні докази, суду залишається лише визначити в присутності позивача час розгляду справи та сповістити про це інших осіб, що беруть участь у справі. Якщо питання про прийняття справи до виробництва суддя вирішує одноосібно, то підготовка ведеться від імені суду. Вона включає наступні моменти:

- уточнення фактів, що обґрунтовують вимоги й заперечення сторін, а також інших фактів, що мають значення для правильного розгляду суперечки;

- визначення юридичних відносин осіб, що беруть участь у справі і закону, яким слід керуватися при розгляді справи;

- визначення кола осіб, що беруть участь у справі;

- розв’язання питання про те, чи варто допустити до участі в судовому розгляді представників громадських організацій і трудових колективів;

- визначення предмета доведення й доказів.

Судовий розгляд спрямований на те, щоб виробити порозуміння між сторонами. Рішення господарського суду ухвалюються обов’язково з урахуванням порозуміння, якщо воно не суперечить закону й фактам, відображеним у матеріалах справи. При цьому суд має право:

- вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту охоронених законом прав та інтересів організацій і фізичних осіб-підприємців;

- зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню за позовом організації або фізичної особи-підприємця зі сторони, що порушила зобов’язання;

- відтермінувати виконання судового рішення.

Органами примусового виконання рішень господарського суду є банки, управління юстиції й судові виконавці. Оскільки більшу частину господарських постанов становлять рішення про стягнення грошових сум, то найчастіше цей обов’язок лягає на банк.

Рекомендована література до лекції теми 4

а) основна:

  1. Муравьев А. И. Предпринимательство: Учебник / Муравьев А. И., Игнатьев А. М., Крутик Л. Б.— СПб.: Лань, 2001.— 658 с.
  2. Підприємство: Навч. посібн. / [Подсолонко В.А., Продай А. Ф., Миронова I. А., Василенко В. С.] — К: ЦНЛ, 2003.— 636 с.
  3. Бусыгин А. В. Предпринимательство: Учебник / БусыгинА. В. — М.: Дело, 2001.- 638 с.

б) додаткова:

  1. Господарський Кодекс України,— Харків: ТОВ «Одісей», 2004.— 248 с.
  2. Цивільний Кодекс України,— Харків: ТОВ «Одісей», 2003.— 408 с.