Етика та етикет у зовнішньоекономічній діяльності

1.1. Передумови ефективної участі України в міжнародних економічних відносинах

Міжнародні економічні відносини — це відносини між окремими господарськими суб’єктами світового співтовариства, які формуються з приводу здійснення спільної бізнес-діяльності в умовах міжнародного поділу праці на основі внутрішнього законодавства кожної країни, відповідних засад міжнародного законодавства, а також міжнародних договорів та угод.

Усі господарські суб’єкти, які включаються до системи міжнародних економічних відносин, здійснюють зовнішньоекономічну діяльність (ЗЕД) згідно із своєю спеціалізацією та інтересами. Інакше кажучи, можна стверджувати, що система міжнародних економічних відносин є сукупність ЗЕД усіх країн світового співтовариства.

Необхідно зауважити, що здійснення ЗЕД для будь-якої країни є процесом об’єктивно обумовленим. Справа в тому, що характерною рисою сучасного історичного періоду є вихід ринкової економіки кожної країни за національні кордони. Ринкове господарство об’єктивно обумовлює інтернаціоналізацію господарських відносин.

Передумовою цього процесу є міжнародний поділ праці під час якого певні господарські сектори кожної країни стали розглядатися в світі як більш розвинуті порівняно з іншими країнами. Ці країни усвідомлюють, що співробітництво з певною країною, яка має пріоритет в певній галузі економіки або у виробництві певної продукції, для них є економічно вигіднішим, ніж спроба задовольнити свої потреби в цій продукції за рахунок власних зусиль.

Відомо, що спроби окремих країн вести замкнене економічне існування до успіхів в економічній галузі не приводили. Швидше — навпаки.

Треба зрозуміти становище до якого в сучасний період дійшов світовий економічний розвиток. Це — формування економічної цілісності світу, глобалізація економіки.

Поняття «глобалізація» походить від слів «всесвітній», «загальний». Латинське слово «globus» означає кулю. Таким чином, поняття «глобальна економіка» означає всесвітній економічний процес, який охоплює усю земну кулю.

У сучасній економічній практиці формується, так зване, світове господарство, яке являє собою взаємозв’язану систему національних господарств у межах якої відбувається взаємодія різних господарюючих на світовому ринку суб’єктів, здійснюється спільна ЗЕД.

До основних суб’єктів ЗЕД у межах світового господарства відносяться:

— держави, які здійснюють ЗЕД на основі об’єктивних економічних закономірностей інтернаціоналізації господарського життя. Серед них виділяються розвинуті країни з ринковою економікою, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою;

— міжнародні організації різного рівня та міжнародні фінансові центри;

— державні підприємства (організації) та приватні фірми, компанії;

— транснаціональні корпорації та банки, які здійснюють свою діяльність та території різних держав;

— фізичні особи (підприємці), які працюють на міжнародному рівні.

Зазначені суб’єкти господарської діяльності вступають в міжнародні економічні відносини за тими ж напрямами, які лежать в основі глобалізації світової економіки. Це:

— міжнародна торгівля товарами та послугами;

— міжнародна виробнича кооперація;

— міжнародне науково-технічне співробітництво;

— міжнародний рух капіталу, міжнародні фінансові та валютні відносини;

— міжнародна міграція робочої сили;

— міжнародне інформаційне співробітництво;

— участь у діяльності міжнародних економічних та фінансових організацій;

— спільне вирішення глобальних економічних проблем.

Як вже відмічалося, глобалізація економіки обумовлена серйозними економічними аргументами.

Ми вважаємо, що усі структури і особи, які прагнуть до ефективного господарювання, повинні чітко усвідомлювати переваги економічної інтеграції. Тому на процесі глобалізації доцільно зупинитися дещо детальніше.

Однією з основних економічних передумов глобалізації є те, що міжнародний поділ праці сформував становище, при якому в певних країнах сформувався незаперечний пріоритет перед іншими в різних компонентах економічного розвитку.

Наприклад, є країни, в яких на найвищому сучасному рівні розвинуто автобудування, виробництво комп’ютерів, кондиціонерів, пральних машин, літаків, ракет, озброєння якихось конкретних видів тощо. Є країни, які мають багатющі запаси природних ресурсів, в т. ч. нафти, газу тощо. Тому, порівнюючи власні і зарубіжні можливості з господарської точки зору, кожній країні стає зрозумілим, що міжнародне співробітництво є, безумовно, ефективним, бо воно дає можливість залучати (використовувати) світовий економічний потенціал на користь вітчизняної економіки і вітчизняних споживачів.

У сучасній спеціальній літературі все частіше фігурує поняття «мультинаціональність» економіки, яке застосовується в тому розумінні, що в сучасних умовах ринкових міжнародних економічних відносин при шаленій боротьбі за споживача ніяка національна економіка не може дозволити собі замінити поняття «ефективність» поняттям «патріотизм». В іншому випадку така економіка, відмовившись від залучення і використання прогресивної світової техніки і кращих досягнень науково-технічного прогресу, в т. ч. в галузі технологій, буде приречена поступатися за ефективністю функціонування світовому рівню, а населення країни, в умовах автаркії, змушене буде споживати продукцію (промислову і сільськогосподарську), яка по значній кількості номенклатурних позицій буде суттєво поступатися за споживчими якостями світовим аналогам.

Водночас, кожна країна, поступаючись чомусь іншим країнам, має певні переваги або в певній сфері економіки, або у випуску якоїсь продукції, зокрема високотехнологічної. Тобто в якихось випадках кожна країна може успішно конкурувати з іншими країнами на світовому ринку, маючи можливість виробляти певні зразки техніки, які переважають світові аналоги, або маючи можливість поставляти на світовий ринок мінерально-сировинну продукцію, якої не вистачає іншим країнам, або маючи найбільш прогресивні науково-технічні розробки, які знайшли попит на світовому ринку наукової продукції тощо.

Саме таке взаємодоповнення країн обумовлює економічну ефективність глобалізації економіки для усього світового співтовариства.

Об’єктивна необхідність і доцільність глобалізації економіки полягає в такому:

По-перше, це необхідність (об’єктивна потреба) вирішення кожною країною таких соціально-економічних проблем, які мають значення для усього світового співтовариства і які кожна країна самотужки, як правило, вирішити не може. Це, в першу чергу, такі глобальні проблеми сучасності, як паливно-енергетична, сировинна, демографічна, продовольча, екологічна, програма подолання бідності тощо.

По-друге, це стрімкий розвиток міжнародних економічних зв’язків, пов’язаних із міжнародним поділом праці і нарощуванням, на цій основі, обсягів світової торгівлі товарами. Сюди ж відноситься формування і функціонування міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва.

По-третє, це міжнародна торгівля послугами фінансового характеру (міжнародний лізінг, міжнародний факторинг, міжнародний форфейтинг, міжнародний фнерчайзінг), а також послугами міжнародного консалтингу.

По-четверте, це швидкий розвиток міжнародних зв’язків в галузі транспортних перевезень, зокрема на основі використання та розвитку трубопровідної інфраструктури, та зв’язку.

По-п’яте, це широкомасштабна трудова міграція, постійний перетік робочої сили між країнами, що створює динамічний світовий ринок робочої сили.

По-шосте, формування єдиного світового інформаційного простору, який сприяє об’єднанню країн в усіх галузях соціально-економічного та культурного розвитку.

По-сьоме, це зближення країн у галузі функціонування міжнародної валютно-фінансової системи та розвиток, на цій основі, інтеграційних економічних процесів, зокрема відносин з приводу обміну валют та проведення міжнародних валютних розрахунків.

По-восьме, це формування системи міжнародних науково-технічних відносин в частині патентування і використання відкриттів у вигляді науково-технічного ліцензування, міжнародного інженірингу, науково-технічного кооперування, а також міжнародного обговорення, аналізу та оцінки досягнень науково-технічного прогресу в різних країнах шляхом проведення міжнародних конференцій, семінарів, симпозіумів, влаштування виставок, в т. ч. високих технологій.

Такі основні передумови глобалізації економіки, що, як свідчить світовий досвід, є позитивним фактором соціально-економічного розвитку кожної країни. Важливо лише забезпечити, щоб економічна глобалізація торкалася саме економічних аспектів міжнародної співпраці. Суть цього застереження полягає в тому, що не можна допустити використання економічних переваг однієї країни будь-якої іншої для досягнення нею своїх власних політичних інтересів і цілей, використовуючи для цього фактор економічної залежності.

Також повинні застосовуватись жорсткі міжнародні закони, угоди та домовленості, схвалені усім міжнародним співтовариством, а до порушників цих домовленостей, які спробують використати засоби економічного тиску в політичних цілях економічного шантажу, повинні застосовуватися міжнародні санкції як економічного, так і політичного характеру.

На жаль, у світовій практиці такі важелі впливу на держави-шантажисти практично не діють, бо ці країни занадто потужні і в економічному, і у військовому відношеннях.

Треба сказати, що з самого початку виникнення терміну «глобалізація» у 1985 році, це поняття застосовувалося виключно у політичному аспекті і існувало як «доктрина Рейгана». Ця доктрина сповідувала положення при якому США, користуючись своєю економічною перевагою над іншими країнами, втручалися у справи цих країн, якщо вони визначалися самими США зоною їхніх «життєвих інтересів».

Це, звичайно, не могло не викликати занепокоєння у світового співтовариства. І ця проблема ще далеко не знята з порядку денного. Нам і зараз відомі приклади спроб політичного тиску з боку деяких країн на інші, залежні від них, зокрема в забезпеченні енергоносіями.

Відомо, що з боротьбою проти явищ економічного шантажу пов’язаний, зокрема, світовий рух «антиглобалістів».

Цей рух справедливо спрямований на заперечення, досягнення політичних переваг однієї країни над іншими завдяки економічному тиску, одночасно стримує глобалізацію соціально- економічного розвитку, яка є прогресивним процесом. Тому політичний і економічний аспекти глобалізації необхідно чітко розділяти.

Саме економічний аспект глобалізації знаходиться в центрі стратегії економічного розвитку України, яка послідовно розширює свої міжнародні економічні відносини із світовим співтовариством.

До головних зовнішньоекономічних пріоритетів України сьогодні належать розвиток співробітництва з Європейським союзом та приєднання до Світової організації торгівлі (СОТ). Важливою залишається і позиція України щодо участі у формуванні Єдиного економічного простору на сході (ЄЕП).

Євроінтеграційний курс України повинен узгоджуватися з підтримкою і розширенням взаємовигідних економічних відносин з Росією. Стосунки наших країн повинні будуватися на принципах добросусідства. Треба враховувати те, що Росія на сьогодні і на певну перспективу є і залишиться нашим головним торговельним партнером. На Росію спрямована основна частина українського експорту. Одночасно основна частка українського імпорту— із Росії. Україна є і мабуть залишиться в перспективі одним із основних споживачів російських енергоносіїв, контролюючи, із свого боку, наземні, повітряні та трубопровідні комунікації в життєво важливому для Росії напрямі — на південно- захід.

І все ж, стратегічним курсом зовнішньої політики України є Західна орієнтація.

Результативність втілення дій на інтеграцію України до Європейського союзу багато в чому залежить від розвитку зовнішньоекономічної складової. А підвищення ефективності торгівельно- економічних зв’язків з країнами ЄЄ, у свою чергу, є однією з найважливіших складових у стратегії інтеграції української економіки до світового господарства та її євроінтеграційного курсу. З огляду на це, нарощування торговельних, інвестиційних та коопераційних зв’язків з провідними країнами ЄС набувають пріоритетного значення.

Зараз зовнішня торгівля України з ЄС концентрується на невеликій групі країн. Зокрема на Федеративну Республіку Німеччина, Італію та Великобританію приходиться понад 60 % української торгівлі з країнами Євросоюзу. Подібний стан і у торгівлі з новими членами ЄС. Стосується це Польщі, Словаччини та Угорщини, на які припадає основна частка обсягів зовнішньої торгівлі України з новими членами ЄС.

Безумовно, необхідно суттєво активізувати зовнішньоекономічні зв’язки з цими та іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним партнером, зокрема, щодо отримання транспортних послуг (перевезень), агропромислового виробництва, споживання високотехнологічної промислової продукції, рекреаційно-туристичних послуг тощо.

При цьому варто підкреслити, що пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС) та його окремими державами-членами пов’язана з тим, що це угрупування буде визначати напрями економічного прогресу та політичну стабільність у регіоні у довгостроковій перспективі.

Торговельно-економічні відносини України з країнами Євросоюзу регулюються як загальними для всіх країн ЄС положеннями торгового режиму, так і тими інструментами, які застосовують щодо країн із неринковою економікою та країн, що не є членами Світової Організації Торгівлі. І хоча наприкінці 2005 р. Україна отримала з боку країн ЄС статус країни з ринковою економікою, відсутність членства в СОТ зберігає дію зазначених регулятивних механізмів щодо її зовнішньої торгівлі.

Враховуючи вигідність географічного положення, наявність багатих природних ресурсів, потенціал належно підготовлених фахівців, з одного боку, та, з іншого, високу зацікавленість іноземного капіталу щодо поглиблення економічних зв’язків, Україна має вагомі підстави для органічного входження в систему європейського поділу праці, а отже, й у сферу економічних інтересів країн-членів ЄС.

Істотної інтенсифікації потребують економічні взаємовідносини України з країнами Азії, Африки та Латинської Америки, не кажучи вже про США, доля яких в експортно-імпортних операціях України невиправдано незначна.

Між тим, Україна має усі передумови для суттєвого розширення своєї зовнішньоекономічної діяльності.

Основними передумовами активізації участі України в процесі глобалізації світового соціально-економічного розвитку є такі вагомі фактори:

  1. Наявність в республіці високотехнологічних, науково- ємних галузей машинобудівної промисловості, що вже зараз виробляють продукцію на рівні, або навіть вище світових стандартів (літаки, ракети, різні види озброєння, верстати, обладнання для електрозварювального виробництва, порошкової металургії, надтвердих матеріалів та інших галузей промисловості.
  2. Наявність в країні висококваліфікованих робітників, інженерів, конструкторів, технологів та інших фахівців.
  3. Наявність потужного агропромислового комплексу (АПК): надзвичайно родючих земель сільськогосподарського призначення (чи не найкращих в світі чорноземів), потужного потенціалу переробки агропродукції.
  4. Наявність ефективних природнокліматичних умов, найефективніше географічне розташування в центрі Європи, що надає значні можливості для транспортних послуг європейським країнам, в т. ч. в частині транзиту енергоресурсів. З цією метою в країні розширюється будівництво шляхів за світовими стандартами та оновлюється трубопровідна інфраструктура.
  5. Наявність продукції видобувної промисловості, а також продукції металургійної промисловості, зокрема, чорної металургії, які мають значний попит на світовому ринку.
  6. Наявність високорозвинутого наукового потенціалу практично в усіх галузях економіки, світових досягнень в створенні сучасних виробничих та інформаційних технологій, значної кількості унікальних наукових відкриттів та винаходів.
  7. Наявність значного платоспроможного попиту у держави на населення. Україна має розвинутий внутрішній ринок, привабливий для зарубіжних виробників товарів та послуг.
  8. Наявність фінансової стабільності, сприятливого інвестиційного клімату та значного розвитку підприємницької діяльності. Держава гарантує ефективну роботу в Україні зарубіжних інвесторів.
  9. Поступова гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства до вимог та стандартів СОТ.
  10. Значний потенціал розвитку туризму, в т. ч., наприклад, медичного спрямування, виходячи із наявності в Україні значної кількості лікарів, зокрема хірургів, світового рівня кваліфікації. Практично усі регіони України придатні для рекреаційного туризму: Крим, Карпати, середня полоса України.

Перелічені та інші фактори обумовлюють величезні можливості для України здійснювати ефективну ЗЕД.