Етика та етикет у зовнішньоекономічній діяльності

1.2. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні та особливості міжнародного менеджменту

У сучасний період, згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», в Україні суб’єкти цієї діяльності здійснюють наступні її види:

— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

— надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України: надання вище зазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

— кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

— спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

— підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

— організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

— операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

— роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

— інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

Ефективне здійснення усіх перелічених видів ЗЕД потребує раціонального управління, пов’язаного із постійним удосконаленням його організації, форм і методів з метою підвищення ефективності кожної із зовнішньоекономічних операцій. Інакше кажучи, здійснення ЗЕД потребує сучасного менеджменту.

Глобалізація соціально-економічного розвитку і участь країн у формуванні та здійсненні міжнародних економічних відносин об’єктивно обумовлюють необхідність вироблення та застосування специфічних підходів до управління міжнародним бізнесом, який і складає суть ЗЕД.

Управління бізнесом здійснюється на основі сучасних засобів, методів і форм регулювання бізнес-діяльності, які в сукупності складають поняття «менеджменту», що походить від англійського «management» — організовувати, керувати, регулювати.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється згідно із принципами, визначеними Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Але, хоча з цими принципами можна ознайомитися, звернувшись до розділу П вказаного Закону, ми вважаємо, що їх доцільно навести і тут, при викладені загальних засад і деяких особливостей здійснення міжнародного менеджменту. На нашу думку, міжнародним менеджерам важливо орієнтуватися у розподілі функцій регулювання ЗЕД між державними та регіональними органами управління в Україні, а також знати інструментарій регулювання ЗЁД, що необхідно для їхньої професійної діяльності.

Отже, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» регламентується, що регулювання ЗЕД в Україні здійснюється:

По-перше, Україною як державою на центральному рівні центральних органів в межах їх компетенції.

Найвищим органом, який здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України.

До компетенції Верховної Ради України належать:

— прийняття, зміна та скасування законів, які стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

— затвердження головних напрямків зовнішньоекономічної політики України;

— розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

— укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України відповідно до правил, встановленими цими договорами;

— затвердження нормативів обов’язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам народних депутатів України, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів та митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

— встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

— затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких забороняється.

Кабінет Міністрів України:

— вживає заходів щодо здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

— здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

— приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

— проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

— відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України;

— забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

— здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

— забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності.

Національний Банк України:

— здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

— представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

— регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

— здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

— виступає гарантом кредитів, які надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

— здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. Національний Банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.

Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики (Мінекономіки України):

— забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

— здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

— проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

— виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.

Державна митна служба України:

— здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.

Антимонопольний комітет України:

— здійснює контроль за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

— здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

— приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

По-друге, органами місцевого управління ЗЕД. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що органами державного регулювання ЗЕД України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи.

Зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів України та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих Рад народних депутатів України, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із законів України.

Функції територіальних підрозділів (відділень) органів державного регулювання ЗЕД визначаються цими органами.

По-третє, органами місцевого самоврядування: місцевими Радами народних депутатів та їх виконавчими органами.

Повноваження виконавчих органів місцевих Рад в галузі ЗЕД визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» і полягають у такому:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) укладання і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг;

2) сприяння зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності;

3) сприяння у створенні на основі законодавства спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої і соціальної інфраструктури та інших об’єктів;

4) залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць;

б) делеговані повноваження:

1) організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі;

2) створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їх діяльності;

3) забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов’язань України.

Нормативні акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів стосовно регулювання зовнішньоекономічної діяльності приймаються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи діють як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України.

По-четверте, місцевими органами державної виконавчої влади: місцевими державними адміністраціями.

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі ЗЕД визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації» і полягають у такому:

1) забезпечення виконання зобов’язань за міжнародними договорами України на відповідній території;

2) сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки;

3) укладання договорів з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

4) сприяння зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

5) сприяння розвитку експортної бази і збільшенню виробництва продукції на експорт;

6) організації прикордонної і прибережної торгівлі;

7) сприяння діяльності митних органів та прикордонних служб, створення умов для їх належного функціонування;

8) внесення у встановленому порядку до відповідних органів пропозицій щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території.

По-п’яте, недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів.

По-шосте, самими суб’єктами ЗЕД на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Інструментами регулювання ЗЕД в Україні є:

  • закони України;
  • передбачені в законах України акти тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
  • економічні заходи оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та інших) в межах законів України;
  • рішення недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;
  • рішення недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;
  • угоди, що укладаються між суб’єктами ЗЕД і які не суперечать законам України.

Крім того, в якості інструментів регулювання ЗЕД в Україні застосовується запровадження деяких правових режимів для іноземних суб’єктів господарської діяльності, а саме: національного, найбільшого сприяння, спеціального (до територій спеціальних економічних зон).

Такими є основні правові засади регулювання міжнародного бізнесу в Україні.

Треба зауважити, що здійснення як вітчизняного, так і міжнародного бізнесу відбуваються за схожими, в принципі, правилами, але бізнес-діяльність на міжнародному рівні має певні особливості.

У зв’язку з цим, необхідно чітко розрізняти особливості ведення вітчизняного та міжнародного бізнесу, які переслідують аналогічні цілі в різних географічних вимірах, що обумовлює різницю в засобах досягнення поставленої цілі.

Якщо ціллю вітчизняного бізнесу є отримання прибутку завдяки власним конкурентним перевагам в умовах певної країни та її ринку, то ціллю міжнародного бізнесу є те саме, але з використанням як правових можливостей зарубіжних країн (завдяки пошуку найбільш сприятливого для даного бізнесу правового поля). Так і кон’юктурних можливостей конкретних географічних сегментів світового ринку (завдяки пошуку сприятливих ринкових умов в різних країнах). Проблема оптимізації цільового спрямування бізнес-діяльності на міжнародному рівні полягає в тому, що обидва перелічені фактори сприятливого клімату для бізнес-діяльності збігалися.

Треба також зауважити, що якщо управління бізнес-діяльністю всередині країни здійснюється завдяки застосуванню національного менеджменту, ціллю якого є формування, утримання та розвиток конкурентних переваг підприємства (фірми) в умовах певної країни з метою отримання максимального прибутку, то управління бізнес-діяльністю на міжнародному рівні потребує застосування деякого специфічного інструментарію.

Таким специфічним інструментарієм управління міжнародним бізнесом є міжнародний менеджмент, який відрізняється від національного (вітчизняного) менеджменту так, як бізнес-діяльність в середині країни відрізняється від бізнес-діяльності на світовому ринку. А ця відмінність полягає в тому, що, здійснюючи міжнародний бізнес, суб’єкти ЗЕД прагнуть досягти в економічному плані більших переваг ніж ті, які вони отримали б, діючи виключно на національному рівні, тобто в середині країни.

Аналізуючи суть вітчизняного і міжнародного менеджменту, можна виокремити такі їх відмінності:

  • Якщо вітчизняний менеджмент виходить з пошуку засобів розвитку бізнесу і перетворення їх в конкурентні переваги даного підприємства (фірми) в середині країни, то міжнародний менеджмент переслідує ті ж самі цілі, але в контексті міждержавних економічних відносин, тобто використовує переваги міжнародного співробітництва.
  • Якщо вітчизняний менеджмент виробляє стратегію зростання, то розвитку підприємства (фірми) на національному ринку, то міжнародний менеджмент — на світовому, принаймні на ринку тих країн, з якими підприємство (фірма) пов’язана бізнес-стосунками.
  • Якщо вітчизняний менеджмент не враховує такий фактор як культурне середовище в зв’язку з тим, що об’єкт управління з самого початку є адаптованим до нього, то міжнародний менеджмент обов’язково повинен враховувати національні, культурні та релігійні особливості партнерів по бізнесу із відповідних країн.
  • Якщо вітчизняний менеджмент передбачає використання виключно національного соціально-економічного потенціалу для розвитку власної бізнес-діяльності, то міжнародний менеджмент використовує на свою користь усі можливості міжнародного поділу праці, тобто підвищує ефективність власної бізнес-діяльності завдяки перевагам економічних потенціалів інших країн.
  • Якщо вітчизняний менеджмент використовує досягнення науково-технічного прогресу та знання, накопичені, в основному, всередині країни, то міжнародний менеджмент передбачає використання наукових досягнень (знань) в світовому масштабі завдяки можливості залучення до практичної бізнес-діяльності передових наукових розробок та висококваліфікованих наукових фахівців необхідного профілю з будь-якої країни.

Таким чином, міжнародний менеджмент являє собою інструментарій формування, розвитку та використання конкурентних переваг підприємства (фірми) — суб’єкта ЗЕД за рахунок можливостей ведення бізнес-діяльності в різних країнах з використанням економічних, соціальних, культурних та інших особливостей цих країн на користь власного бізнесу.

У зв’язку з цим, міжнародний менеджмент включає дві взаємопов’язані складові.

З одного боку, це дослідження, аналіз та оцінка зовнішнього бізнес-середовища (оцінка стану зовнішнього ринку та умов діяльності на ньому з урахуванням існуючої та можливої кон’юнктури, зокрема конкурентної ситуації). Ця робота потребує специфічних вимог до виконавців, зокрема вміння отримувати, обробляти та осмислювати відповідну інформацію як міжнародного характеру, так і ту, яка дозволяла усвідомити особливості ринкового середовища відповідної країни — об’єкта обраної бізнес-діяльності.

З другого боку, це аналіз та оцінка внутрішнього бізнес-середовища, що містить у собі оцінку економічного потенціалу власного підприємства (фірми) та кон’юнктуру внутрішнього ринку країни перебування з тим, щоб переконатися в більшій ефективності щодо роботи на міжнародному ринку ніж на внутрішньому.

Аналіз внутрішнього середовища в частині, що стосується власного підприємства (фірми) потребує визначення конкурентоспроможності продукції, яка пропонується для реалізації на ринку з метою визначення заходів підвищення економічної ефективності її виробництва.

Крім того, необхідно визначити відповідність продукції власного підприємства міжнародним стандартам якості, екологічності тощо.

І тут необхідно сказати про одне важливе завдання, яке повинен ставити перед собою колектив кожного підприємства, особливо в разі, якщо, в результаті аналітичних розробок прийнято рішення щодо виходу на світовий ринок. Це завдання полягає у тому, щоб зробити власну продукцію конкурентноспроможною на вітчизняному та світовому ринках. І не тільки в найближчий період, а й у перспективі.

Це, одне із найважливіших питань менеджменту, заслуговує на те, щоб зупинитися на ньому дещо докладніше і постаратися знайти на нього відповідь. Відповідь дуже проста: таємниця дійсного успіху в бізнес-діяльності полягає в тому, щоб підприємство (фірма) вийшло на роль лідера в певній справі, зокрема у виробництві певної продукції.

Маючи такий простий рецепт у бізнес-діяльності, треба витратити багато зусиль для того, щоб втілити його у життя. І далеко не у кожному підприємстві (фірмі) це вдається, хоча практично кожна бізнес-структура, розглядаючи питання стратегічного планування свого розвитку, повинна ставити перед собою завдання стати першим (лідером) у своєму бізнесі.

Як правило, лідерство означає безумовний пріоритет певного виробництва (діяльності) серед усіх інших виробників аналогічної продукції (послуг).

Якщо підприємство випускає якусь продукцію, не будучи лідером в цій справі, воно завідомо випускає гіршу продукцію, ніж та, яку виробляє лідер, тобто безумовно програє в конкурентній боротьбі за споживача і, в кінці кінців, раніше чи пізніше це приведе до краху (скорочення і закриття — припинення даного виробництва). Таке можна сказати про вироблення в Україні багатьох видів високотехнологічної продукції, яка не в змозі зараз конкурувати за споживчими якостями із аналогічною продукцією світових лідерів. Зокрема марно змагатися зі світовими лідерами виробництва комп’ютерів, пилососів, пральних машин, холодильників, автомобілів тощо. Але це марно лише тоді, коли метою виробництва є наздогнати лідера, працюючи «за зразками», тобто намагатися досягти існуючих світових прогресивних аналогів, повторюючи шлях лідера. Це, безумовно, безперспективно.

Тому, мабуть, необхідно відмовитись від такого безперспективного завдання, як наздогнати лідерів, ідучи їх шляхом і копіюючи існуючі розробки та технології. Вихід може бути лише у знаходженні концептуально нових конструкційних та технологічних рішень, використанні вітчизняних відкриттів, винаходів та наукових розробок з тим, щоб виробляти принципово інші, кращі, більш економічні, естетичніші та більш екологічні види продукції, ніж ті, які виробляються конкурентами. Тобто завдання теж саме — стати лідерами в своєму бізнесі, використовуючи власний потенціал.

Це— один шлях забезпечити конкурентоздатність власної продукції на світовому ринку. Другий шлях — це створення, разом із світовими лідерами у виробництві певної продукції, спільних підприємств на взаємовигідних умовах. При цьому, можна було б, за домовленістю, випускати продукцію за двома брендами — світового лідера й вітчизняного підприємства.

Крім перелічених вище організаційно-технічних складових здійснення міжнародного менеджменту, треба мати на увазі необхідність застосування і деяких обов’язкових управлінських підходів.

Перш за все, це забезпечення реалізації основних функцій управління власним підприємством (фірмою) — об’єктом ЗЕД на рівні світових стандартів, в тому числі щодо стратегічного планування та реалізації стратегій розвитку з урахуванням екологічного фактора, а також застосування нормативно-правових, організаційних, економічних, інформаційних, кадрових та інших механізмів управління, прийнятих для країни— об’єкта бізнес-діяльності.

А після цього, доцільно забезпечити ефективної комунікації з іноземними партнерами для прийняття найбільш раціональних управлінських рішень. Йдеться про вироблення грамотного формування та розвитку відносин підприємства (фірми) — суб’єкта ЗЕД з країною, на ринку якої передбачається здійснення бізнесу.

Для вирішення цієї проблеми особливе значення має вивчення та етичне застосування знань щодо специфіки національної культури, традицій та загального менталітету партнерів в певній країні.

Реально дивлячись на специфіку і виклики господарювання на вітчизняному ринку, треба визнати, що успіх і перспективи ефективної бізнес-діяльності все в більшій мірі, а може вже і у вирішальній, залежать від інтернаціоналізації бізнес-діяльності.

У сучасних умовах замкнена в національних межах бізнес- діяльність, за винятком може деяких видів малого виробництва продукції та послуг, практично зникає, бо мало яке виробництво може ефективно функціонувати, не використовуючи ефективної зарубіжної техніки, технології або світових науково-технічних досягнень на додаток до вітчизняного обладнання та технологічного забезпечення. А іноді і замість нього повністю.

Саме тому для забезпечення ефективної бізнес-діяльності підприємства (фірми) таке велике значення має підготовлений висококваліфікований міжнародний менеджер.