Теорія держави та права

5. Поняття та ознаки держави

В юридичній літературі існує багато визначень поняття держава, які відображають наступні її аспекти:

  • держава як організація політичної влади;
  • держава як апарат влади;
  • держава, як політична організація всього суспільства.

Кожен з цих аспектів заслуговує на увагу. Визначити загальне поняття держави, яке б відображало всі без винятку її ознаки та якості, характерні для кожного з її періодів в минулому, теперішньому і майбутньому, неможливо.

Разом з тим, будь-яка держава має ряд універсальних ознак, які притаманні їй на кожному з етапів розвитку. Такими ознаками є:

  • територія
  • населення
  • влада.

Термін держава розглядають в:

  • В субстанціональному значенні держава - це організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі і часі;
  • В атрибутивному - це устрій певних суспільних відносин, форма держави, офіційний устрій конкретного суспільства;
  • В інституціональному - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу;
  • В міжнародному значенні державу розглядають як суб’єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.

В сучасній літературі поняття держави розглядається як:

Держава - це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально-неоднорідному, зокрема класовому суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права свої веління робити загальнообов’язковими для населення всієї країни, здійснювати керівництво і управління загальносуспільними справами.

Дана дефініція синтезує найбільш суттєві риси та ознаки держави і в цілому є сприйнятливою, але в ньому слабо відображений зв’язок держави і суспільства. Тому, більш точним, таким що в більшій мірі відповідає демократичній державі буде наступна дефініція:

Держава - це політична організація суспільства, що забезпечує його єдність і цілісність, яка здійснює за допомогою державного механізму управління суверенну публічну владу, надає праву загальнообов’язкове значення, гарантує як права так і свободи громадян, а також законність і правопорядок.

Дане визначення понятійної категорії держава більш підходить до сучасної держави, бо в ньому підкреслюється, що саме держава є політичною організацією всього суспільства, всіх його членів.

Ознаки держави:

1) Суверенітет - це політико-правова властивість державної влади, яка відображається у верховенстві, самостійності, повноті, єдності і неподільності влади в певній державі в межах її території, а також незалежності і рівноправності країни у зовнішніх відносинах. Розрізняють державний, національний та народний види суверенітету. Приведене вище поняття відображає розуміння державного суверенітету.

Національний суверенітет - це повновладдя нації, яке здійснюється через її основні права (право на власне політичне самовизначення - наслідком може бути створення власної держави, право на вільний розвиток національних потреб і ін.).

Народний суверенітет - це повновладдя народу, здійснення ним своєї невід’ємної й неподільної влади самостійно та незалежно від будь-яких інших суб’єктів. Поняття народного суверенітету визначає такі характеристики влади, які належить народу, як:

  • верховенство; • єдність; • повноту
  • Верховенство народного суверенітету означає, що влада народу є найвищою владою у країні і в ній немає і не може бути суб’єктів, що могли б обмежити або корегувати владні волевиявлення народу.
  • Єдність народного суверенітету означає, що єдиним носієм і джерелом державної влади у суспільстві є народ. Тому будь-яка влада, що виходить не від народу не може бути легітимною (законною), а тому не може використовуватись для впорядкування відносин у суспільстві.
  • Повнота народного суверенітету обумовлює належність народу

всієї повноти влади. Це означає, що держава, її органи та посадові особи, володіють владними повноваженнями у тих сферах і у тих мірі, що їм доручає здійснювати народ.

Внутрішні ознаки суверенітету:

а) верховенство державної влади;

б) самостійність державної влади; в) повнота державної влади; г) неподільність державної влади.

Зовнішні ознаки суверенітету:

а) незалежність;

б) рівноправність

Існують дві форми здійснення народного суверенітету:

  • пряме (безпосереднє) народовладдя
  • представницьке народовладдя (представницька демократія).

Пряме народовладдя полягає у безпосередньому вирішенні громадянами питань, пов’язаних з управлінням справами держави і суспільства, а тому забезпечує найбільший рівень впливу народу на діяльність держави та її органів.

В сучасному світі основними формами прояву прямого народовладдя є вибори і референдум.

Внаслідок розвитку держав, ускладнення їх політичних систем, стало неможливо вирішувати всі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цих процесів всього населення держави. Виникає нова форма народовладдя - представницька.

• Представницьке народовладдя (представницька демократія) - це вирішення питань, пов’язаних з управлінням справами держави і суспільства суб’єктами, що обираються народом або його певною частиною.

Сутність представницької демократії полягає у тому, що абсолютна більшість загальнодержавних питань вирішується вже не всім народом, а певними групами громадян, котрі розглядаються, як його повноважні представники.

Якщо така група формується (обирається) всіма громадянами держави, то саме вона утворює загальнодержавний орган (парламент, конгрес, національні збори), рішення якого стають загальнообов’язковими на всій території держави.

Крім колегіальних (колективних) загальнодержавних представницьких органів можуть утворюватися (обиратись) ще й одноособові органи, які наділяються повноваженнями виступати від імені всього народу, від імені держави. В Україні, як і у багатьох інших сучасних державах, таким одноособовим представницьким органом є Президент.

Щодо суверенітету – то це збірна ознака, суть якої виражається в:

а) універсальності - тільки рішення державної влади розповсюджується на все населення;

б) в прерогативі - можливості відміни і визнання неможливим незаконний прояв іншої суспільної влади;

в) в наявності спеціальних засобів впливу - примус (при цьому ми повинні розуміти, що повноваження здійснюються в спеціальних формах) - які не використовує жодна інша організація.

Населення в державі розселене по всій її території і поділяється на адміністративно-територіальні, чи політично-територіальні одиниці. Суверенітет держави розповсюджується на всіх людей, що проживають на її території;

2) територіальне розселення населення країни (породжує такий новий інститут, як громадянство - правовий зв’язок держави і особи);

3) наявність апарату управління і примусу (як системи законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них відносяться армія, поліція (міліція), виправні установи, служба національної безпеки, підприємства, установи та інші організації);

4) здатність здійснювати управління в суспільстві не лише в інтересах певної частини населення, а і суспільства в цілому;

5) прерогатива закріплювати в нормах права загальнообов’язкові для всього населення правила поведінки;

6) можливість встановлення податків, які використовуються для утримання державного механізму;

7) здатність одноособово виступати від імені всього населення в міжнародних стосунках;

8) здатність виражати і захищати в соціально-неоднорідному суспільстві інтереси певної частини населення, бо носії влади в організаційному відношенні відокремлені від громадянського суспільства, і така влада і називається публічною.