Теорія держави та права

9. Політична система суспільства: поняття, основні функції та елементи

Перед розглядом поняття політична система суспільства є потреба розглянути ряд понять, що мають безпосередній зв’язок з вказаною системою, а саме поняття державної та політичної влади.

Влада - явище соціальне. Це реальна можливість здійснення своєї волі, нав’язуючи її іншим людям, використовуючи при цьому різні засоби і методи, включаючи і примус. Звідси стає зрозумілим, що влада - це завжди двосторонні відносини, де воля носія влади здійснюється через підпорядкування підвладного. Влада передбачає верховенство, монопольне право суб’єкта приймати рішення, які є обов’язковими для об’єкта і здатні забезпечити виконання прийнятих обов’язків.

Суспільство об´єктивно потребує влади. Вона протидіє анархії, є перепоною для руйнівних сил, які є небезпечними для всього соціального організму.

Авторитет, право, насилля - ось засоби, за допомогою яких влада має здатність та можливість для здійснення своєї волі, можливості впливу на діяльність і поведінку людини.

Політична влада - це вироблення і проведення в життя політичних програм всіма суб’єктами політичної організації суспільства, різними неформалізованими угрупованнями. Це відносини, які виникають між суб’єктами політичної системи суспільства.

Державна влада - це влада, яка здійснюється виключно державою, є однією з форм суспільної влади, виражає волю та інтереси економічно і політично панівної частини населення та характеризується можливістю застосування примусу (тобто загальним характером примусового впливу на поведінку людей).

Примус здійснюється лише державно-правовими методами (відповідає нормам права і виражається виключно в процесуальних формах). Це публічно-політичні відносини між державним апаратом і суб’єктами політичної системи на підставі норм права. Звідси стає зрозумілим, що державна влада може бути як сильною так і слабкою.

Державна влада і політична влада поняття не тотожні. Існує дві точки зору на їх співвідношення.

  • “політична влада” і “державна влада” поняття тотожні, оскільки політична
  • влада походить від держави і здійснюється при її прямій чи опосередкованій участі.
  • “політична влада “ і “державна влада” поняття не тотожні, при цьому всяка державна влада є політичною.

Державна влада це типовий спосіб здійснення політичної влади. Різницю між “політичною владою “ і “державною владою” важко виділити, але вона є:

1) Всяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є державною (Росія в 1917 р. - влада тимчасового уряду і влада рад, або політична влада в Анголі не є державною);

2) Державна влада виконує роль судді у відносинах між різними соціальними прошарками суспільства. Жодна політична влада цього робити не в змозі. Термін “політична влада” підкреслює не тільки здатність але і можливість класу (соціального прошарку, соціальної групи ) який не має влади, вести боротьбу за її здобуток;

3) Політична і державна влада мають різні механізми її здійснення.

Державна влада характеризується наявністю апарату управління і

апарату примусу. їй притаманний владно-примусовий вплив на поведінку людей та їх організації, що забезпечується державно-правовими методами. Політична влада класу чи соціальної спільності здійснюється через:

а) їх організації (опосередкований шлях);

б) політичні виступи (безпосередній шлях)

Якщо влада класу реалізується за допомогою державного апарату та спирається на апарат примусу, можна говорити про державну владу.

Державна влада не може бути протиставлена політичній владі, бо політичну владу в суспільстві не можна уявити без держави.

Держава виступає основним універсальним акумулятором політичної влади, тому, що має можливість:

а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов’язковий характер;

б) використовувати спеціальні органи (апарат) для її здійснення;

в) застосовувати у випадку необхідності примус.

Як правило, державна влада представляє собою основний напрямок здійснення політичної влади класу, соціального прошарку чи соціальної групи в державних формах за допомогою притаманних лише їй засобів та методів.

Політична влада - публічні, вольові відносини (відносини підпорядкування), що складаються між суб’єктами політичної системи на основі політичних та правових норм.

Державна влада - публічно-політичні, вольові відносини, що складаються між державним апаратом та суб’єктами політичної системи на основі правових норм, а в разі їх порушення їх виконання забезпечується державним примусом.

Державна влада є відносно самостійною і складає основу функціонування державного апарату. В різних суспільствах та державах характер влади різний: в одних керівництво з боку держави зведене до прямого насилля, в інших - завуальований примус, в третіх - переконання. Також має місце і поєднання різних засобів здійснення державної волі. Панування, систематичне насилля - це антидемократична влада; переконання, авторитет, служіння інтересам суспільства - демократична влада.

Важливою ознакою державної влади є її легітимність: коли влада юридично заснована та визнана населенням країни та світовим товариством. Наприклад, представницькі органи держави стають легітимними в результаті проведення виборів, передбачених та регламентованих законом.

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією є порушення правових процедур при проведенні виборів чи їх фальсифікація. Зловживання владою, тобто використання її на шкоду суспільству та державі, також є узурпацією (Стаття 5 Конституції України: ніхто не може узурпувати державну владу);

Вимога легітимності виникла як реакція проти насильницької зміни влади в державі, усвідомлення суспільством переваг порядку та стабільності перед порушенням загальновизнаних норм та захопленням влади.

Існує два підходи в розумінні легітимності:

а) ліберально-демократичний підхід - передбачає визнання влади, яка сформувалась в результаті демократичних процедур;

б) прагматичний підхід - віддає перевагу не стільки обраній владі, скільки її здатності оволодіти складною ситуацією в країні та підтримувати в суспільстві порядок. Яким же є співвідношення державної та політичної влади? Спочатку дамо їх поняття.

Політична влада - вироблення і проведення в життя політичних програм всіма суб’єктами політики (формальними і неформальними).

Державна влада - властивість держави, що характеризується суверенністю, універсальністю, загальним характером примусового впливу на поведінку людей.

Державна влада передбачає не тільки наявність владноможного і підвладного суб’єктів (державних органів і індивідів та їх організацій і спільнот) але і здатність владноможного суб’єкта спеціальними засобами домагатися здійснення своєї волі.

Це форма суспільної влади, що виражає волю економічно і політично панівної частини населення.

А тепер перейдемо до розгляду поняття політична система суспільства.

Політична система суспільства - розглядається як в широкому так і вузькому розумінні. В широкому розумінні - це система “матеріальних” і “нематеріальних” компонентів, які безпосередньо пов’язані між собою політичними відносинами з приводу здійснення політичної влади.

В вузькому розумінні - це взяті в єдності і взаємодії державні, громадські організації, трудові колективи та інші політичні інститути, що беруть участь у здійсненні політичної влади (політична організація суспільства).

Політична система суспільства - сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей і заснованих на них політичних інститутів, закладів і дій, що організують політичну владу, взаємозв’язок громадян і держави.

Політична система суспільства - це єдність 5-ти сторін:

а) Інституційна сторона - держава, політичні партії та інші організації, які утворюють політичну організацію суспільства;

б) Регулятивна сторона - відображає особливості функціонування політичної системи на основі права, політичних норм, традицій, норм моралі і т.і.;

в) Функціональна сторона - методи політичної діяльності, котрі складають основу політичного режиму;

г) Ідеологічна сторона - політична свідомість (панівна в суспільстві ідеологія);

д) Комунікативна сторона - зв’язки, що об’єднують зазначені складові частини політичної системи.

Структура політичної системи - це цілісна сукупність, яка включає в себе:

а) суб’єкти політики; б) політичні норми; в) політичні відносини; г) політичні функції; д) політичні погляди; ж) політичний режим; з) політичний процес, а також к) політичну свідомість; л) політичну культуру; м) системні зв’язки між названими вище компонентами.

Суб’єкти політики - це носії політичної влади, що об’єднані в соціальні спільності, державні і громадські організації, політичні партії і рухи, трудові колективи та інші групи людей, а також окремі особистості.

1) Соціальні спільності - національно-етнічна структура суспільства, що характеризується такими формами як народ, народність, нація;

2) Держава і її організації - суб’єкт політики, ядро політичної системи. Вона характеризується суверенітетом, уособлює в собі як суверенітет національностей так і суверенітет народу;

3) Політичні партії - об’єднання громадян, прихильників певної програми суспільного розвитку, що мають на меті вироблення державної політики, формування органів держави, місцевого і регіонального самоврядування, а також представництво в системі цих органів.

Політичні партії можуть бути:

Класові - за місцем в системі виробничих відносин - селянські, робітничі, підприємницькі; Проблемні - виразники певної соціальної програми - економічна, партія миру, земельної реформи; Патріотичні - орієнтуються на забезпечення державної цілісності і стабільності та ін.;

4) Громадські організації - об’єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, національно-культурних, творчих, вікових, спортивних та інших спільних інтересів;

5) Трудові колективи - політико-економічне об’єднання всіх працівників для спільної трудової діяльності на державних, громадських, приватних підприємствах, установах, організаціях та інших кооперативних об’єднаннях;

6) Політична особа - особа, людина (індивід), що бере активну участь в політичному житті суспільства;

7) Політичні норми - правила поведінки, що регулюють політичні відносини суб’єктів політики;

8) Політичні відносини - вид суспільних відносин, що складаються між суб’єктами політики з приводу здійснення політичної влади;

9) Політичні функції - основні напрямки політичної діяльності політичних суб’єктів.

До них відносяться: а) політичне цілевизначення; б) політична інтеграція суспільства; в) регулювання політичної діяльності; г) забезпечення цілісного впливу на суспільні процеси;

10) Політичний процес - сукупна, активна діяльність всіх суб’єктів політичних відносин, що націлена на формування, зміну, перетворення і функціонування самої політичної системи суспільства, здійснення політичної влади;

11) Політичний режим - сукупність засобів, прийомів і способів реалізації політичної влади, яка характеризується якісною та кількісною мірою участі народу, націй, соціальних груп, інших верств населення, окремих громадян у її здійсненні;

12) Політична свідомість - ідеї, теорії, погляди, переконання, почуття, настрої, звички, спонукання відносно діючої чи бажаної політичної системи суспільства;

13) Політична культура - ідеологічні і психологічні характеристики і оцінки людини існуючого політичного буття, вибір варіанта поведінки у відповідності з індивідуальними і суспільними інтересами та здійснення правомірних дій чи утримання від неправомірних.

Елементи політичної системи України:

  • народ України;
  • українська держава;
  • українські політичні партії, громадські організації і рухи;
  • трудові колективи підприємств, установ, організацій;
  • українські політичні діячі;
  • політичні норми, відносини, свідомість і культура в Україні;
  • інші політичні явища, які існують в Україні.

Одним з домінуючих суб’єктів політики є громадяни держави. Не можна обійти увагою й форми їх взаємодії з центральним елементів цієї системи, а саме з державою. Форми взаємодії об’єднань громадян і трудових колективів з державою діляться на: правові і організаційні (за юридичними наслідками).

Важливим є і питання впливу громадських об’єднань громадян і трудових колективів на державні органи, а саме:

а) в процесі формування депутатського корпусу;

б) під час виконання державою деяких функцій (наприклад, під час правоохоронної діяльності: спеціальні дружини, адвокатура та ін.);

в) співпраця представників об’єднань громадян в державних колегіальних органах;

г) прийняття об’єднаннями громадян нормативних і індивідуальних актів з дозволу держави (наприклад, органи місцевого самоврядування);

д) прийняття в окремих випадках спільних рішень;

ж) можливість окремих об’єднань громадян контролювати роботу державних органів і організацій;

з) можливість прийняття заходів громадського впливу за окремі правопорушення.

При цьому логічним є те, що відповідні державні органи також здійснюють свій взаємний вплив на громадські об’єднання громадян, що полягає у:

а) створенні державою і її органами максимально сприятливих умов (юридичного,матеріального і організаційного характеру) для організації і діяльності об’єднань громадян, створених у відповідності до чинного законодавства;

б) прийнятті необхідних нормативно-правових актів щодо організації і діяльності об’єднань громадян і трудових колективів;

в) підготовці, або санкціонуванні державними органами типових статутів, положень з метою стимулювання виникнення і організації діяльності деяких об’єднань громадян;

г) реєстрації державними органами об’єднань громадян;

д) нагляді і контролі за законністю діяльності об’єднань громадян й дотриманням законності відносно самих об’єднань громадян;

ж) застосуванні, в разі порушення об’єднаннями громадян вимог чинного законодавства, засобів правового впливу.

Характерні риси громадських організацій:

а) добровільність; б) самоврядування; в) самофінансування; г) самоокупність; д) мета об’єднання - здійснення прав, свобод і законних інтересів громадян.

Класифікація об’єднань громадян:

1. За порядком утворення і формами діяльності:

а) політичні партії; б) громадські організації; в) органи громадської самодіяльності; г) громадські рухи, фонди тощо;

2. За умовами членства: а) з формально фіксованим членством; б) з формально нефіксованим членством

3. За кількістю членів:

а) масові; б) елітарні;

4. За внутрішньою структурою:

а) централізовані; б) нецентралізовані;

5. За територією діяльності:

а) місцеві; б) загальнодержавні; в) міждержавні; г) міжнародні 6. За соціально-правовим статусом:

а) легальні; б) нелегальні

7. За соціальним призначенням:

а) прогресивні; б) консервативні; в) реакційні та ін.