Теорія держави та права

16. Типи держав: формаційний та цивілізаційний підходи

Типологія є вчення про типи - великі групи (класи) тих або інших об’єктів, що володіють набором загальних, характерних для кожного типа, ознак.

Типологія може розглядатися як різновид класифікації, яка включає:

а) дослідження підстав ділення на типи;

б) характеристику самих типів

В юридичній літературі виділяють два основних підходи до типології держав:

  • формаційний
  • цивілізаційний

В основі формаційного підходу лежить поняття “суспільно-економічна формація” (тому підхід і названий формаційним).

І) Формаційний підхід є традиційним для марксистського суспільствознавства.

Згідно даного підходу, історичний тип держави — це сукупність певних рис, що існують в межах однієї суспільно-економічної формації, та характеризуються єдністю економічної, політичної та соціальної основи. Відповідно до означеного - тип держави визначається на підставі того, який економічний базис ця держава захищає, інтересам якого пануючого класу вона служить. У марксизмі - виділялося декілька типів суспільно-економічних формацій:

  • рабовласницький;
  • феодальний;
  • капіталістичний;
  • соціально-демократичний
  • рабовласницький.

економічна основа - рабовласницький спосіб виробництва;

політична основа - диктатура рабовласників;

соціальна основа - клас рабів та рабовласників.

  • феодальний:

економічна основа - велика земельна власність феодалів та дрібне натуральне господарство залежних селян;

політична основа - диктатура класу феодалів; соціальна основа - наявність класу феодалів та селян.

  • капіталістичний; економічна основа - свобода власності на знаряддя і засоби виробництва;

політична основа - експлуатація найманої сили при політичному пануванні буржуазії;

соціальна основа - наявність класу буржуазії та класу робітників.

  • соціально-демократичний; економічна основа - наявність приватної, державної та комунальної власності;

політична основа - організація політичної влади більшості населення; соціальна основа - наявність різних класів, соціальних груп і прошарків та створення умов для їх консолідації.

Цей критерій раніше був єдиним в нашій країні в якості наукового. Його сутність полягає в тому, що для уяснення типу держави необхідно розуміння історії, як зміни однієї суспільно-економічної формації іншою, кожній з яких при цьому відповідає певний тип держави. Тут необхідно відповісти на три запитання:

1) якій суспільно-економічній формації, якому типу виробничих відносин відповідає дана держава; 2) зброєю якого класу є дана держава; 3) яке соціальне призначення даної держави.

У своїй основі формаційний підхід до типології держави є цілком здоровим і корисним для державознавства, розкриваючи ту закономірність, що держави, які базуються на одному і тому ж типі економічної структури суспільства, володіють характерним набором загальних ознак.

Разом з тим можна звернути увагу і на ряд недоліків формаційного підходу, як наслідок його догматизації. До таких недоліків, зокрема, відносять:

  • однолінійність в трактуванні історичного розвитку державності як механічної зміни одного історичного типа держави іншим (що не відповідає реальному ходу історії з його різноманіттям шляхів і форм державного розвитку, з циклічністю цього розвитку, можливістю поворотних процесів при зміні типів держав);
  • ігнорування азіатського способу виробництва, для якого характерні:

а) суспільна власність на землю і колективну працю;

б) державна власність на засоби виробництва;

в) пануючий клас в особі чиновництва, для якого основною власністю є влада.

Таке ігнорування, зрозуміло, було не випадковим, оскільки перераховані моменти об’єднують в один тип як давньосхідні деспотії, так і соціалістичну державу;

  • ділення історичних типів держави на експлуататорські - рабовласницький, феодальний, буржуазний і антиексплуататорський - соціалістичний (хоча норма експлуатації трудящих в соціалістичних державах була невимірний вища, ніж в розвинених капіталістичних країнах);
  • характеристика соціалістичного типа держави як історично останнього і вищого історичного типа держави;
  • применшення ролі культурно-духовного життя суспільства в розвитку і типології державності, її обмеження довкола тих ідей, уявлень і цінностей, які відображають інтереси антагоністичних класів.

II) Цивілізаційний підхід - тут тип держави пов’язується з тією стадією науково - технічного прогресу і життєвим рівнем населення, яким відповідає дана держава.

Цивілізаційний підхід орієнтується на пізнанні минулого через всі форми діяльності людини - трудову, політичну, соціальну. Людина при цьому знаходиться в центрі уваги минулого і майбутнього суспільства як конкретна особа, а не як невідомий індивід. Концепція цивілізації при цьому є значно ширшою ніж формаційна у вивченні суспільного життя.

В основі цивілізаційного підходу лежить поняття “цивілізація”. Саме це поняття визначається по-різному, наприклад, цивілізація - як соціокультурна система, що забезпечує високий ступінь диференціації життєдіяльності відповідно до потреб складного, розвиненого суспільства і разом з тим підтримує його необхідну інтеграцію через створення регульованих духовно-культурних чинників.

Взагалі основне призначення терміну цивілізація бачиться в тому, щоб позначити тип культури. З цієї позиції цивілізацію можна визначити як своєрідну і цілісну сукупність (систему) матеріальних і духовних цінностей, що забезпечує стійке функціонування суспільства і життєдіяльність людини.

Якщо виділяти тип держави стосовно кожної конкретної цивілізації, то типології може і не вийти. Для цього слід, мабуть, враховувати типи цивілізацій.

Цивілізаційний підхід до типології держави є, ймовірно, перспективним, проте на даний момент він знаходиться у стадії становлення і в учбовій літературі чіткого ділення держав на типи по цьому критерію не проводиться.

В основному, називаються лише принципи такого підходу, наприклад, принцип співвідношення держави і духовно-культурного життя суспільства, де:

  • сутність держави визначається не тільки реально існуючим співвідношенням сил, а й накопиченими в ході історичного процесу та такими, що передаються в рамках культури - уявленнями про світ, цінностями, зразками поведінки;
  • державна влада як центральне явище політики може розглядатися одночасно і як частина світової культури;
  • різнорідність культур - в часі і просторі - дозволяє зрозуміти, чому деякі типи держав, відповідні одним умовам, зупинялися в своєму розвитку в інших умовах.

У відособленні і характеристиці типів держав за цивілізаційною ознакою можна виокремити такі типи цивілізацій, як первинні і вторинні, які розділені по рівню їх організації. Для держав первинних цивілізацій (староєгипетської, шумерської, ассирійської, вавилонської, іранської, бірманської, сіамської, кхмерської, в’єтнамської, японської і ін.) характерні:

а) величезна роль держави як об’єднуючої і організуючої сили, що визначає соціальні і економічні структури;

б) об’єднання держави з релігією в політико-релігійному комплексі.

Для вторинних цивілізаціях - західноєвропейської, північноамериканської, східноєвропейської, латиноамериканської, буддійської і ін. характерні:

а) чітка, виразна відмінність між державною владою і культурно-релігійним комплексом: влада виявлялася вже не такою всесильною, якою вона була в первинних цивілізаціях, і не пронизує все навколо себе;

б) положення правителя, що втілював державу, було подвійним: з одного боку, він гідний усілякої покори, а з іншого - його влада повинна відповідати сакральним принципам і законам, а інакше вона незаконна.

Можна також відмітити, що при цивілізаційному підході практично не проводяться (або неможливо провести) відмінності між суспільством і державою.

Отже, основна відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкрити розвиток суспільства і державності через людину, через її уявлення про цінності і цілі її власної діяльності. А в типології держави слід враховувати як цивілізаційний, так і формаційний підходи.