Теорія держави та права

17. Поняття та види форми правління

Форма державного правління є однією з суттєвих ознак, характеристик форми держави. Вона визначається способом організації влади в державі, що зумовлений принципами взаємодії вищих органів влади.

Форма державного правління в першу чергу визначається наступним:

1) хто визнається формальним джерелом верховної влади в державі (одна особа, певна панівна соціальна верства чи весь народ);

2) який встановлено порядок утворення, організації та поновлення органів державної влади (через вибори або престолонаслідування);

3) який існує порядок їх взаємодії, як між собою, так і з населенням.

Зовні форма правління визначається перш за все тією періодичною

і фактичною роллю, яку відіграє глава держави, а також порядком формування цього інституту.

Всі держави за формою державного правління поділяються на:

• монархії

• республіки

Форми державного правління залежать:

  • від наявності чи відсутності певної виборчої системи, виборних органів;
  • від взаємодії вищих державних органів з іншими органами держави, з політичними партіями;
  • від форм демократії;
  • від принципів, на яких ґрунтується ця взаємодія.

Про те в будь-якому разі форму державного правління в певній державі можна визначити або як монархічну, або як республіканську.

Монархія

Монархія - це форма державного правління, за якої вища державна влада повністю або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави - монарха. Влада монарха передається в спадщину в порядку престолонаслідування представникам правлячої династії і є пожиттєвою, як і почесний титул монарх, хоча з цього правила існують винятки.

Монархія характеризується такими особливостями:

1) Влада монарха є непохідною від якоїсь іншої влади;

2) Влада монарха успадковується.

Порядок престолонаслідування визначається звичаями, традиціями і в умовах сучасного стану організації суспільного життя, як правило закріплюється конституцією держави. В розвинутих країнах (парламентарних монархіях) прийнято три системи престолонаслідування:

а) Салічна - від Салічної правди (V ст.). За нормою звичаєвого права салічних франків жінки були позбавлені права успадковувати землю. Ця норма вплинула і на порядок престолонаслідування. За салічною системою престол наслідують лише чоловіки в порядку первородства. Така система характерна для Бельгії, Норвегії;

б) Кастильська - назва якої походить від Кастилії, феодальної держави, яка знаходилась в центральній частині Піренейського півострова, яка існувала в XI - XV ст. Кастильська система віддає перевагу чоловікам, хоча визнає право наслідування престолу за жінками. Характерна для Англії, Данії, Іспанії;

в) Австрійська система - передбачає право престолонаслідування жінками лише у випадку відсутності законних представників чоловічої статі на престол. Австрійська система властива Швеції, Нідерландам;

3) Влада монарха є пожиттєвою (безстроковою);

4) Монарх не відповідає і не звітується за свою діяльність ні перед ким.

Монархії поділяються на дві групи:

• необмежені монархії

- Необмежені монархії - це такі форми монархічного правління, за яких влада голови держави ніким і нічим не обмежена: в державі не існує ні законів ні органів, які б мали її якось обмежити, змінити волю монарха. Виділяють такі форми необмеженої монархії:

• деспотична • абсолютна

  • Деспотична монархія (грецьке despotia - необмежена влада) характеризується тим, що влада монарха обожнюється а сам він офіційно визнається божеством. За деспотичної монархії вся влада зосереджується в руках однієї людини - деспота, який здійснює необмежене володарювання, що ґрунтується не на законах, а на сваволі. Монарх має необмежену, свавільну і жорстоку владу над своїми підданими. Для деспотичної монархії характерним є історичний терор проти населення, який забезпечується силою і чисельністю каральних, репресивних органів. Деспотичні монархії були поширені в державних рабовласницького типу, насамперед на Давньому сході - у Стародавньому Єгипті, Вавілоні, Асірії, Китаї, які в силу цього отримали назву східних деспотій.
  • Абсолютна монархія (лат. absolutus - необмежений) характеризується тим що в ній влада монарха вже не обожнюється, але йому належить вся вища законодавча, виконавча та судова влада.

Абсолютна монархія характеризується також максимальною концентрацією влади по управлінню суспільством в одних руках. Для абсолютної монархії властива була велика кількість чиновників, розшарування його на чисельні ранги і розряди, існування громіздкої структури державної влади та багатьох управлінських закладів.

Абсолютна монархія досягла свого розквіту в епоху феодалізму. Розквіт абсолютизму в Англії пов’язаний з царюванням Єлізавети Тюдор (1558-1603 p. Р.) у Франції - Людовіка XIV (1645-1715 p. Р). В Росії розквіт абсолютизму припав на час правління Катерини II (1762- 1796 pp.), а монархічна форма правління в Росії отримала назву самодержавства. В наш час до абсолютних монархій можна віднести Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Об’єднані Арабські Емірати.

• обмежені монархії

Обмежені монархії характеризуються тим, що в них влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів. Перші спроби обмеження влади монарха були зроблені ще в епоху феодалізму, коли протягом XIII-XVII століть в країнах Європи набув поширення станово-представницький різновид монархії, для якого було характерним наявність в суспільстві великої кількості різних станів, та те, що поряд із впливовою владою монарха також існував певний дорадчий орган. Прийнято поділяти обмежені монархії на:

• дуалістичні: - парламентські (конституційні) Дуалістична монархія відрізняється тим, що в ній законодавча влада вже не належить монархові - вона перейшла до парламенту, хоча монарху належить виконавча влада, він по своїй волі формує уряд, що є відповідальним перед монархом, а парламенту - непідзвітний. Тобто дуалістична монархія вже передбачає існування розподілу влад. Дуалістична монархія була характерною для періоду переходу від феодалізму до капіталізму і являла собою своєрідний спосіб поєднання інтересів відживаючого класу (в особі монарха) і нового пануючого класу (в особі парламенту). В наш час дуалістична монархія зустрічається рідко, переважно в державах що розвиваються - Марокко, Бруней, Бутан, королівство Тонга. Дуалістична монархія представляє собою перехідну форму від абсолютної, до парламентської монархії. Влада монарха в ній хоча і обмежена законодавчо, але він як формально (за конституцією) так і фактично (в наслідок слабкості, нерозвиненості демократичних інститутів) зберігає значні владні повноваження і є центром політичної системи держави.

Парламентарна (конституційна) монархія - є ще одним різновидом обмеженої монархії. Для неї характерним є те, що влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, статус голови держави зберігається за монархом лише формально, виключно із представницькими повноваженнями.

Виконавча влада в парламентських монархіях належить уряду, який формується парламентським шляхом і підзвітний лише парламенту.

Монарх лише формально затверджує склад уряду. Монарх може мати право радити, заохочувати, попереджати, має право вето. Він є главою держави, символічним уособленням нації. Від його імені здійснюється державне управління.

Як суб’єкт влади в державі монарх може виступати джерелом права (видавати або затверджувати закони), іменем монарха чиниться правосуддя, він представляє державу в міжнародних відносинах. Монарх, як правило є символічною постаттю, яка об’єднує націю. Хоча він і є главою держави, проте впливати ні на діяльність уряду, якому належить влада, ні на парламент, який має законодавчу владу і найчастіше є двопалатним, монарх не може. Якщо навіть за конституцією монарх має великі повноваження, як наприклад в Нідерландах або Данії, він все одно внаслідок конституційно-правового звичаю самостійно ними скористатися не може. Всі акти монарха потребують контрасигнації відповідних міністрів. В деяких парламентарних монархіях (Японії, Швеції) монарх навіть за конституцією не має достатньо вагомих і значних повноважень.

Таким чином монарх в парламентарній монархії “царює але не править”: законодавча влада належить парламенту, виконавча - уряду, який формується лідером партії, що перемогла на парламентських виборах. Ні парламент, ні уряд не підзвітні монарху. Абсолютна більшість сучасних монархій, є парламентарними, а існування їх зумовлено національними традиціями.

Парламентарними монархіями зараз є Англія, Бельгія, Данія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія, Монако.

Існують приклади нетипових монархій.

  • Виборча монархія. Монарха обирали наприклад в Польському королівстві, в Германській імперії до 1806 р. Зараз виборна монархія існує в Малайзії, де монарха обирають кожні п’ять років на особливій раді, яка складається з представників монархічних штатів, які входять до складу Малайської федерації. Також виборна монархія існує в.
  • Колективна монархія - Об’єднані Арабські Емірати. Тут повноваження монарха належать Раді емірів семи об’єднаних у федерацію еміратів.
  • Теократична монархія - вища політична і духовна влада зосереджена в руках духовенства, а глава церкви одночасно є і світським главою держави (Ватикан). В сучасному світі монархія як форма правління утримується в 11 розвинених країнах і 23 країнах що розвиваються. Загалом з урахуванням британської співдружності монархіями є 1/6 існуючих держав.

Республіка

Другою формою державного правління є республіка. Це форма державного правління, за якою державну владу здійснює виборчий колегіальний орган, котрий обирається населенням країни.

Республіканська форма правління передбачає визнання народу носієм верховної влади, сувереном, який делегує свої повноваження представникам, що обираються на певний, чітко визначений строк.

Виконавча влада в республіці є похідною від представницького органу або виборів, а громадяни мають реальну можливість впливати на владу, її рішення. Також за республіканської форми державного правління громадянам гарантовано відповідні права і свободи. Республіканська форма правління не лише проголошується, але і закріплюється конституцією держави.

Таким чином можна визначити основні ознаки республіканської форми правління:

1) Влада глави держави, як і вищих державних органів є похідною, делегується народом, який визнається джерелом влади;

2) Функції глави держави не можуть бути спадковими. Всі органи державної влади є виборними (вищі органи держави) або формуються парламентом;

3) Глава держави не може обіймати посаду довічно, він обирається на певний, чітко визначений законодавством строк;

4) Глава держави, як і всі органи державної влади, посадові особи звітують перед народом за свою діяльність і несуть юридичну відповідальність за свої дії і рішення.

Історично республіки виникли ще за античних часів в Європі. Вважається, що саме в античному полісі вперше була запроваджена ідея республіканського правління, втілений принцип виборності всіх органів влади, а сама ідея управління базувалась на принципах виборності, комплексності і строковості органів управління.

Республіки виникли та існували ще в стародавньому світі і мали, як правило, аристократичний характер (Спарта, Рим), демократична республіка існувала в Афінах. До речі, сама назва “республіка”, що розумілося як “всенародна влада”, виникла саме в Римі. В Середні віки існували республіки - міста: Генуя, Венеція, Новгород та інші. В Україні існувала козацька республіка. Інтенсивне виникнення держав з республіканською формою правління розпочалося після буржуазних революцій у XVII-XVIII ст. Сьогодні більшість держав в світі є саме республіками.

Розрізняють республіки: президентські; парламентські; змішані

Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системі органів державного управління. На чолі її стоїть всенародно (прямо або опосередковано - через колегію виборців) обраний президент, який має широке коло прерогатив.

Він є одночасно главою держави і главою уряду, а посада прем’єр міністра, як правило взагалі відсутня. Уряд формується особисто президентом, незалежно від партійного складу парламенту, останній може лише затверджувати уряд, який в свою чергу парламенту непідзвітний. Уряд відповідальний і підзвітний лише перед президентом.

Президент і парламент обираються незалежно, окремо на прямих і загальних виборах, хоча президент може обиратися і спеціальною комісією виборців, які обрані населенням (наприклад у США).

Для президентської республіки властивим є жорсткий розподіл влад. Парламент наділений усією повнотою законодавчої влади і певними контрольними функціями. Він є незалежним від президента, який не має права на розпуск парламенту. Президент в свою чергу зосереджує в своїх руках великі повноваження, очолюючи виконавчу владу, як правило, він також він має право відкладного вето на закони, прийняті парламентом.

В результаті цього парламент має або скоригувати цей варіант закону, або подолати вето президента конституційною більшістю - 2/3 всього складу парламенту.

Наявність у президентській республіці жорсткого розподілу влад передбачає можливість невідповідності партійного складу уряду і парламентської більшості, яка може складатися з представників опозиційної, щодо президента партії або їх альянсу, і тоді це називається розділеним правлінням. Таким чином президент і парламент відрізняються значною самостійністю один щодо одного. В президентській республіці президент не має право достроково розпустити парламент, останній в свою чергу не може оголосити вотум недовіри уряду, а також передбачена так звана система стримувань і противаг.

Але дотримуючись основного закону парламент здатен для врівноваження влади президента, за наявності порушень президентом конституції, згідно зі спеціальною процедурою - імпічментом, усунути президента з посади з наступним притягненням його до кримінальної відповідальності.

Таки чином основними ознаками президентської республіки є :

1) формальне закріплення жорсткого розподілу влад (законодавча належить парламенту, виконавчу очолює президент), запровадження збалансованої системи стримувань і противаг;

2) обрання президента на загальних виборах;

3) поєднання в особі президента повноважень глави держави і глави уряду;

4) формування уряду президентом, таким чином і уряд і президент формується і обирається позапарламентським шляхом;

5) відсутність інституту парламентської відповідальності уряду;

6) відсутність у голови держави права на достроковий розпуск парламенту;

7) відсутність інституту контрасигнації, тобто скріплення актів президента підписами членів уряду, які б несли відповідальність за їх виконання.

Жорсткий розподіл влад в президентській республіці передбачає формальну ізольованість кожної з влад і відсутність між ними тісних функціональних відносин, тому уряд в президентській республіці більш стабільний, а парламент більш незалежний від виконавчої влади, ніж в парламентських республіках. Президентські республіки ще іноді називають дуалістичними, за аналогією з відповідними монархіями, де виконавча влада також належить главі держави.

Президентська республіка вперше була встановлена в США 1787 р. Також в США вперше було введено посаду президента (лат. praesidens - той що сидить попереду) - вибраного на визначений строк голови держави. Президентська республіка в США вважається класичною. Також така форма державного правління існує в більшості держав Латинської Америки - Венесуелі, Мексиці, Аргентині, Уругваї, Перу, а також в пострадянських державах - Грузії, Узбекистані, Казахстані, Киргизстані, Білорусі, Туркменистані. Всі президентські республіки, що відрізняються від класичної (США) моделі в бік збільшення повноважень президента часто називають ще супер-президентськими.

Другим різновидом республіканської форми державного правління є парламентська республіка, яка виникла, сформувалась та оформилась у Франції в сімдесяті роки XIX ст., а надалі була встановлена і в інших державах, в яких було скинуто монархію.

Парламентська республіка юридично характеризується тим, що парламент є повновладним органом, який має верховенство, що до інших органів.

Саме парламентом формується уряд, який складається з представників партії чи партійної коаліції, яка перемогла на парламентських виборах, і отримала більшість в парламенті. При цьому персональний склад уряду в повній мірі відповідає партійній структурі парламенту. В парламентських республіках уряд відповідний і підзвітний саме перед парламентом. Уряд залишається при владі доти, доки він має підтримку парламентської більшості, а в двопалатних парламентах - підтримку більшості нижньої палати. В разі втрати такої підтримки і висловлення йому вотуму недовіри - уряд йде у відставку, а президент, за ініціативою уряду має право розпустити парламент та оголосити дострокові парламентські вибори.

Для парламентської республіки характерним є наявність посади прем’єр -міністра, який одночасно є головою уряду і лідером правлячої партії чи коаліції. У парламентських республіках уряд, що має підтримку парламентської більшості, має можливість здійснювати значний зворотній вплив на законодавчий орган, управління справами в державі, а голова уряду (прем’єр-міністр, канцлер) часто є першою керівною особою в державі.

В парламентській республіці також може існувати посада президента. Він є главою держави, вважається гарантом державної єдності та незалежності, але функції президента є обмеженими і часто зводяться до суто представницьких: він представляє державу в міжнародних відносинах, звертається зі щорічними посланнями до народу, закріплює своїм підписом закони, тощо.

Президент в парламентській республіці обирається парламентом. В свою чергу президент має право на розпуск парламенту. Цю свою функцію, як і більшість інших своїх повноважень президент здійснює за пропозицією голови уряду. Уряду в свою чергу і належить виконавча влада в державі.

Для парламентських республік характерними є такі особливості:

1) глава держави і глава уряду є різними особами;

2) владні повноваження глави держави обмежено і водночас піднесено владну компетенцію виконавчої влади уряду і його голови;

3) уряд формується парламентом, участь голови держави в цьому процесі є номінальною;

4) формальна відповідальність уряду (колективна або індивідуальна) перед парламентом;

5) глава держави має право на розпуск парламенту;

6) контрасигнування актів глави держави главою уряду чи відповідним міністром;

7) обрання президента парламентом, або спеціальною комісією, а не на загальних виборах.

В парламентській республіці центром здійснення влади є уряд, а всі важелі реальної влади в державі належать керівникам політичних партій, які мають більшість в парламенті. Лідер такої партії очолює уряд, тому інколи парламентські республіки ще називають “правлінням партій”. Для парламентської республіки властивим є більш тісний взаємозв’язок, співробітництво і взаємодія гілок влади.

Парламентські республіки найбільш поширені в Європі: Німеччина, Італія, Греція, Латвія, Естонія, Албанія, Чехія, Словаччина, Угорщина мають саме такий різновид республіканської форми державного правління. У країнах, що розвиваються така форма правління зустрічається рідко (Індія). Внаслідок тенденції взаємозближення президентської і парламентської форм правління утворилась так звана:

Змішана (президентсько-парламентська або парламентсько-президентська) республіка - характеризується тим, що голова держави - президент, як і парламент обираються народом, уряд за такої форми правління призначається парламентом за пропозицією президента, президент не очолює уряд і не несе відповідальності за його діяльність, хоча уряд є підзвітним одночасно і президенту і парламенту. Змішана республіка є однією з сучасних форм правління в розвинених державах. Найбільш характерним рисами змішаної республіки є:

1) загальні вибори президента а також наявність у нього значних повноважень;

2) наявність посади прем’єр-міністра;

3) уряд відповідальний як перед президентом так і перед парламентом.

Для змішаної республіки властивим є дуалізм виконавчої влади - як уряд, так і президент є реальними носіями цієї влади.

Змішана республіка існує у Франції, Австрії, Польщі, Румунії, Ірландії, Словенії, Македонії, Ісландії. Також цей різновид республіканської форм правління поширений в пострадянських державах. Змішаними республіками є Азербайджан, Вірменія, Литва, Молдова, Україна, Росія.

Нетиповим видом республіки на сьогоднішній день є - теократична республіка (грецького theos - БОГ і kratos - влада) яка є поєднанням абсолютної світської та духовної влади, коли суспільна влада належить служителям релігійного культу.

Теократичною може бути як монархія (Ватикан, Саудівська Аравія, Тибет до приєднання до Китаю 1951), так і республіка - Іран, Афганістан.

Форма державного правління є переважно формально-юридичною характеристикою державного ладу. В реальному житті формальні ознаки держави можуть співіснувати з протилежними і часом несумісними фактичним процесами та процедурами, як наприклад поєднання монархічної форми правління з такими ознаками республіки, як виборність і змінюваність органів державної влади в таких державах як Швеція, Японія, Великобританія.

Форма державного правління і її різновиди є лише типовими моделями, що визначають загальні ознаки. Кожен з цих різновидів в умовах конкретної держави має свої особливості, відбиває специфіку цієї держави.