Теорія держави та права

18. Поняття та види форми державного устрою

Другим елементом форми держави є форма державного устрою.

Територія держави завжди певним чином розділена на частини, в яких проживає населення, з метою ефективного управління ним. Державний устрій, як поняття поширюється не тільки на територіальну організацію держави, але і на організацію її механізму.

Форма державного устрою (національно-територіального устрою) - це спосіб територіальної організації держави, або держав, що утворили союз, характеристика організації державної влади.

Державний устрій передбачає: внутрішній поділ території держави на певні складові частини: адміністративно-територіальні одиниці, автономії або суверенні держави; правовий статус цих складових частин; характер їх співвідношення.

Поняття “форма державного устрою”, як правило, застосовується до держав з одним національним складом населення. В тому випадку, коли мова йде про багатонаціональний склад населення застосовують поняття “форма національно-територіального устрою”.

Останнє означає спосіб організації держави, або держав, що утворили союз, який засновано на багатонаціональному складі населення. Таким чином форма державного устрою є політико-територіальною організацією держави, яка передбачає територіальну організацію державної влади та адміністративно-територіальний або національно-територіальний поділ території держави. Кожна держава має свої особливості. Проте державний устрій може виявлятись у простій або складній формі.

Простими за формою є унітарні держави, а складними за формою державного устрою є федерація та конфедерація.

Унітарна держава

Унітарна держава (лат. unitas - єдність ) це така форма державного устрою, за якою територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, округи, департаменти), які не мають будь-якої політичної самостійності. Адміністративно-територіальні одиниці покликані лише забезпечити централізоване управління в масштабах всієї держави. Вони управляються на основі законів, які приймаються центральною владою, територія їх може бути змінена простим загальнодержавним голосуванням без згоди на це місцевого населення та місцевих органів влади.

Принцип унітаризму означає таку побудову держави, за якої верховна влада цілком зосереджена в центрі. Унітарна держава є цілісною, єдиною, її частини лише адміністративно-територіальні підрозділи. Така держава має єдину, спільну для всієї держави систему органів державної влади і управління: один вищий представницький орган влади, єдиний уряд, єдину систему законодавства, єдину конституцію.

Розділяють два різновиди унітарних держав:

1) централізовані - це така унітарна держава, де підпорядкування регіональних органів центру здійснюється за допомогою посадових осіб, яких призначають з центру на засадах централізації (Нідерланди, Казахстан, Узбекистан);

2) децентралізовані - до них належить такі унітарні держави, в яких регіональні органи влади формуються незалежно від центральних, тому правові відносини між центральними і місцевими органами влади будуються на засадах децентралізації (Нова Зеландія, Японія, Іспанія, Італія, Англія). Хоча унітарна держава і характеризується тим що складові її частини не мають статусу державних утворень, проте в деяких, випадках до складу унітарних держав можуть входити одна або декілька територіальних одиниць, які мають особливий статус автономій.

Автономія (гр. autonomia - самоврядування, незалежність) це політично -національне утворення в рамках єдиної держави, що має право широкого внутрішнього самоврядування, проте не має державного суверенітету і права вільного виходу зі складу держави, до складу якої вона входить.

Автономії мають власний законодавчий орган, який функціонує в межах своєї компетенції. Його компетенція, як і інших органів влади автономії, як правило, закріплюються конституцією держави і спеціальним законом, який приймається національним парламентом.

Автономії в сучасних унітарних державах утворюються за адміністративним чи національним (етнічним) принципами, враховуючи історичні та географічні фактори. Домінуючим є національний принцип.

Саме національними автономіями є Гренландія і Фарерські острови в Данії, Аландські острови в Фінляндії, країна Басків та Каталонія в Іспанії, Корсика у Франції, Північна Ірландія у Великобританії, Іракський Курдистан в Іраку, області Трентіно-Альто Адідже, Фріулі, Венеція, Джулія та Валь д’Аоста в Італії тощо.

В деяких випадках унітарні держави поділяють на прості (не мають автономних утворень) та складні (мають в своєму складі автономії ). Унітарними державами, які не мають в своєму складі автономних утворень є Білорусь, Швеція, Угорщина, Болгарія, Вірменія, Чехія, Монголія, Естонія, Японія, Румунія, Латвія, Литва, Польща, Нідерланди тощо.

Таким чином можна визначити певні ознаки унітарної держави:

1) вона не має в своєму складі державних утворень, які мають ознаки суверенітету;

2) для неї характерною є наявність єдиної системи державних органів;

3) в унітарній державі діє єдина система законодавства і єдина конституція;

4) унітарна держава завжди передбачає існування єдиного громадянства;

5) вона виступає в міжнародних відносинах як єдиний суб’єкт.

Також за формою державного устрою існують складні держави: їх

складові частини мають суверенітет і всі ознаки державності. Складні держави поділяються на федерації та конфедерації.

Федерація

Федерацією (від франц. federation від пізньолат. federatio - об’єднання, союз) це складна союзна держава, яка складається з державних утворень, що мають юридично визначену політичну самостійність.

Складові федерації можуть мати різну назву: штати (Австралія, Бразилія, Венесуела, Індія, Малайзія, Нігерія, СПІА), провінції (Аргентина, Пакистан, ПАР, Канада), землі (Австрія, Німеччина), кантони (Швейцарія). Вони мають власний адміністративно-територіальний поділ.

Для федерації характерним є існування двох систем вищих органів влади - федеральних органів і відповідних органів суб’єктів. Федеральні органи здійснюють свої повноваження по всій території держави.

На території суб’єктів федерації разом із діяльністю спільних для цієї держави федеральних органів діють також власні вищі, місцеві органи влади та управління.

Кожний суб’єкт має:

  • власну компетенцію щодо визначеного кола питань;
  • власну законодавчу, виконавчу, судову систему органів;
  • власну конституцію і систему законодавства, тощо.

Проте складові федеральної держави не є державами у повному розумінні цього слова. Вони не мають права одностороннього виходу з союзу, тобто юридично позбавленні права участі у міжнародних відносинах. У випадку порушення федеральної конституції, або законодавства, центральна влада має право, в деяких випадках, приймати примусові заходи (це є так звана федеральна інтервенція) щодо суб’єкта федерації.

Для федерацій характерним є наявність спільної території і збройних сил, єдиної митної, податкової і фінансової систем, наявність федеральної конституції і законодавства, федерація виступає єдиним суб’єктом у міжнародних відносинах. Одним із обов’язкових елементів федеративної держави є двопалатна структура парламенту федерації (бікамералізм). Це пояснюється необхідністю представництва у федеральному парламенті інтересів суб’єктів союзу. Нижня і верхня палати зазвичай формуються по-різному. Нижня палата представляє весь народ і, відповідно обирається усім населенням федерації, наділеним виборчим правом.

Верхня палата складається з членів, що представляють тільки відповідний суб’єкт федерації (штат, провінцію, землю тощо), і формується в різних державах різними шляхами (прямі або непрямі вибори; за спадком; призначення головою держави).

Юридична література виділяє різні класифікації федеративних держав.

  • Залежно від національного фактору і його ролі у визначенні структури федерації, розрізняють:

1) федерації на територіальній основі - США, Австралія, Німеччина, Аргентина, Венесуела, Бразилія, Мексика;

2) федерації національній основі - Індія, Пакистан, Бельгія, Нігерія;

3) федерації на змішаній національно-територіальній основі - РФ, Швейцарія, Канада.

• За джерелом утворення розрізняють:

а) договірні федерації - виникають на основі угоди і створюються “знизу”, такі як, наприклад - Танзанія;

б) конституційні федерації - виникають шляхом прийняття конституції і створюються “зверху”, наприклад - Індія;

в) конституційно-договірні федерації - таких федерацій більшість (США, РФ);

За статусом суб’єктів обсягом їх прав виділяють:

1) централізовані федерації, суб’єкти яких не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність щодо вирішення питань місцевого значення (Індія, де всі штати крім одного не мають власних конституцій і громадянства). Це такі країни, як Мексика, Бразилія, Пакистан;

2) децентралізовані - суб’єкти яких зберігають за собою досить значний обсяг повноважень - США, Німеччина, Австралія;

За порядком утворення федерації поділяють на:

1) такі, що засновані на союзі - США, ОАЕ, Танзанія;

2) такі, що засновані на автономії суб’єктів - Бельгія, Австрія, Індія;

За структурою федерації поділяють на:

1) Симетричні - це такі федерації, всі суб’єкти яких мають:

а) однаковий правовий статус; б) є однотипними і рівноправними незалежно від їх розміру, чисельності населення, тощо (Швейцарія);

2) Асиметричні - це такі федерації, в складі яких існують суб’єкти різного типу. Асиметрична федерація має три різновиди:

I тип асиметричної федерації - передбачає існування в федерації також інших утворень (не суб’єктів), які входять до складу держави. Це можуть бути федеральний округ (він завжди один), федеральні території, федеральні володіння, а іноді ще й “асоційовані держави”. Структурно асиметрична федеративна нерівність закладена існуванням суб’єктів та не суб’єктів, останні в свою чергу мають звужені права.

Типовим прикладом такого типу асиметричної федерації можна назвати США. Ця федерація поряд з існуванням п’ятдесяти суб’єктів (штатів) включає до свого складу федеральний округ Колумбія зі столицею Вашингтоном. Федеральною територією є острів Гуам, Пуерто-Ріко є асоційованою державою в складі США.

II тип асиметричної федерації - передбачає наявність у її складі лише суб’єктів, але їх статус різниться.

Типовим прикладом такої асиметричної асоціації є РФ, до складу якої входять суб’єкти, серед яких є республіки, краї, області, автономні області, автономні округи, а також два міста федерального значення (Москва і Санкт-Петербург), що породжує і різницю в правах та обсязі повноважень.

III тип асиметричної федерації - ще називають прихованою асиметрією. Така федерація складається лише з однопорядкових суб’єктів, але в певних аспектах вони різняться між собою, наприклад неоднаковим представництвом в верхній палаті парламенту, яке залежить від чисельності населення суб’єктів. Федераціями з прихованою асиметрією є Австрія, Німеччина, Швейцарія.

В деяких державах існує поєднання усіх трьох форм асиметричної федерації (Індія). Поняття федерації як складної держави нерозривно пов’язане з поняттям сецесії - права виходу суб’єктів зі складу федерації, що породжує ще одну проблему - можливості реального здійснення сецесії.

Як правило сучасні федерації в своїх конституціях не передбачають можливість виходу суб’єктів зі свого складу. Більшість сучасних федерацій утворилися саме за територіальною ознакою (Німеччина, США, Мексика, Бразилія, ОАЕ тощо), а не за національною.

В основі федерального устрою лежить принцип федералізму, основною ідеєю якого є розмежування сфер компетенції федеральної (центральної) влади та влади суб’єктів федерації, у наданні ним певного обсягу політичної самостійності, у своєрідному сполученні централіських тенденцій і чітко визначеної і гарантованої частини суверенітету суб’єктів федерації. Ідея федералізму виражає прагнення забезпечити існування сильної центральної влади, яка здатна була б здійснювати певні спільні загально - як центральні функції так і функції забезпечення свободи торгівлі, оборони, здійснення зовнішньої політики.

Серед федерацій що існують на сучасному етапі є дуже різні держави і за будовою, і за кількістю суб’єктів, і за розмірами території федеральної держави, і за рівнем економічного розвитку, і за іншими параметрами. Проте в основі кожної з них лежать такі характерні ознаки:

1) наявність спільної території; 2) наявність спільних збройних сил; 3) єдина грошова, податкова і митна системи; 4) наявність єдиної федеральної конституції і системи законодавства, що співіснує з наявністю конституції і законодавства суб’єктів; 5) наявність союзного уряду, парламенту, судових органів; 6) спільне громадянство (можливе існування і громадянства суб’єктів, проте на міжнародному рівні воно не визнається).

Конфедерація

Ще одним видом складної держави є конфедерація. Це така форма об’єднання держав (лат confederatio - сила, об’єднання), за якої складові конфедерації повністю зберігають свій суверенітет. Конфедерація є формою короткотермінового об’єднання суверенних держав, які зберігаючи свою незалежність, об’єдналися для досягнення певних цілей: зовнішньополітичних, воєнних, тощо. Це міждержавний союз члени якого, будучи незалежними, утворюють на договірних засадах тільки окремі спільні спеціальні органи керівництва, наділяючи їх чітко визначеними повноваженнями в межах їх компетенції.

Рішення органів конфедерації приймаються і реалізуються тільки за угодою всіх суб’єктів конфедерації. Взаємини між суб’єктами конфедерації будуються виключно на добровільних угодах. В конфедерації як правило відсутні центральна влада, спільне громадянство, єдина фінансова, податкова, законодавча системи, не існує спільної території. Бюджет і кошти конфедерації формуються за рахунок внесків її членів.

Таким чином конфедерація поєднує в собі елементи як міжнародно-правової, так і державної організації. Конфедерації, як правило мають тимчасовий характер, є нестійкими утвореннями і досяглій цілей, для яких вони утворювались, конфедерації або переростають в федеративні держави, або розпадаються на окремі унітарні держави.

Конфедеративними утвореннями були Австро-Угорщина, до 1918 p.; Швеція і.Норвегія до 1905 р, США у 1781-1789 p. Р, Єгипет та Сирія (ОАР) 1958-1961, Сенегал та Гамбія (Сенегамбія) 1982-1989, Швейцарія хоч офіційно і має назву конфедерації, проте на практиці є федеративною державою.

Типовими особливостями конфедерації є:

1) вона на утворюється на основі договору;

2) суб’єкти конфедерації мають право вільного виходу з її складу;

3) суверенітет конфедерації належить суб’єктам що входять до її складу;

4) рішення органів конфедерації приймаються лише за згоди усіх суб’єктів, в іншому випадку ці рішення не мають юридичної сили;

5) в конфедерації утворюються лише такі спільні для суб’єктів органи, що є необхідними для виконання рішень договорів, судових спільних органів в конфедерації немає;

6) суб’єктам не належить право нуліфікації - відмови у виконанні або визнанні актів союзної влади;

7) Бюджет конфедерації формується за рахунок суб’єктів, оскільки єдиної податкової системи не існує;

8) суб’єкти конфедерації мають власні митні правила;

9) не існує законодавства, конституції і громадянства конфедеративного утворення;

10) не існує спільної грошової одиниці.

В наш час фактично існує лише одна конфедерація - Європейське співтовариство. Ще одним історичним прикладом форми державного устрою є імперія. Це така велика держава, яка складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово включені, залучені в цю єдину систему політичних, економічних, соціальних та культурних зв’язків.

Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, завоювань, а також інших форм розширення впливу сильної держави, її експансії.

Характерним для імперії є застосування силових засобів підтримки панування центральної влади над залежними територіями, активна протидія будь-яким проявам сепаратизму і автономії, прагнення народів до суверенітету.

Тримається імперія на насильстві, яке проявляється в неухильному розповсюдженні впливу центру, закабалені народів, прагненні до захоплення нових територій, на намаганні встановити єдині норми, стандарти, закони для всіх народів, які примусово залучаються до складу імперії.

Отже оскільки імперія тримається на насильстві і примусі, то зникнення їх має наслідком розпад імперії на складові - суверенні держави. Прикладом імперії є Римська.імперія, Російська імперія, тощо. Багато дослідників вважають що останньою імперією був СРСР до кінця 80-х років XX ст.

Існування тієї чи іншої форми державного устрою є характерним для кожної держави і спрямовано на забезпечення ефективного здійснення державної влади на всій території держави.

Обставинами і чинниками, які впливають на встановлення тієї чи іншої форми державного устрою в кожній окремій країні є історичні і конституційні традиції, умови виникнення держави, наслідки і спадок від часів колоніальної та іншої залежності (за умови існування такої), рівень соціально-економічного розвитку країни та інші індивідуальні обставини. Також до складних форм державного устрою можна віднести - унію, фузію.