Теорія держави та права

19. Поняття та види державно-правового режиму

Державний режим є третім елементом форми держави. Якщо форма державного правління та форма державного устрою дають переважно уявлення про безпосередню організаційну структуру держави, то реальна роль тих чи інших інститутів державної влади, способів здійснення влади проявляється саме в понятті державного режиму.

Державний режим - це система способів, методів, форм здійснення державної влади в суспільстві, що їх використовують групи, класи які перебувають при владі.

Державний режим - є функціональною характеристикою влади.

Це найважливіший елемент форми держави оскільки будь-які зміни в державі перш за все відображаються на її державному режимі, який в свою чергу впливає перш за все на форму державного правління і в меншій мірі на форму державного устрою.

Державний режим також є найбільш динамічна форма держави, саме він значною мірою індивідуалізує форму держави в певній країні.

Характер державного режиму ніколи прямо не закріплюється конституцією держави (не враховуючи досить поширених вказівок на демократичний характер держави), проте завжди відображається в змісті основного закону держави опосередковано. Поняття державного режиму дає відповідь на питання: які саме методи переважають в процесі здійснення державної діяльності для досягнення цілей, що стоять перед державою.

Державний режим визначає конкретні форми того, як уряд володіє державою, контролює і управляє процесами в суспільстві. Будь-який державний режим перш за все визначається процедурами і способами організації органів влади та відносинами між державою і громадянами. Державний режим залежить від пануючого в суспільстві характеру методів і способів здійснення державної влади, визначається мірою поваги і дотримання прав та свобод громадян, лояльністю населення щодо влади. Поняття державного режиму не слід ототожнювати з поняттям політичного режиму, яке є більш широким і характеризує не тільки методи здійснення державної влади, але й можливості діяльності всієї політичної системи: політичних партій, рухів та інших об’єднань громадян. Виходячи з цього розрізняють демократичний і антидемократичний державний режими, визначальною ознакою яких є характер державної влади: якщо влада спирається на волю народу, то це демократичний державний режим, якщо ж державна влада захищає інтереси певного класу, партійно-державної номенклатури, певної національної або етнічної групи, то це антидемократичний державний режим.

Державний режим визначають за такими ознаками:

1) Джерело влади: народ, клас (наприклад, диктатура пролетаріату), або одна особа - монарх;

2) Наявність чи відсутність поділу влад, співвідношення між собою гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової;

3) Ідеологічні і партійне багатоманіття або його відсутність, правове становище та роль політичних партій та громадських організацій;

4) Правовий статус особи в державі, політичні свободи громадян та їх гарантії;

5) Відсутність чи наявність законодавчої системи;

6) Співвідношення того що дозволено чи заборонено;

7) Політична стабільність суспільства або його нестабільність;

8) Порядок функціонування правоохоронних і каральних органів держави.

Антидемократичний державний режим

Основні ознаки антидемократичного режиму.

1. Забезпечення перш за все інтересів держави та певного політичного угруповання, яке привласнило державну владу;

2. Широка мілітаризація суспільного життя;

3. Відсутність реального розподілу влади (формально існує поділ на законодавчу та судову гілки влади, але вони виконують соціальне та політичне замовлення реальних носіїв влади);

4. Суттєве обмеження громадянських, особистих та особливо політичних прав і свобод громадян;

5. Відсутність гарантій здійснення прав і свобод громадян;

6. Діє примат держави над правом і відбувається проникнення держави у всі сфери суспільного життя;

7. Встановлюється диктатура однієї партії;

8. Відбувається заперечення релігійного світогляду.

В умовах такого виду державного режиму здійснення державної влади супроводжується значним обмеженням, а інколи повним усуненням можливостей громадян реально впливати на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини і громадянина, влада концентрується в руках обмеженої та неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи (президент, монарх, хунта - найчастіше воєнна).

Для антидемократичних режимів характерним є відмова від принципу розподілу влад, відмова від свободи слова та інформації, утиск опозиційних засобів масової інформації, наявність цензури, заборона свободи політичної діяльності.

Антидемократичний режим в різних модифікаціях існує в окремих країнах Близького Сходу, Африки, Латинської Америки, деяких республіках СРСР.

Виділяють два основних різновиди антидемократичного державного режиму:

• тоталітаризм • авторитаризм

Друга світова війна, а потім розгром фашистських режимів і початок “холодної війни” дали новий імпульс теоретичному осмисленню тоталітаризму.

В 1952 році в США була проведена конференція, присвячена цьому соціальному феномену, де був зроблений висновок, що “тоталітарним можна назвати закрите суспільство, у якому все - від виховання дітей до випуску продукції контролюється з єдиного центра”.

Через кілька років вийшов ряд фундаментальних робіт на цю тему, найважливішими з яких є: книга X. Арендт “Походження тоталітаризму” і спільна монографія К. Фрідріха та 3. Бжезинського “Тоталітарна диктатура й автократія”. Автори останнього дослідження пропонують для визначення “загальної моделі тоталітаризму” п’ять ознак:

  • єдина масова партія, очолювана харизматичним лідером;
  • офіційна ідеологія, визнана всіма;
  • монополія влади на ЗМІ (засоби масової інформації);
  • монополія на всі засоби збройної боротьби;
  • система терористичного поліцейського контролю й керування економікою.

Тоталітарний державний режим - це режим всеохоплюючого репресивного примушування громадян до виконання владної волі, яка не базується на положеннях закону, не спирається на право. За тоталітарного режиму відбувається надмірне одержавлення всіх сфер суспільного життя, що ґрунтується на повному регламентуванні і державному контролі, примушенні та заборонах.

Актуальним є принцип “дозволено лише те що дозволено”. За тоталітарного режиму суспільство стає придатком держави, повністю регламентується нею. В державі за такого режиму панує повний державний контроль над усіма сферами життя.

Формування владних структур відбувається закритими шляхами під контролем пануючих сил, не допускаючи непередбачених, небажаних для себе результатів. Ці сили прагнуть зберегти існуючий режим за будь-яку ціну, тому за тоталітарного режиму відсутні легальні, відкриті механізми передачі влади і періодичної зміни особового складу владних структур. В державах з тоталітарними режимами фактично ліквідовано конституційні гарантії прав, свобод людини і громадянина, або вони є лише декларованими. Головним засобом державної політики є репресії.

Для тоталітарних режимів властивим є домінування однієї політичної партії, а її ідеологія примусово поширюється на все суспільство, як загальнообов’язкова.

Будь-яке вільнодумство, опозиція, заперечення положень пануючої ідеології визнаються владою як злочин більш тяжкий, ніж будь-який кримінальний злочин проти особи. Поширюється і здійснюється вимога одностайності і однодумства. Громадяни мають повсякчас доводити свою лояльність, відданість та любов до влади. Тоталітаризм - це повне заперечення демократії. Його часто ще називають деспотичним або диктаторським.

Видами тоталітарного режиму є:

  • расистський
  • фашистський
  • військово-диктаторський
  • ліво-тоталітарний
  • право-тоталітарний

Авторитарний державний режим характеризується концентрацією влади в руках однієї особи чи одного органу держави, а також зниженням ролі представницьких органів та інститутів держави. Авторитарний режим є персоніфікованим - він знаходить свій вираз в особі конкретних правителів.

Для авторитарного державного режиму характерні такі ознаки:

1) Централізація влади в руках однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується не шляхом конкурентної виборної боротьби, а шляхом нав’язування;

2) Безапеляційний командний метод керівництва, із суворою субординацією суб’єктів суспільних відносин;

3) Безумовне підкорення владі, яка в свою чергу спирається на воєнний та досить чисельний поліцейський апарат;

4) Влада сама обирає які політичні сили допускаються до виборів;

5) Визнання лише обмеженого політичного плюралізму;

6) Наявність центру управління, який наділений владними повноваженнями і діє за власним розсудом, в тому числі і з порушенням встановлених нею ж норм права;

7) Відсутність гарантій здійснення конституційних прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах особи з владою;

8) Наявність єдиної політичної ідеології що є обов’язковою.

Авторитарному режиму притаманна ліквідація, або значне обмеження прав і свобод громадян, заборона опозиційних партій* та інших об’єднань громадян, обмеження ролі виборчих органів держави при посиленні ролі виконавчо-розпорядчого органу, зосередження величезних повноважень в руках голови держави чи уряду, зведення ролі парламенту до стану формального інституту.

Авторитарний режим ґрунтується на безперечному підпорядкуванню владі, яка прагне будь-якими засобами зберегти свій авторитет. Ця влада не визнає серйозної опозиції в легальних формах, проте погоджується з існуванням обмеженої, керованої демократії: вибори, багатопартійність.

Для авторитарного режиму характерно формування патерналістських ознак держави, що проявляється в примушуванні людей до чогось “для їхнього ж блага”, оскільки влада краще знає чого потребує народ. Виборча система за авторитарного режиму пристосовується до потреб режиму особистої влади правителя.

Авторитарних ознак може набути будь-яке державне управління, яке є наслідком концентрації влади в руках керівної особи, або одного державного органу. Наприклад авторитарним є пряме президентське правління, можливість запровадження якого у надзвичайних ситуаціях (стихійне лихо, технологічні аварії, соціальні заворушення тощо) передбачено законодавством багатьох держав світу.

Авторитарні режими як правило спираються на армію. Зразками авторитарного режиму вважаються режими, які існували в Чилі, Іспанії і Північній Кореї у 70-і - 80-і роки XX ст. Аналіз ситуації, що склалась після розпаду СРСР призводить до висновку про наявність на його теренах саме авторитарних режимів.

Вважається що встановлення авторитарних режимів це неминучий етап модернізації суспільства від демократичного до тоталітарного. Якщо тоталітарний режим, це влада сваволі і беззаконня то авторитаризм - це суспільство жорстких законів, дотримання яких влада домагається силовими методами. Авторитарний державний режим характеризується підпорядкуванням закону владі. Як і тоталітарний режим, авторитарний режим не передбачає механізму передачі, безболісної зміни влади. Перехід влади до нового складу керівних органів відбувається закритим шляхом, часто з використанням збройних сил і насильства. Видами авторитарного режиму є:

Революційний - направлений на зміну типу суспільно-політичного розвитку; Стабілізаційний - орієнтується на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Демократичний державний режим Демократичний державний режим характеризується тим, що державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням можливостей вільного волевиявлення, врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми тощо) та існування і діяльність різноманітних громадських об’єднань, які представляють ці інтереси і впливають на формування і реалізацію політики держави.

Демократичний державний режим - це стан політичного життя, за якого в основі здійснення державної влади лежать принципи широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у виробленні державної політики, утворенні та діяльності органів держави. За демократичного режиму стимулюється політична активність громадян, існує нейтральне, приблизно рівне ставлення до політичних партій, визнається існування політичної опозиції.

Ідея демократії (гр. demos - народ, kratos - влада - влада народу), народилася в античному полісі як ідея про причетність кожного громадянина до управління, участі в суспільному житті. Автором самого поняття “демократія” вважають батька історії Геродота.

Демократичний державний режим передбачає організацію функціонування державної влади на засадах визнання народу джерелом цієї влади на прагненні забезпечити справедливість, рівність усіх громадян. Ознакою демократичного ладу є контроль громадян за діяльністю органів влади.

Демократія передбачає що прийняття рішень державною владою відбувається у відповідності до волі більшості із визнанням і поважанням прав і потреб меншості; культуру дотримання закону і конституційного порядку; терпиме ставлення до інших думок і позицій. Демократичний державний лад передбачає особисту, індивідуальну свободу людини.

За демократичного режиму кожна людина має: певну міру свободи, гарантії невтручання в її особисте життя, свободу вибору і обрання представників влади, свободу думки, слова та інформації. Демократичний державний режим базується на визнанні особистих і громадянських прав людини природними і невід’ємними.

Таким чином для демократичного державного режиму основними ознаками є:

1. Наявність народного суверенітету;

2. Вищі органи законодавчої гілки влади і президент країни безпосередньо обираються і наділяються владними повноваженнями народом - єдиним джерелом влади;

3. Державна влада існує як інструмент забезпечення різноманітних потреб усього суспільства та кожної людини зокрема;

4. Політична свобода особи;

5. Повага основних прав і свобод людини;

6. Гаранти прав меншості та запобігання свавілля з боку більшості;

7. Загальне виборче право;

8. Гарантована законом відповідальність органів влади перед виборцями;

9. Визнання політичних свобод громадян в обсязі, який повністю а не частково забезпечує громадянам можливість самостійної і активної участі у визначенні державної політики, дозволяє легально на рівних умовах діяти не лише партіям, які реально підтримують політику влади, а й опозиційним партіям;

10. Формування вищих державних органів шляхом вільних виборів, в яких всі політичні об’єднання громадян мають рівні права і можливості;

11. Існування і реальне застосування принципу розподілу влад, незалежність та взаємодія гілок влади;

12. Реальна участь парламенту у здійсненні державної діяльності, прийняття рішень більшістю при безумовному захисту інтересів меншості;

13. Визначальна роль судової влади, підконтрольність судовим органам усіх громадян та інституцій, незалежність цих органів від органів державного управління, пануючих політичних сил, можливість покарання неправомірних рішень державних органів та їх посадових осіб;

14. Рівність громадян та їх прав перед законом;

15. Існування незалежних ЗМІ, свободи інформації, вільна пропаганда будь-якої ідеології, за умов не порушення прав інших осіб, моралі, закону тощо.

Демократичний державний режим - це порядок здійснення державної влади, що ґрунтується на визнанні і здійсненні прав людини.

Демократичний режим, називають правовою державою для якої характерний пріоритет прав людини над правами будь-якої спільноти (класу, нації), а права та гідність людини визнаються беззаперечною цінністю. Демократичний режим найбільш поширений в державах Європи, центральної та Північної Америки.

Державний політичний режим - це перш за все показник того, кому реально належить влада в державі, це результат взаємодії державної влади і громадянського суспільства, це система здійснення методів державної влади, яка відображає рівень визнання і дотримання прав людини. Якщо тоталітаризм - це повне заперечення демократії, справедливості і прав людини, авторитаризм - це суспільство де закон підпорядковано владі, то демократія - це влада народу.