Теорія держави та права

22. Поняття та структура державного апарату України

Можливим є дуалістичне розуміння апарату держави: у вузькому та в широкому розумінні.

Апарат держави (у вузькому розумінні) - власно це управлінський апарат чи апарат виконавчої влади, який складається із чиновників і очолюється виконавчими вищими органами. Апарат держави (у широкому розумінні) - поряд із власно управлінським апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи управління, збройні сили, міліцію (поліцію), дипломатичні представництва за кордоном і т.і.

Апарат держави - юридично оформлена система всіх державних органів, їх ланок та підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління по виконанню завдань і функцій держави, яка спирається на можливість застосування державного примусу, що здійснюється в процесуальній формі.

Апарат держави має певні ознаки, серед яких можна виділити наступні:

1) це система державних органів, що представляє собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;

2) це система юридично оформлених державних органів, тобто наділених компетенцією (наданими повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і суспільства, що займаються керуванням, на професійній основі як носії влади;

3) це система державних органів, у рамках якої діяльність державних службовців суворо відмежована від власності, що належить їм як суб’єктам;

4) це система органів, кожний з яких має матеріально-технічні кошти для здійснення цих функцій;

5) це система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчі, виконавчі та судові;

6) це система органів, що здійснюють свою діяльність по управлінню суспільством та виконанню функцій держави у формах безпосередньо управлінських та правових.

Управлінські форми діяльності державного апарату не мають юридичного характеру. їх функції є наступними:

  • організаційно-регламентуюча - розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів і т.і;
  • організаційно-господарська - бухгалтерський облік, статистика, постачання і т.і;
  • організаційно-ідеологічна - роз’яснення нормативних актів, формування суспільної думки і т.і.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер і представляють собою наступні:

  • правотворча - форма діяльності компетентних органів держави по встановленню, зміні чи відміні норма права, ця діяльність включає в себе підготовку нормативно-правових актів, їх прийняття та видання.
  • правозастосовочна - форма діяльності компетентних органів держави по встановленню, зміні чи відміні норма права. Ця діяльність включає в себе організацію та контроль за дотриманням правових норма.
  • правоохоронна - форма діяльності компетентних органів держави по попередженню правопорушень та притягненню правопорушників до юридичної відповідальності.

• контрольно-наглядова • установочна

Правотворча діяльність - форма діяльності компетентних органів держави по встановленню, зміні або скасуванню правових норм. Ця діяльність містить у собі підготовку проектів нормативних юридичних актів, їхнє прийняття та видання.

Правозастосовна діяльність - форма діяльності компетентних органів держави по реалізації правових норм. Ця діяльність містить у собі організацію і контроль над дотриманням правових норм.

Правоохоронна діяльність - форма діяльності компетентних органів держави по попередженню правопорушень і притягненню правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони та захисту правових норм шляхом застосування мір юридичного впливу до правопорушників.

В найбільш абстрактній, загальній формі структура державного апарату може бути представлена наступними видами органів:

1) органи законодавчої влади - це первинні органи, органи державної влади у власному розумінні, непохідні від інших і основа для них. Законодавчі органи визначаються загальним поняттям “парламент”. Розквіт парламентаризму припадає на період становлення і розвитку буржуазної держави. Тоді склалось коло його основних повноважень. З ускладненням життя і розвитком науково-технічного прогресу підвищується роль уряду і зменшується роль парламенту. При цьому самостійність гілок влади є відносною, бо саме глава держави і забезпечує функціонування цих органів в інтересах народу;

2) органи виконавчої влади - які називають виконавчо-розпорядчі органи, займаються повсякденною оперативною роботою по державному управлінню суспільними процесами, або в інтересах всього суспільства, або лише його частини - політичних сил, які знаходяться при владі; вони мають у своєму розпорядженні допоміжні державні установи (апарат управління, тобто організаційний і матеріальний апарат підготовки, прийняття і реалізації актів управління).

Найвищим виконавчим органом є уряд, склад якого як правило доволі складний, а саме - глава уряду (прем’єр-міністр), кабінет міністрів і т.і. Для унітарних держав уряд один, для федеративних існує як загально-федеративний уряд так і уряди членів федерацій. Уряди бувають як однопартійні так і коаліційні;

3) правоохоронні органи - забезпечують і підтримують стабільність, недоторканість суспільних відносин, які складаються під взаємним впливом як держави так і права, включають в себе як організаційний так і матеріальний апарат примусу (армія, поліція, міліція, розвідка, служби безпеки, тюрми і т.і.);

4) органи правосуддя - представляють собою досить складну систему цивільних, адміністративних, кримінальних, військових судів.

Суди здійснюють правосуддя шляхом регульованого процесуальним правом провадження (судочинства).