Теорія держави та права

41. Види норм права

Норма права - це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, встановлене суспільством або державою, закріплене і опубліковане в офіційних актах, направлене на врегулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов’язків їх учасників.

В кожній країні існує і з’являється значна кількість норм права. Науково обґрунтована класифікація норм права дозволяє:

По-перше, чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі діючого в країні права;

По-друге, краще з’ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання;

По-третє, вдосконалити правотворчу і правозастосовчу діяльність державних органів. Юридичні норми можна класифікувати на види за різними критеріями.

1) За суб’єктами правотворчості:

  • норми глави держави;
  • норми законодавчих органів влади;
  • норми виконавчих органів влади;
  • норми судових органів влади;
  • норми органів місцевого самоврядування і інші;

2) За предметом правового регулювання (по галузям права):

  • норми конституційного права;
  • норми цивільного права;
  • норми трудового права;
  • норми адміністративного права;
  • норми кримінального права;
  • норми екологічного права;

Галузеві норми в свою чергу діляться на:

  • матеріальні - відповідають на запитання “що регулюють норми права” та закріплюють права і обов’язки сторін;
  • процесуальні - відповідають на запитання “як регулюють”. Процесуально-правові норми регламентують порядок, форми і методи реалізації норм матеріального права;

3) За методом правового регулювання:

  • імперативні норми - це категоричні, суворо обов’язкові веління. Наприклад імперативними є більшість норм права, які відносяться до особливої частини кримінального права;
  • диспозитивні норми - передбачають певний варіант поведінки, але при цьому надають суб’єктам можливість в межах законних засобів врегульовувати відносини між собою. В найбільшій мірі такі норми притаманні галузі цивільного права, так як специфічний метод правового регулювання даної галузі, базується на автономному положенні суб’єктів, визнанні їх рівності, недоторканості власності;
  • рекомендаційні норми - встановлюють варіанти бажаної, з точки зору держави поведінки, з метою врегулювання суспільних відносин. Адресати рекомендаційних норм різні, але як правило, це державні і кооперативні організації;
  • заохочувальні норми - це приписи, які стосуються надання виду і міри заохочення за відповідну поведінку, яка є корисною для держави і суспільства та задовольняє їх. (Наприклад, правила, які встановлюються колективним договором і стосуються виплати премій);

4) За функціями, які норми виконують в суспільстві:

а) регулятивні - направлені на регуляцію різноманітних суспільних відносин, шляхом встановлення в НП прав і обов’язків учасників правовідносин (ст. 22 Сімейного кодексу. Шлюбний вік. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять років, а для чоловіка - у вісімнадцять років; ст. 283 ЦК України. Право на охорону здоров’я. Фізична особа має право на охорону її здоров’я);

б) охоронні - встановлюють міри юридичної відповідальності за недотримання встановлених в НП прав і обов’язків учасників правовідносин, які в свою чергу закріплені в регулятивних нормах (наприклад люба норма права яка містить штрафну санкцію);

5) За характером правил поведінки, які містяться в НП: Різниця тут проводиться в залежності від того, що встановлює НП - право чи обов’язок. За цією ознакою розрізняють норми:

  • уповноважуючі норми - надають учасникам суспільних відносин право здійснення дій з метою забезпечення власних інтересів (володіти домом, навчатися в ВУЗІ, вимагати від зобов’язаних осіб виконання своїх обов’язків. Як правило починаються зі слів має, може, вправі: ч. 1 ст. 297 ЦК України - кожен має право на повагу до його гідності та честі; ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України - позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя);
  • зобов’язуючі норми - встановлюють обов’язок здійснювати відповідні позитивні дії (виконання передбачених угодою робіт, повернення боргу, поставку відповідного товару замовнику і т.і. В таких нормах є відповідні терміни - повинен, зобов’язаний, підлягає: ч. 1 ст. 129 ЦПК України - попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі;

ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України - батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття);

  • забороняючі норми - заборонять певні дії (більшість норм особливої частини КК України, які хоча й не містять прямої заборони, але є саме такими), як правило містять слова не праві, не може, забороняється; ст. 25 КЗпП - при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачене законодавством; ч.б ст. 150 Сімейного кодексу України - забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини)

6) За ступенем визначеності викладення елементів правової норми в статтях нормативно-правових актів:

а) абсолютно визначені - це норми, які з абсолютною точністю визначають умови їх дії, права і обов’язки учасників правовідносин чи міри юридичної відповідальності за їх порушення (ст. 306 КПК України. Оголошення показань свідка - Суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора може оголосити показання свідка, дані під час дізнання, досудового слідства чи в суді у випадках:

1) наявності істотних суперечностей між показами, які свідок дав на суді і під час попереднього слідства або дізнання;

2) неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих чи інших причин неможлива;

3) коли справа розглядається у відсутності свідка. Це є абсолютно визначена гіпотеза.

Приведемо приклад абсолютно-визначеної диспозиції. Ст. 370 КПК України - Істотні порушення кримінально-процесуального закону. Вирок в усякому разі належить скасувати:

1) якщо справу не було закрито за наявності підстав передбачених, ст. 282 цього кодексу;

2) якщо справу розглянуто в незаконному складі суду;

3) якщо справу розглянуто судом без участі захисника в тих випадках, коли за законом його участь обов’язкова;

4) якщо справу розглянуто у відсутності підсудного, коли за законом його присутність обов’язкова;

б) відносно-визначені - це норми, які не містять повних умов їх дії, прав та обов’язків учасників суспільних відносин чи міри юридичної відповідальності і надають правозастосовчим органам можливість вирішувати справу з врахуванням конкретних обставин (ст. 1171 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності. Її ч. 2 - Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов’язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов’язати кожного з них відшкодовувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі);

в) альтернативні - це норми, які передбачають декілька варіантів, умов їх дій, поведінки сторін, санкцій за їх порушення (Наприклад, Закон України “Про захист прав споживачів” Стаття 8. Права споживача в разі придбання ним товару.

  1. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: а) пропорційного зменшення ціни; б) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; в) відшкодування витрат на усунення недоліків товару; г) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; д) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар;

7) За колом осіб.

Норми права діляться на:

• загальні - розповсюджуються на всіх осіб, які мешкають на даній території (наприклад закон України “Про надзвичайний стан”);

  • спеціальні - діють у відношенні лише певної категорії осіб (вчителів, лікарів, військових, пенсіонерів: наприклад закон України “Про міліцію”);

8) За часом дії:

  • постійні
  • тимчасові
  1. Спеціалізовані норми права:

Ці норми носять додатковий характер, оскільки не містять правил відповідних поведінки. Ознаки спеціалізованих норм:

  1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву завершеність і повноту;
  2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;
  3. Утворюються на основі “первинних”, “вихідних” норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв’язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права?

  • Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об’єктивний момент);
  • Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб’єктивний момент).

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права.

У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) правової норми.

Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від свого цільового призначення, яке вони виконують в процесі правового регулювання.

Різновидами спеціалізованих норм є:

1) Загально закріплювальні норми - норми, які містять положення, що закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають визначені елементи регульованих відносин. Наприклад норми, які визначають загальні умови виконання обов’язків в цивільному праві, деякі норми загальної частини кримінального кодексу (норми які встановлюють умови звільнення від покарання: ч. 2 ст. 74 КК України - особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання);

2) Норми-принципи - це норми, в яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру, що відносяться до усіх або більшості інститутів чи норм галузі права. Наприклад, норми-принципи функціонування суспільно-політичного і соціально-економічного ладу; взаємини держави й особистості.

Так, нормою-принципом є ст. З Конституції України, що говорить: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”;

3) Прогностичні норми, або норми-цілі - норми, в яких містяться певні прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Норми-цілі можна вважати різновидом норм принципів. Разом вони служать нормами-еталонами, що дозволяють встановити відповідність цілей і засобів конкретних правових приписів об’єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України - Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава;

4) Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) - норми, що містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної особи (ст. 80 ЦК України - Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку), злочину (ст. 11 КК України - Злочином є передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб’єктом злочину), договору (ст. 626 ЦК України - Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків) та ін.;

5) Оперативні норми, або норми-інструменти - норми, призначення яких полягає у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк.

Вони мають назву “оперативних”, тому що забезпечують регулювання суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їх зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто регулюють їх рух;

6) Колізійні норми, або норми-арбітри - норми, які у разі наявності існуючого протиріччя між окремими нормативними актами з одного й того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це такі норми, що регулюють вибір самої норми. Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти між нормами, які пов’язані з особливостями регулювання суспільних відносин, що існують між різними правовими актами):

1) між конституцією й іншими нормативно-правовими актами; між законами і підзаконними актами; між актами того самого органа, виданими в різний час; між загальним і спеціальним актом;

2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділеними правотворчими повноваженнями - між загальнодержавними актами і актами автономного утворення (України і Автономної Республіки Крим); у федеративній державі - між загальнофедеральними актами і актами суб’єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану);

3) між різними державами.

Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного права (наприклад, є колізійний механізм регулювання зовнішньоекономічних договорів).

Колізійні норми мають такі структурні елементи:

  • гіпотеза (обсяг) - вказує на суспільні відносини, що нею регулюються;
  • диспозиція (прив’язка) - вказує на національне законодавство, що має застосовуватися при вирішенні справ у межах даних суспільних відносин.