Теорія держави та права

46. Поняття та характеристика елементів системи права

Питання про систему права - це питання про будову права, про те, як право організоване зсередини, як воно взагалі влаштоване. Тема ця достатньо складна.

їй були присвячені ряд ще загальносоюзних наукових дискусій (в кінці 40-х і в другій половині 50-х років). Відразу слід звернути увагу на відмінність понять “система права” і “правова система”.

Останнє охоплює всю правову дійсність в її системному, організованому вигляді. В правову систему входять всі правові явища, необхідні для процесу правового регулювання. Причому право (об’єктивне право), яке в даному випадку ми розглядаємо як систему, в правову систему входить як елемент разом з іншими елементами - правовідносинами, системою законодавства, юридичними фактами, правосвідомістю, законністю і ін.

Системність - одна з найважливіших якостей права, що властива йому об’єктивно. Об’єктивність цієї властивості означає, що система права не може бути сконструйована довільно, вона обумовлена закономірностями суспільного життя, регульованої соціальної сфери.

Системність права припускає його наступні характеристики:

а) єдність, цілісність;

б) внутрішня розчленованість, диференційованість, наявність елементів;

в) наявність структури - доцільного способу зв’язку елементів;

г) наявність мети (як системо утворюючого чинника).

Будь-яку систему утворюють дві сторони:

  • перша - склад (набір необхідних елементів);
  • друга - структура (доцільний спосіб зв’язку цих елементів).

Тому поняття “система права” охоплює як елементи права, так і

його структуру. В зв’язку з цим некоректним, з погляду теорії системного підходу, є формулювання - “система і структура права”. Структура права повинна розглядатися окремо, як особливий об’єкт дослідження, але не як якесь доповнення до системи права, а саме як її внутрішня сторона.

Структура права, як і структури інших соціальних явищ, невидима і невідчутна, але вона може бути пізнана через вивчення двох моментів:

а) властивостей елементів (вони визначають структуру, її характер);

б) взаємодію елементів системи права. Соціальна структура проявляє себе саме через взаємодію елементів.

Система взагалі - це об’єкт, функціонування якого, необхідне для досягнення тієї цілі, що стоїть перед ним та забезпечується (у певних умовах середовища) при цьому сукупністю складових його елементів, що знаходяться в певних відносинах один з одним. Право є складною, багаторівневою (у якійсь мірі навіть об’ємною), ієрархічно побудованою системою. Тепер дамо розуміння системи права як поняття.

Система права - це об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженості всіх юридичних норм та диференціації іх на галузі (матеріальні та процесуальні), підгалузі та інститути права.

В юридичній дійсності склалась однозначна думка, що структурними елементами системи права є саме:

  • галузь права
  • інститут права
  • підгалузь права
  • норма права

Головний елемент системи права - галузь права. До ознак галузі права в юридичній літературі відносять наступні:

а) особливі предмет і метод;

б) специфічні галузеві принципи;

в) здатність взаємодіяти з іншими галузями на рівних правах, тобто бути одного з ними рівня;

г) потреба суспільства в регулюванні даної соціальної сфери саме на рівні галузі;

д) кількісна достатність юридичних норм, що вимагає переходу в особливу, галузеву якість;

ж) наявність відособленого, як правило, кодифікуючого законодавства.

Розглянемо вказані елементи системи права, розпочавши з найбільшого.

1) Галузь права - відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин своїм специфічним методом правового регулювання. Основними галузями права є:

Конституційне (державне) право - система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного устрою, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове положення особи. Через призму конституційного права можна сприйняти правовий характер держави як цілісного явища.

Конституційне право в питанні взаємин держави і громадян виходить з того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать йому від народження, витікають з його статусу як особи. Призначення держави - створити належні умови для реалізації прав і свобод людини.

Над конституційним правом як основоположною галуззю права всієї правової системи як би надбудовані:

  • з одного боку, адміністративне і цивільне право - дві базові галузі, що втілюють в предметі і методі регулювання первинні початки публічного і приватного права відповідно;
  • з іншого боку, кримінальне право - галузь, яка націлена в основному на виконання охоронних завдань.

Адміністративне право - система правових норм, що регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апарату, його взаємини з іншими державними і недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право - система правових норм, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються між фізичними і юридичними особами як рівноправними суб’єктами права.

Кримінальне право - система правових норм, які охороняють від злочинних посягань права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, всі види власності і т.і, встановлюють міру кримінальної відповідальності за вчинення протиправних дій.

Особливу галузь права складає міжнародне право.

Міжнародне право - система правових норм, які регулюють публічні взаємини між державами (міжнародне публічне право), або приватно-правові відносини між громадянами різних країн і їх об’єднаннями (міжнародне приватне право).

Міжнародне право розглядає всі держави як рівні, незалежно від кількості населення, багатства і могутності. Воно направлене на дотримання стабільності в міжнародному житті і на заохочення торгових і інших контактів між державами. Міжнародне право, як галузь права, містить міжнародні угоди, а його норми, у разі суперечностей з нормами національного права, тобто внутрішнього права держави, володіють перевагою.

В міжнародному публічному праві головне місце займають політичні взаємини: питання забезпечення миру і міжнародної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи.

Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру, які виникають в міжнародному житті і пов’язані з розширенням міжнародної торговельно-економічної, науково-технічної і культурної співпраці. В міру поглиблення господарських міжнародних зв’язків, спілкування і співпраці організацій і фірм різних країн, окремих громадян зростає значення норм міжнародного приватного права.

Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно зв’язані, оскільки норми цих двох галузей права служать саме оформленню мирної міжнародної співпраці в різних сферах суспільного життя.

За субординацією в правовому регулюванні розрізняють матеріальні і процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) - прямо регулюють суспільні відносини. До них відносяться конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне і ін. галузі права.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) - визначають процедуру реалізації норм матеріального права і похідні від нього (цивільно-процесуальне; кримінально-процесуальне; адміністративно-процесуальне).

Адміністративно-процесуальне право - система норм права, що регулює порядок розгляду адміністративно-правових справ, які складаються у сфері державного управління.

Цивільно-процесуальне право - система норм права, що регулює порядок розгляду судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень.

Кримінально-процесуальне право - система норм права, що регулює порядок діяльності правоохоронних органів та судів у зв’язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їх розглядом в суді і винесенням вироку.

Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, що відрізняється від предмету регулювання матеріальних галузей права.

Цим предметом є так звані організаційні відносини, які формуються в результаті діяльності уповноважених суб’єктів по застосуванню норм матеріального права. Ці організаційні відносини представляють особливий шар, по рівню не співпадаючий з предметом регулювання матеріального права.

Підставами ділення права на галузі визнаються предмет і метод правового регулювання. Предмет виступає безпосереднім, матеріальним критерієм і відповідає на питання “що регулює галузь права?”.

Метод відповідає на питання “як?” (яким чином відбувається галузеве регулювання) і є юридичним критерієм.

Метод (сукупність специфічних юридичних прийомів і дій) дозволяє визначити наявність в галузі власного предмету, оскільки особливий предмет є в тому випадку, якщо він вимагає для свого врегулювання особливих, специфічних прийомів. Специфіка методу галузі права встановлюється за наступними ознаками (їх ще називають елементами методу):

а) загальному юридичному положенню суб’єктів галузі права (галузевої правосуб’єктності);

б) підставам виникнення, зміни і припинення правових відносин;

в) способам формування змісту прав і обов’язків (наприклад, безпосередньо нормою права або угодою сторін);

г) юридичним заходам дії (санкціям норм права).

Розрізняють, перш за все, імперативний (владний) і диспозитивний

методи. Дискусійним є питання про природу комплексних галузей права. їх називають “не самостійними”, вважаючи, що вони не мають свого предмету і методу, або вважають, що вони є не галузями права, а галузями законодавства.

Можна говорити про те, що вони є повноцінними правовими галузями, причому їх наявність в системі права свідчить про її перехід на якісно новий, вищий рівень розвитку. Причина їх неприйняття з боку більшості правознавців полягає в тому, що комплексні галузі будуються на принципово інших засадах, ніж основні, або так звані “самостійні” галузі.

Річ у тому, що, досягнувши певного рівня розвитку, система права переходить до регулювання цілісних соціальних сфер, незалежно від їх юридичної однорідності: таких як підприємництво, охорона здоров’я, транспорт, освіта, екологія і т.і. Право як би переходить від функціональної організації соціальної сфери до її територіальної організації.

Якщо формування основної галузі йде від юридичного першоджерела - методу, то комплексної - від соціального першоджерела, тобто предмету.

Предмет комплексної галузі (галузь екологічного права) юридично різнорідний, але він цілісний, та є певною соціальною системою. Що ж до методів, якими користуються комплексні галузі права, то вони не просто юридично своєрідні, а унікальні, що кожного разу досягається за рахунок особливого поєднання юридичних прийомів регулювання.

Аргументом на користь висловленого підходу до комплексних галузей права є наростаюча в правознавстві тенденція до розуміння нероздільності системи права і системи законодавства. В системі права можна виділити великі блоки галузей - матеріального і процесуального права, приватного і публічного права;

2) Правовий інститут є сукупністю юридичних норм, яка забезпечує цілісне регулювання певної ділянки в предметі галузі права.

Інститут права - система відносно відокремлених від інших та пов’язаних між собою правових норм, регулюючих певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.

Інститут права - необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має свої інститути права.

Наприклад, галузь конституційного права - “інститут громадянства”, інститут “виборчого права” і ін.

Галузь цивільного права - інститут “купівлі-продажу”, інститут “представництва”, інститут “відшкодування шкоди”, інститут “дарування” і ін.

Галузь кримінального права - інститут “необхідної оборони”, інститут “крайньої необхідності”, інститут “співучасті” і ін.

Галузь екологічного права - інститут “права власності на природні ресурси і об’єкти”, інститут “природокористування”, інститут “правової охорони природних ресурсів і навколишнього середовища” і т.і.

Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення інститутів права - в межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити цілісне, відносно закінчене їх регулювання.

Класифікацію інститутів права можна здійснювати за такими підставами:

За сферою розповсюдження:

  • галузеві (інститут спадкоємства - належить до галузі цивільного права; інститут громадянства - належить до галузі конституційного права);
  • міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності);
  • комплексні (інститут охорони праці, який охоплюється нормами - трудового права - створення безпечних умов праці; адміністративного права - порушення правил охорони праці; цивільного права - відшкодування шкоди при погіршенні здоров’я; кримінального права - порушення законодавства по охороні паці).

За роллю в механізмі правового регулювання:

  • матеріальні (інститут підряду, інститут найму - в цивільному праві);
  • процесуальні (інститут порушення кримінальної справи - в кримінальному праві).

Споріднені інститути однієї і тієї ж галузі права утворюють підгалузі права.

У рамках найбільш великих правових галузей виділяються підгалузі, які поєднують кілька інститутів однієї й тієї ж галузі. Підгалузі права регулюють певні масиви суспільних відносин в межах певної галузі права;

3) Підгалузь права - система однорідних наочно-зв’язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Підгалузь права існує в зв’язку з тим, що не всі галузі права є рівними за значенням, обсягом та роллю.

Зовнішнім вираженням підгалузі є наявність у ній такої групи норм, що містить загальні принципові положення, властиві декільком (але не всім) правовим інститутам даної галузі.

Наприклад, галузь цивільного права має в своєму складі такі підгалузі: зобов’язальне право (об’єднує ряд правових інститутів - поставки, підряду, страхування), спадкове право, авторське право, патентне право, житлове право; галузь фінансового права - банківське право, податкове право; галузь екологічного права - лісове право, гірське право, водне право; конституційне право - виборче право.

Крім процесуальних галузей права, підгалузі існують у всіх інших галузях права;

4) Правова норма - первинний елемент системи права. Вона представляє собою встановлене або санкціоноване державою загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, що надає учасникам регульованого відношення суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що покладає на них норма. Правові норми регулюють лише ті суспільні відносини, які на даний момент є для держави найбільш важливими, та об’єктивно потребують такого врегулювання.