Теорія держави та права

50. Суб’єкти та види правотворчості. Законодавча ініціатива

Річ у тому, що держава не творить право. Процес правоутворення йде в надрах соціального організму, і саме держава, по суті, повинна лише належним чином оформляти ті правові потреби, які вже склалися в суспільстві.

Правоутворення як процес утворення права складається з трьох етапів:

  • гносеологічного, який відображає процес виникнення і становлення права у формі правосвідомості;
  • матеріального - де право формується у результаті реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що трансформуються у конкретні правовідносини;
  • інституціонального - коли право виступає у вигляді норм права, які у сукупності утворюють систему.

Правотворчість є одним із етапів правоутворення, та виступає правовою формою діяльності держави та уповноважених організацій, що пов’язаний з прийняттям, зміною, чи призупиненням дії і скасуванні юридичних норм.

Загальновизнане поняття правотворчості в романо-германській правовій сім’ї, до якої відноситься і Україна, є наступним:

Правотворчість - це форма владної діяльності держави, а в окремих випадках - безпосередньо народу, спрямована на утворення чи санкціонування нормативно-правових актів, за допомогою яких в діючу систему права запроваджуються нові, змінюються чи скасовуються існуючі правові норми.

Правотворчість як державна форма правоутворення характеризується такими ознаками:

1) є переважно діяльністю держави, її прерогативою:

2) має організаційну спрямованість;

3) відображується в створенні нормативно-правових актів, що містять норми права, скасовують чи змінюють їх;

4) правотворча діяльність здійснюється в межах, що встановлені процесуальними нормами (процедурами).

Говорячи про правотворчість необхідно зупинитися на її видах.

Види правотворчості - це сукупність прийомів та способів прояву суспільних відносин, які потребують врегулювання та їх фактична впорядкованість за допомогою юридичних засобів.

За суб’єктами:

  • Правотворчість представницького органу державної влади;
  • Правотворчість народу в ході референдуму;

Делегована правотворчість - це нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням вищого представницького органу державної влади;

  • Правотворчість органів місцевого самоврядування;
  • Правотворчість громадських організацій (наприклад, профспілок);
  • Локальна правотворчість (на підприємстві, в установі, організації);

Залежно від способу створення норм:

  • Санкціонування - надання юридичних властивостей вже існуючим соціальним нормам, які існують у вигляді звичаю, або у вигляді нормативних положень, що виникли в результаті узагальнення практики діяльності людей, або громадських організацій;
  • Надання рішенням органів державної влади (судів, органів адміністративної юрисдикції) загальнообов’язкового значення при розгляді наступних аналогічних справ, створення таким чином прецедентів - судових чи адміністративних.

Залежно від юридичної сили актів:

  • Законотворчість - правотворчість вищого представницького органу, коли парламентом видаються НПА найвищої юридичної сили - закони;
  • Підзаконна правотворчість - її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, відомствами, державними комітетами, главами адміністрацій, керівниками підприємств.

Щодо законодавчої ініціативи, то це - закріплене в Конституції право певних суб’єктів внести пропозицію про прийняття закону, та відповідний законопроект у законодавчий орган. Право законодавчої ініціативи породжує у останнього обов’язок розглянути пропозицію і законопроект, але прийняти чи відхилити його - право законодавця. Наприклад, відповідно до ст. 93 Конституції України - Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України.