Теорія держави та права

54. Закон та його види

Закон - це нормативно-правовий акт прийнятий з дотриманням особливої законодавчої процедури вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який регулює найбільш важливі суспільні відносини та наділений вищою юридичною силою.

Закон володіє наступними ознаками:

а) приймається вищими представницькими органами державної влади або на референдумі;

б) йому властива вища юридична сила (властивість діяти та породжувати правові наслідки) і верховенство щодо інших джерел права;

в) приймається, змінюється і доповнюється в особливому процедурному порядку;

г) регулює відносини у найбільш важливих соціальних сферах;

д) це завжди письмовий акт-документ, який встановлює в нормах права відповідні права і обов’язки громадян;

ж) є виключно нормативним (містить тільки норми права, на відміну від інших нормативно-правових актів, які можуть мати “вкраплення” індивідуально-владних розпоряджень).

Класифікація законів може бути здійснена за різними підставами, а саме:

За юридичною силою:

  • Конституції (як основний політико-правовий акт країни, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади).

Конституції бувають:

  • кодифіковані - становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.) їх ще називають моно конституційними актами.

Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 p.;

  • некодифіковані - складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права;
  • конституційні закони (вносять зміни і доповнення в текст Конституції; або необхідність видання їх передбачена самою Конституцією. Наприклад Закон України “Про громадянство”). Конституційні закони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення.

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших;

  • органічні закони - закони, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.

Так, абзац 5 статті 83 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом;

  • звичайні (поточні) закони - акти поточного законодавства, які присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічної, політичної та інших сфер життя суспільства) і не входять до вищевказаних груп.

Звичайні закони - регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

а) загальні закони - закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

  • кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);
  • поточні (наприклад, Закон про вибори);

б) спеціальні закони - закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.);

  • забезпечуючі (оперативні) закони - нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін.

Їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. “Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом”.

До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик. Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

За строком дії:

1) постійні - закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові - закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони “Про оподатковування”, “Про бюджет на 2007 рік”);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) - ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів.

Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

За сферою дії:

  • закон загальної дії (“Про охорону навколишнього природного середовища”)
  • закон обмеженої дії (Закон Верховної Ради АРК)