Теорія держави та права

58. Поняття і форми реалізації права

Завдання процесу правореалізації - ефективно, без жодних відхилень (у режимі законності) переводити розпорядження правових норм в правомірну поведінку, максимально повно реалізовувати можливості надані правом, і вичерпно виконувати його вимоги. Таким чином, можна сказати, що правова норма реалізується тоді, коли вона втілюється у фактичній правомірній поведінці суб’єктів.

Проте слід відразу ж відмітити, що ця теза має пряме відношення лише до норм, що представницько-зобов’язують, тобто до норм, безпосередньо регулюючих поведінку, хоча вони і складають основний масив юридичних норм.

Спеціальні ж (або спеціалізовані) норми (декларативні, дефінітиви, оперативні) безпосередньо поведінкою не реалізуються, бо вони реалізують своє призначення через системні зв’язки з нормами, що представницько-зобов’язують, допомагаючи їм у регулюванні поведінки.

Суб’єктами реалізації права є ті особи, на яких право поширює свою дію, тобто суб’єкти права. Об’єктом реалізації виступає система законодавства, тобто наявний масив нормативно-правових актів.

Всяке розуміння права будується на тому, що визнається здатність права бути регулятором суспільних відносин. Здатність права здійснювати вплив на волю та свідомість людини породжує і питання про дію права.

Дія права - це його інформаційний, цінністно-мотиваційний і безпосередньо регулюючий вплив на суспільні відносини в межах певного простору, часу та кола осіб. В понятті “дія права” теорія узагальнює три способи впливу юридичних норм на суспільне життя.

  • Інформаційний спосіб. Має місце тоді, коли юридична норма в тій чи іншій формі повідомляє своїм адресатам про те, чого вимагає від них право (оскільки воно представляє колективні інтереси), що очікує від них суспільство і держава;
  • Цінністно-орієнтаційний. На відміну від інформаційного він не тільки повідомляє адресатам про те, що очікує від них суспільство, але й дає оцінку різним варіантам людської поведінки, направляючи діяльність людей в одному напрямку і ставлячи певні перешкоди в іншому напрямку;
  • Нормативно-регулятивний. На відміну від попередніх, і є власно юридичним регулюванням. Доцільно необхідним при цьому встановити і зафіксувати в юридичній дійсності ті конкретні способи, за допомогою яких правова норма впливає на поведінку людей.

Теорія права не містить єдиного розуміння категорії “реалізація норм права”.

Даючи самі загальні риси реалізації, її видаляють з дії права як більш високий ступінь. Дія права ширше реалізації за наступними відмінностями:

  • за колом осіб, на яких вона розповсюджується;
  • за часом дії;
  • за територією поширення

Що ж являє собою реалізація права і у яких формах вона проявляється? Сама реалізація, як і її форми, розуміється далеко не завжди однаково.

В одних випадках говорять про реалізацію права як про визначений, суворо обумовлений процес здійснення правових розпоряджень. У зв’язку з цим:

Реалізація права розглядається як - втілення встановлених правових норм в діяльність суб´єктів правовідносин, шляхом використання суб’єктивного права; виконання юридичного обов’язку та дотримання заборон. Це найбільш типове і розповсюджене уявлення про реалізацію права.

В інших випадках реалізація права розглядається не тільки як процес або зовнішній прояв процесу правового регулювання, але і як його кінцевий результат. У даному аспекті реалізація права визначається як досягнення повної відповідності між вимогами норм здійснювати відповідні вчинки або утриматися від їхнього здійснення і сумою фактичних дій (наслідків), які настали.

У відповідності до поділу норм за характером впливу на поведінку людей на уповноважуючі, зобов’язуючі та забороняючі виділяють такі форми реалізації норм права, як виконання, використання та дотримання.

Перейдемо більш детально до розгляду вказаних форм реалізації.

Використання норм права - це форма реалізації уповноважуючих правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб’єктів права, що здійснюється ними за їх власним бажанням.

Уповноважуючі норми надають конкретним суб’єктам право на здійснення передбачених в нормах позитивних дій.

Реалізація уповноважуючих норм - здійснення суб’єктами за власним розсудом дій, на які вони уповноважені нормами права (право на освіту, право на шлюб, право обирати і бути обраним і т.і.).

Використання права відрізняється від інших форм реалізації правових норм тим, що в цьому випадку відбувається здійснення суб’єктивних прав, а не реалізація юридичних обов’язків та заборон.

За формою вираження використання може бути пасивним чи активним.

Аксіомою є той факт, що використання або невикористання суб’єктивних прав громадянами є суто добровільною справою. Ніхто не може примушувати їх до використання ними своїх прав і ніхто не може нести ніякої відповідальності за невикористання цих прав.

По-іншому виглядає справа із здійсненням правомочностей державними органами і посадовими особами. Тут здійснення є не тільки правом, але й обов’язком цими органів і посадових осіб (ст. 77 КПК України - Обов’язки і права експерта. Особа, яка призначена експертом, зобов’язана з’явитись за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання).

Виконання норм права - це така форма реалізації зобов’язуючих правових норм, яка полягає в активній поведінці суб’єктів права, що здійснюється ними незалежно від їх власного бажання (ст. 97 КПК України - Обов’язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини і порядок їх розгляду. Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і у справах, які не підлягають їх віданню).

Реалізація зобов’язуючих норм - це здійснення вчинків, які передбачені диспозицією норми, що мають позитивний зміст і носять зобов’язуючий характер. Інакше це може бути названо виконанням.

Зобов’язуючі норми закріплюють вимогу активної поведінки щодо здійснення зазначених у цих нормах позитивних дій. Здійснення позитивних актів спрямоване на досягнення бажаного для суспільства соціального результату.

Особливістю такої форми реалізації, як виконання, є те, що посадові особи здійснюють два обов’язки - перед громадянами чи іншими суб’єктами права та перед органами, яким відповідні посадові особи підпорядковуються в порядку службової дисципліни.

Для виникнення та реалізації деяких обов’язків необхідні акти застосування.

Виконання права термінологічно дуже схоже з його дотриманням.

Але виконання виступає як форма здійснення суб’єктами своїх активних обов’язків, тоді як правова заборона - це різновид юридичного обов’язку пасивного типу.

На відміну від дотримання, виконання передбачає реалізацію конкретних правових відносин, що характеризуються наявністю не менше двох суб’єктів, встановленням між ними чіткого правового зв’язку на основі передбачених в гіпотезі норм права юридичних фактів.

Дотримання - це така форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб’єктів щодо здійснення негативних дій, зазначених у нормі. Такі норми забороняють названу в них поведінку, яка в законі визнається правопорушенням. У заборонах вказується небажана для як для особи, так і для суспільства та держави поведінка (ст. 815 ЦК України. Обов’язки наймача житла: ч. 2 - наймач не має права проводити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця).

Дотримання норм права пов’язане тільки з реалізацією норм, що забороняють певні дії. Іноді дотримання норм права розглядають лише як дотримання певних обов’язків.

У науковій юридичній літературі запропоновано кілька методів, способів і видів реалізації норм права. Це зумовлено:

  • різноманітністю змісту і характеру суспільних відносин;
  • різницею засобів впливу права на поведінку людей;
  • специфікою змісту норм права;
  • положенням того чи іншого суб’єкта в загальній системі правового регулювання, його відношенням до юридичних приписів;
  • формою зовнішнього прояву правомірної поведінки.

Види реалізації норм права можна класифікувати за різними підставами:

  • а) за характером правових зв’язків між суб’єктами права - в загальний і конкретний вид правових відносин;
  • б) за суб’єктним складом - індивідуальний і колективний;
  • в) за зовнішнім проявом - активний і пасивний вид;
  • г) за методом впливу - добровільний і примусовий вид здійснення права;
  • д) за правовим положенням суб’єктів - цивільно-правовий і адміністративно-правовий вид;
  • ж) за взаємовідносинами суб’єктів права розрізняють - реалізацію, яка заснована на: формальній рівності сторін, а також така, де одна сторона наділена функцією веління.

Розрізняють також види правореалізації:

1) суб’єктивного права

2) об’єктивного права

На основі методів здійснення права правореалізуюча діяльність диференціюється на владну (примусову) і невладну (добровільну).

Оскільки норма права - це єдність гіпотези, диспозиції, і санкції, то природно її зміст передбачає два рівні (чи способу) реалізації:

  • реалізацію диспозиції в правомірній поведінці (нормальна реалізація);
  • реалізацію санкції через примусове нав’язування державною владою поведінки правопорушнику (правозабезпечувальна реалізація).

У відношенні санкції як елемента правової норми варто виділяти наступні види її здійснення:

1) встановлення санкції - визначення в нормі права виду і конкретних мір покарання, що можуть наставати за порушення тієї або іншої правової норми;

2) призначення покарання - обрання компетентним органом відповідно до закону конкретної міри покарання;

3) виконання покарання - прийняття компетентними органами мір, що складають зміст даного виду покарання;

4) застосування покарання - виконання правопорушником усіх вимог, які він зобов’язаний виконати відповідно до змісту накладеного на нього покарання.