Теорія держави та права

61. Вимоги щодо правильного застосування норм права

Основними вимогами до правозастосовчих актів є:

Обґрунтованість - рішення повинно виноситися на підставі повного та всебічного вивчення фактичних обставин юридичної справи. Це означає, що:

1. Повинні бути виявлені всі факти, що мають безпосередня відношення до справи;

2. Такі факти повинні бути ретельно й об’єктивно вивчені і визнані достовірними;

3. Усі недоведені і сумнівні факти не повинні бути прийняті до уваги і повинні бути відкинуті.

Обґрунтованість - це підтвердженість справи перевіреними і достовірними доказами.

Законність - ця вимога охоплює юридичні аспекти справи і включає в себе чотири аспекти:

  • дотримання компетентним органом чи посадовою особою, яка розглядає справу, вимог підвідомчості, підсудності і т.і.;
  • суворе дотримання всіх процесуальних норм, які регулюють збір доказів, процедуру їх розгляду і т.і.;
  • вірну юридичну кваліфікацію і застосування саме тієї норми, яка діє в даному випадку;
  • винесення рішення по справі у суворій відповідності з приписами диспозиції (санкції) норми, яка застосовується.

Доцільність - ця вимога є вторинною по відношенню до законності. Це означає наступне. Припис диспозиції або санкції (наприклад, відносно-визначена), як правило допускає певну свободу правозастосовця при прийнятті рішення.

Ця свобода обмежена вимогою доцільності і проявляється по різному в залежності від особливостей справи та виражається в дотриманні принципів справедливості, ефективності, врахування матеріального становища сторін, індивідуалізації відповідальності і т.і.

г) Справедливість. Вірне застосування норм права передбачає необхідність додерження справедливості, яка склалася у громадянському суспільстві.

Складність переведення вимоги справедливості до сфери правозастосування полягає в наступному:

1) справедливість розповсюджується не лише на акти правозастосування, але і на весь процес правозастосовної діяльності. Справедливе рішення може бути знецінено несправедливими засобами і діями право- застосовчого органу;

2) правозастосування повинно бути справедливим не лише з точки зору правозастосувача, але і з точки зору всіх учасників процесу (в тому числі й правопорушника, відносно якого застосовується санкція норми);

3) оцінці з точки зору справедливості піддаються всі дії правозастосувача з боку значної кількості громадян, які часто не володіють знаннями законодавства і об’єктивними обставинами справи;

4) право і справедливість у певні історичні моменти можуть співпадати або віддалятися, і навіть вступати у конфлікт. Це пояснюється тим, що справедливість у значній мірі залишається категорією моральною;

5) недосконалість окремих норм права, їхня невідповідність моралі, що склалася у громадянському суспільстві в конкретний історичний період викликає відповідні правозастосовчі дії.