Теорія держави та права

64. Поняття тлумачення норм, види тлумачення за суб’єктами

Тлумачення правової норми - це складний процес інтелектуально-вольового характеру, який відбувається в свідомості суб’єкта, що застосовує правову норму для вирішення конкретної справи, спрямований на пізнання і роз’яснення суті норми права з метою її вірного застосування.

Тлумачення нормативних актів є необхідною передумовою вірної реалізації норм права органами суду, прокуратури, арбітражу, іншими державними органами:

  • в процесі укладення угод і договорів господарчими структурами;
  • в діяльності партій і громадських об’єднань;
  • у здійсненні будь-яких цивільних відносин, що мають юридичне значення.

Тлумачення - це діяльність по уясненню та роз’ясненню суті та змісту норм права (нормативно-правових розпоряджень ) для їх практичної реалізації.

Мета тлумачення полягає в тому, щоб встановити:

  • умови дії норми права;
  • юридичні права та обов’язки суб’єктів правовідносин;
  • міри юридичної відповідальності за порушення приписів норм права.

Встановленню підлягає державна воля, яка знайшла об’єктивний вираз і закріплення в тексті нормативно-правового акта.

Об’єктом тлумачення є державна воля законодавця, виражена в нормативно-правовому акті (тобто об’єктом фактично і є НПА). При тлумаченні з’ясовується те, що сказано в законі, витікає із його формулювання, а не те, чого хотів або мав на увазі законодавець. Відхід від його волі, підміна її власним розумінням, інтересами доцільності або необхідності недопустимі ні за яких обставин. Неможливо підміняти букву закону його духом, оскільки дух закону витікає саме із його букви, та є невіддільним від неї. Недодержання даного правила може мати своїм наслідком порушення законності, і тоді єдине розуміння законності буде втрачене.

Предмет тлумачення - це те, що підлягає безпосередньому тлумаченню в кожному окремому випадку. Предметом тлумачення є те, що безпосередньо потребує тлумачення (закон, указ, постанова, стаття НПА, її частина, чи конкретне слово - наприклад тлумачення Конституційним судом у абзаці 1 ст. 59 Конституції України - Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав слова захисник і т.і.)

Стратегічне завдання тлумачення - ефективна реалізація правових розпоряджень в режимі суворої законності, тобто кінець кінцем воно служить практичній реалізації правових норм. Особливе значення тлумачення нормативно - правових актів має для такої форми реалізації права, як правозастосування.

В той же час тлумачення має значення і для діяльності державних органів по виданню і систематизації нормативно-правових актів. В будь- якому випадку процес тлумачення не повинен ніяким чином змінювати діючі юридичні норми або створювати нові.

Отже, тлумачення права - це складний процес, завданням якого є розкриття і роз’яснення змісту вираженої державної волі. Він складається з двох компонентів: усвідомлення і роз’яснення змісту норми права.

Тлумачення як інтелектуально-розумовий процес, направлений на пізнання юридичної норми, називається уясненням (характеризує гносеологічну природу тлумачення). Тлумачення-уяснення - це внутрішній розумовий процес, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора, не має зовнішніх форм виразу і спрямований на усвідомлення норми права самим суб’єктом, яке б дало змогу забезпечити їх повну і точну реалізацію.

Результатом усвідомлення має бути повна ясність, визначеність щодо змісту інтерпретаційної правової норми. Уяснення є необхідною умовою для реалізації права у всіх формах і завжди передує роз’ясненню.

Уяснення - це тлумачення для себе. В тому випадку, коли суб’єкт, який здійснює тлумачення і в тій або іншій формі виражає результати тлумачення для інших осіб - має місце роз’яснення.

Роз’яснення є продовженням розумової діяльності на першій стадії, але це не означає, що роз’яснення завжди слідує за усвідомленням. Це залежить від наявності інших учасників процесу. Як правило, необхідність роз’яснення виникає тоді, коли процес тлумачення спрямований не “на себе”, а на інших учасників відносин, при цьому об’єктивуються результати першої стадії процесу.

Оскільки тлумачення-роз’яснення - це вже зовнішня, об’єктивована інтерпретація змісту правової норми, так би мовити, для інших, тому воно мусить бути певним чином виражене назовні, “матеріалізоване” у тій чи іншій формі (письмовій або усній), доступній для сприйняття іншими особами.

Отже, роз’яснення - це викладення суті і змісту державної волі та вираження її назовні, а тлумачення норми права це діяльність суб’єктів щодо усвідомлення і роз’яснення змісту правових норм.

Необхідність тлумачення нормативно-правових актів обумовлена рядом моментів.

1) норми виражаються словами та реченнями, а для розуміння їх змісту та зв’язків потрібна розумова діяльність;

2) в нормативно-правових актах воля держави виражається через юридичну термінологію, систему відсилок. А це в свою чергу потребує спеціальних знань;

3) недосконалість законодавчої техніки призводить інколи до розмитості формулювань чи їх неоднозначного розуміння. Так, у нормі мо- жуть використовуватись терміни “і т.ін.”, “інші”, “тощо”. Встановити їх істинне значення можливо лише за допомогою тлумачення;

4) норми права регулюють суспільні відносини в системі, тобто порушення однієї норми тягне вступ в дію іншої.

Тлумачення ділиться на види залежно від суб’єкта, що здійснює це тлумачення. За цією ознакою воно може бути:

Офіційне тлумачення:

Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те суб’єктами - державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, воно закріплюється в спеціальному акті ( постанова, інструкція і т.і.) та має обов’язкове значення для інших суб’єктів.

Таке тлумачення є юридично значущим, викликає правові наслідки. Юридична сила цих актів залежить від органів, які їх видали.

а) дається уповноваженим на те органом;

б) формулюється в спеціальному акті;

в) загально обов’язкове для певного кругу виконавців норми, яка підлягає тлумаченню.

Якщо офіційне нормативне тлумачення - дається тим органом, який видав даний акт, то воно носить назву автентичного (авторського), такого, що заснованого на першоджерелі. В Україні подібні роз’яснення можуть видаватися відповідними правотворчими органами.

Існують наступні підвиди офіційного тлумачення:

• Автентичне (авторське) тлумачення. Дається органом державної влади, який видав дану норму. Необхідність такого тлумачення виникає тоді, коли існує чітка тенденція невірного тлумачення певної норми іншими органами держави.

Це відбувається через протиріччя між тим, що хотів виразити законодавець, який видав норму, та тим, що витікає зі словесної форми її виразу. Акти автентичного тлумачення є обов’язковими та мають юридичну силу.

Суб’єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи.

Наприклад, закони, як правило, роз’ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз’ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих.

Акти автентичного тлумачення мають різну юридичну силу. Найвищою юридичною силою наділені акти законодавчого органу влади та вищих органів судової влади. Акти тлумачення, що видаються урядом, міністерствами - мають локальну значущість і їх юридична сила обмежується сферою діяльності.

В ряді випадків офіційне тлумачення здійснюється державними органами на які покладений обов’язок тлумачити нормативні акти незалежно від того ким вони видані. Таке тлумачення називають:

• легальне (дозволене, делеговане).

Таке тлумачення відбувається тоді коли, наприклад законодавчий орган, закріплює у нормах права принципові положення, одночасно по- кладаючи обов’язок на інші органи державної влади розробити правові норми, що конкретизують вказані положення.

Наприклад, офіційне тлумачення норм права по відношенню до конкретних юридичних фактів дають:

  • судові органи, роз’яснюючи права та обов´язки суб’єктів правовідносин.

Право на таке тлумачення мають Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 Про деякі питання практики застосування Закону України “Про підприємництво"). Таке тлумачення є обов’язковим для суб’єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення. Воно повинно проводитися в рамках компетенції органу, що проводить роз’яснення;

  • адміністративні органи, які застосовуючи норми права виступають одночасно в якості органа, що дає обов’язкове тлумачення по тим правовідносинам, які виникають між ним та іншими суб’єктами.

За характером дії офіційне роз’яснення може бути нормативним і казуальним.

Нормативне тлумачення - це роз’яснення, яке не пов’язується з конкретним випадком, а розповсюджується на всі випадки, передбачені нормою права, як типовим регулятором поведінки.

Нормативне роз’яснення не містить і не повинно містити нових юридичних норм: воно тільки роз’яснює зміст тих, що вже діють.

Нормативні роз’яснення не мають самостійного значення і повністю розділяють долю акту, що тлумачиться, а тому його відміна або зміна повинні, як правило, приводити і до відміни або відповідної зміни офіційного нормативного роз’яснення.

Казуальне тлумачення як вид офіційного тлумачення є офіційним роз’ясненням нормативно-правового акта, стосовно конкретного випадку, і має основною метою - вірне вирішення саме даної справи.

І нормативне і казуальне офіційне тлумачення по змісту діляться на:

  • судове - це роз’яснення змісту, яке здійснюється судами, та забезпечує єдине розуміння та застосування норм права в діяльності судів.
  • адміністративне - це роз’яснення змісту, яке дається виконавчими органами. Дане тлумачення може стосуватися питань управління, праці, соціального захисту і т.і.

Неофіційне тлумачення

Неофіційне тлумачення - це роз’яснення сутності норм права, яке не носить обов’язкового характеру. Воно походить від індивідуальних суб’єктів та не має юридичної сили, тобто не є обов’язковим для право- застосовчих органів.

Неофіційне тлумачення дається суб’єктами, що не мають офіційного статусу, що не володіють повноваженнями тлумачити правові норми. Такими суб’єктами можуть бути громадські організації, наукові установи, вчені, практичні працівники. Вони здійснюють роз’яснення норм права у формі рекомендацій і порад. Цей вид роз’яснення не має юридично обов’язкового значення і позбавлений владної юридичної сили, хоча при цьому воно здійснює значний вплив на правове життя суспільства, в першу чергу на правотворчі і право реалізаційні процеси через правосвідомість відповідних суб’єктів.

За формою виразу неофіційне тлумачення може бути як усним (роз’яснення адвокатом, суддею, прокурором в ході прийому громадян), так і письмовим (у періодичному друці, в різних коментарях).

Воно підрозділяється на:

  • Повсякденне - це тлумачення, яке може здійснюватися будь- яким громадянином. В ньому виражається рівень правосвідомості різних суб’єктів у вигляді правових почуттів, емоцій, уявлень, переживань в юрисдикційній сфері життя суспільства. Особливо чітко це виявляється в ході всенародного обговорення будь-яких нормативних актів, референдумів. Таке тлумачення має велике значення для дотримання громадянами заборон, виконання юридичних обов’язків, а також при здійсненні ними суб’єктивних прав.
  • Професійне тлумачення походить від суб’єктів, фахівців у правових питаннях (професіоналів в галузі права), хоча таке роз’яснення і не є юридично обов’язковим. Наприклад, роз’яснення норм права адвокатами, судцями, прокурорами під час прийому громадян.

Серед неофіційного тлумачення особливе місце займає:

  • доктринальне (наукове) тлумачення. Воно так само, як і вищезгадані види неофіційного тлумачення, не має юридичної чинності.

Однак більш ніж інші впливає на правореалізаційний процес в цілому, і правозастосування зокрема.

Доктринальне тлумачення дається спеціальними науково-дослідними установами, окремими вченими в статтях, монографіях, коментарях, на лекціях, конференціях і т. Д. Його значення визначається переконливістю й авторитетом тих суб’єктів, що здійснюють це тлумачення.

Ґрунтується воно на знанні закономірностей впливу права на суспільні відносини при створенні законодавства, на узагальненні практики застосування правових норм. Таке тлумачення непрямим шляхом значно впливає на правове життя суспільства.