Теорія держави та права

66. Тлумачення норм права за обсягом

Слід зазначити, що для виявлення співвідношення між текстуальним виразом правової норми (“буквою закону”) і її дійсним змістом (“духом закону”) застосовують тлумачення з точки зору обсягу їх змісту. Воно поділяється на:

1) буквальне (адекватне)

2) розширене

3) обмежувальне

1) буквальне ( письмовий виклад норми права співпадає з її змістом); Як правило, результат тлумачення повинен бути буквальним (адекватним), коли дійсний зміст нормативного акту (воля законодавця) і його буквальний текст повністю співпадають один з одним, тобто використання всієї сукупності способів тлумачення дає практично той же результат, що і первинне (граматичне, мовне) тлумачення тексту закону.

Наприклад ст. 50 ЦПК України - Свідок. Її ч. 1- Свідком може бути особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи; або ст. 145 Сімейного кодексу України - Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків;

2) обмежувальне (зміст норми права вужче ніж її текстуальний вираз); Обмежувальне тлумачення має місце, коли дійсний зміст норми вужче її текстового оформлення, тобто кінцевий результат з’ясування за обсягом вужче граматичного тлумачення.

Як приклад обмежувального тлумачення є норма ст. 202 ч. 1 Сімейного кодексу, в якій встановлюється, що “Повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги”. Ознайомившись з нею, ми розуміємо, що цей обов’язок не може бути накладений на дітей, котрі, хоча вже і стали повнолітніми, але самі є непрацездатними;

3) розширювальне (зміст норми права ширше ніж її текстуальний вираз). Розширювальне тлумачення - коли кінцевий результат тлумачення (справжня воля законодавця) за обсягом ширший за буквальний текст.

Наприклад, дійсне значення поняття “втрата”, яке міститься в Законі України “Про заставу”, треба розуміти ширше, ніж буквальне значення цього слова: це і загибель, і саморуйнування, і всі інші випадки припинення існування даного предмета. Або інший приклад: ст. 50 КЗпП - Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.