Теорія держави та права

69. Поняття, ознаки та види правовідносин

Реальні життєві відносини між людьми і їхніми організаціями мають різні сторони і форми зовнішнього вираження. Вони можуть бути моральними, політичними, національними, релігійними, у тому числі і правовими.

Право - особливий, офіційний, державний регулятор суспільних відносин. У цьому його головне призначення. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим додає їм правову форму, у результаті чого ці відносини здобувають нову якість і особливий вид - стають правовими.

В юридичній літературі правовідносини визначаються по-різному:

З одного боку, це фактичні суспільні відносини, які врегульовані нормами права, з іншого - це суспільні відносини, які виникають в результаті впливу норми права на фактичні суспільні відносини. Ці два підходи мають одне суттєве загальне: правовідносини - це специфічний результат впливу норми права на фактичні суспільні відносини.

Це дає підстави зробити висновок, що правовідносини є форма здійснення права, а не форма права; вони є засобом регулювання суспільних відносин, а не їх регулятором (ним є лише норма права).

Правовідносини - це виникаючий на основі норм права індивідуалізований суспільний зв’язок між суб´єктами права, який характеризується наявністю юридичних прав та обов’язків і підтримується примусовою силою держави. При цьому слід звернути особливу увагу на самих суб’єктів права.

Основними ознаками суб’єктів правовідносин є:

1) їх учасники наділені правосуб’єктністю (правоздатністю, дієздатністю) з приводу задоволення своїх інтересів;

2) між учасниками існує правовий зв’язок у формі суб’єктивних прав і юридичних обов’язків;

Передумовами виникнення правовідносин є фактори, які породжують правові відносини. Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:

1) Матеріальні - до них слід віднести: життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у правовідносини;

2) Юридичні - до них відносяться:

  • норма права;
  • правосуб’єктність;
  • юридичний факт.

Без вказаних передумов правовідносини неможливі. Взаємозв’язок між нормами права і правовідносинами може полягати в наступному:

  • НП і правовідносини виступають елементами механізму правового регулювання;
  • НП є основою виникнення правовідносин;
  • НП встановлюють коло суб’єктів правовідносин;
  • НП в своїй гіпотезі передбачає умови виникнення тих чи інших правовідносин;
  • НП в диспозиції визначає суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників правовідносин;
  • НП в санкції містить вказівку на можливі наслідки виконання диспозиції.

Таким чином правовідносини є формою реалізації норм права. Найбільш характерні риси (ознаки) правових відносин як особливого ваду суспільних відносин полягають у наступному:

  1. Вони виникають, припиняються або змінюються тільки на основі правових норм, що безпосередньо породжують (викликають до життя) правовідносини і реалізуються через них. Між цими явищами існує причинно-наслідковий зв’язок. Відсутня норма - немає і правовідносини. Саме в правовідносинах досягаються мета правових норм, виявляється їхня реальна сила й ефективність, саме в правовідносинах норми права починають “працювати".
  2. Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами й обов’язками, що у правовій науці прийнято називати суб’єктивними. Цей зв’язок власне і є правовідношенням, в рамках якого праву однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Учасники правовідносин виступають по відношенню один до одного як уповноважуючі і правозобов’язані особи, інтереси одного можуть бути реалізовані лише за посередництвом іншого.

Правовідносини - це завжди двосторонній зв’язок. Адже сама норма права, що викликає правовідносини, носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось уповноважує і когось до чогось зобов’язує. Мало того, у більшості правовідносин кожний з їхніх учасників одночасно має право і несе обов’язок.

3. Правові відносини носять вольовий характер. По-перше, тому, що через норми права в них відбивається державна воля; по-друге, в силу того, що навіть і при наявності юридичної норми правовідносини не можуть автоматично з’явитися і потім функціонувати без волевиявлення його учасників, принаймні, одного з них. Необхідний вольовий акт, що дає початок явищу.

Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб’єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживав в іншому місті. Або, скажімо, потерпілий від злочину виявляється потім, поза своїм бажання, учасником кримінально-процесуального правовідношення поряд із обвинувачуваним за участю суду.

4. Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Звичайно, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена (наприклад відносини, що випливають із правопорушень) і, здавалося, не повинна була б їх захищати, але інтерес держави полягає в тому, щоб ці соціальні ексцеси законно завершувалися, а винні понесли покарання.

5. Правовідносини мають інтелектуальний і вольовий елементи.

Інтелектуальний елемент - усвідомлення поведінки, яка врегульовується нормою права. Вольовий елемент - здатність правової норми регулювати соціальну поведінку, а також здатність самого суб’єкта правовідносин усвідомлювати свої дії і керувати своїми вчинками.

Класифікувати правовідносини на види можливо на основі наступних підстав:

За галузевою належністю (тобто за об’єктом впливу):

Правовідносини відповідають тим галузям права, норми яких вони реалізують.

  • державно-правові
  • адміністративно-правові
  • цивільно-правові і т.і.

Кожній галузі права відповідають свої особливості регулювання, які викликають особливості відповідних галузевих правовідносин (наприклад, цивільні правовідносини (успадкована власність) характеризуються рівним положенням сторін; адміністративні правовідносини навпаки, визнають підлеглість однієї сторони (котрою керують) іншій (котра керує); земельні відносини пов’язані з спеціальними мірами управління і контролю з боку держави; трудові правовідносини характеризуються спеціальними гарантіями для робітників;

За характером впливу (функціями права):

  • регулятивні (активного та пасивного типу права), котрі відповідають усім регулятивним галузям; їх поділ залежить від того, як визначається зміст юридичного обов’язку: здійснення дій (активне право) чи утримання від дій (пасивне право);
  • охоронні (правовідносини, котрі виникають на основі застосування санкцій правових норм, при цьому формулюючи юридичну відповідальність);

За місцем в механізмі правового регулювання:

  • матеріальні (основні)
  • процесуальні (похідні)

В свою чергу останні поділяються на:

  • процесуально-регулятивні (наприклад, процес укладання договорів);
  • процесуально-охоронні (кримінально-процесуальні відносини, або, наприклад адміністративне провадження). Тобто, це такі типові правовідносини, які пов’язані з реалізацією юридичної відповідальності;

За ступенем визначеності суб’єктів:

  • абсолютні - визначена лише одна сторона - носій суб’єктивного права, а всі інші зобов’язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (відносини власності: точно визначений власник, а всі інші зобов’язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов’язані з реалізацією політичних свобод (свобода слова, зборів, друку) та недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства та ін.);
  • відносні - точно визначені права і обов’язки всіх учасників, як таких, що наділені правом (правомочних), так і право-зобов’язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент; будь-яке цивільно-правове зобов’язання, що виникає із договорів, або із заподіяння шкоди);

За кількістю суб’єктів:

  • прості - які вичерпуються одним взаємним зв’язком права та обов’язку. Прикладом таких відносин, є правовідносини, що виникають на базі договорів купівлі-продажу, дарування, договору на надання однієї послуги тощо. В них приймають участь два суб’єкти;
  • складні - це правовідносини, які можуть мати в своєму складі декілька учасників, в яких сторони пов’язані декількома видами прав та обов’язків, тобто ті правовідносини, котрі включають до свого складу систему самостійних, елементарних правовідносин, об’єднаних в систему єдиної направленої дії.

Наприклад, виправно-трудові (кримінально-виконавчі) правовідносини; господарські правовідносин; сімейні правовідносини; відносини в сфері освіти тощо.

За методом правового регулювання:

  • договірні (диспозитивні), в яких сторони рівноправні (зокрема, цивільно-правові відносини);
  • керувальні (імперативні), коли одна із сторін (як правило, орган держави) має владні повноваження по відношенню до другої сторони, як учасника правовідносин (наприклад, правовідносини, що виникають з актів державного планування).

За часом дії:

  • довготривалі (відносини між адміністрацією виправної установи та засудженим);
  • короткотривалі (це такі відносини, які завершуються виконанням їх учасниками своїх прав та обов’язків (наприклад, при відданні боргу боржником за угодою займу; сплата штрафу чи пені);

За розподілом прав і обов’язків між суб’єктами:

  • односторонні - кожна із сторін має або права, або обов’язки (договір дарування, договір позики);
  • двосторонні - кожна із сторін має як права, так і обов’язки (договір купівлі-продажу);

За характером обов’язку:

  • активного типу - обов’язок здійснити певні дії на користь іншої сторони;
  • пасивного типу - обов’язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій.