Теорія держави та права

75. Поняття та класифікація юридичних фактів

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, що передбачені нормами права, які викликають виникнення, зміну та припинення правових відносин.

Таким чином, без юридичних фактів правовідносини не можливі. Отже, юридичні факти, як і правосуб’єктність, є необхідною умовою виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Функції юридичних фактів:

  • функція залучення суб’єкта права до правовідносин;
  • функція породження правосуб’єктності, її набуття або виникнення (наприклад, з народженням дитини виникає громадянство; для створення підприємства необхідна реєстрація).

Юридичні факти служать не тільки підставою для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, тому що цілеспрямований рух останніх є головним наслідком юридичних фактів. За різними ознаками (критеріями) юридичні факти поділяються на певні видові групи:

1. За юридичними наслідками:

а) правоутворюючі - на основі яких у суб’єктів виникають певні права та обов’язки (наприклад, досягнення певного віку дає суб’єкту права брати участь у виборах депутатів);

б) правозмінюючі - які тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язків (так, підвищення у службовому становищі суб’єкта права розширює його компетенцію як службової особи);

в) правоприпиняючі - які ліквідують певні права і обов’язки, носієм яких суб’єкт був до виникнення цих фактів (звільнення особи з посади судді у відставку анулює її права і обов’язки, що були пов’язані з зайняттям цієї посади).

Слід зважити на те, що один і той самий юридичний факт для суб’єктів, які є сторонами у правовідносинах, може бути:

  • правоутворюючим
  • правозмінюючим
  • правоприпиняючим

Так, факт смерті громадянина - обставина, що припиняє правовідносини між померлим і його дружиною, дітьми. Одночасно це є і правоутворюючим фактом, тому що після закінчення певного строку з дня смерті громадянина виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією права дружини, дітей на спадщину.

2. За юридичним складом:

а) прості - це конкретна фактична передумова, що складається з одного елементу - юридичного факту, якого достатньо для настання юридичних наслідків (для виникнення обов’язку оплатити проїзд в трамваї достатньо зайти в нього).

б) складні - що складають собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків.

Типовим прикладом складного юридичного факту є правопорушення, що, як правило, складається з елементів суб’єктивного (суб’єкт - особа, яка вчинила злочин та суб’єктивна сторона - мотив, ціль, вина) і об’єктивного (об’єкт - суспільні відносини, що охороняються законом, та об’єктивна сторона - протиправні діяння) характеру. При цьому правопорушення є одним складним юридичним фактом, а не сукупністю чотирьох окремих юридичних фактів (тобто елементи юридичного факту - це його сторони, а не самостійні факти).

Сукупність юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення правовідносин), називається фактичним (юридичним) складом. Фактичний склад не слід плутати з подіями - складними юридичними фактами.

Наприклад, для зарахування до вищого навчального закладу необхідні: загальна середня освіта, підкріплена документом; успішна здача вступних іспитів; документ, що свідчить про внесення певною суми за навчання (якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зачислення до вузу.

Або інший приклад, пенсійні правовідносини можуть виникнути лише за наявності трьох фактів: досягнення встановленого законом віку, наявності виробничого стажу, рішення органу соціального забезпечення про нарахування пенсії. Тут досягнення встановленого законом віку та наявність необхідного виробничого стажу передбачені нормами трудового законодавства, а рішення органу соціального забезпечення - це сфера адміністративного законодавства. Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків потрібен не один юридичний факт, а сукупність фактів.

3. За тривалістю в часі:

а) одноактні - що складаються з одноразового акта їх виявлення (купівля авіаквитка, що дає право на переліт літаком);

б) триваючі (юридичні стани) - тривала у часі ознака, характеристика суб’єкта, впродовж якої у нього виникають певні права та обов’язки (перебування у шлюбі).

Стани необхідно розглядати як юридичні факти, що існують тривалий час, безперервно або періодично породжують певні правові наслідки.

4. По відношенню до волі суб’єктів:

а) події - відбуваються незалежно від волі суб’єктів правовідносин. Бувають:

  • абсолютні - їх настання не спричинено будь чиєю волею, наприклад, смерть людини, повінь, сплив строку давнини, настання певного віку і т.і.;
  • відносні - це вчинки людини, але на відміну від абсолютних подій вони не залежать від волі учасників даних правовідносин. Наприклад, нанесення тілесних ушкоджень, наслідком чого є припинення трудових правовідносин потерпілого з підприємством; смерть застрахованої особи в результаті вбивства спричиняє наслідки незалежно від того, з якої причини відбулося позбавлення життя - виплачується страхова премія сім’ї, а у спадкоємців вбитого виникають правовідносини з органом страхування;

б) дії - відбуваються по волі суб’єкту - це вольова поведінка суб’єктів права, з якою пов’язані виникнення, зміна та припинення правовідносин (наприклад, угода, постанова слідчого, рішення суду, написання заяви про прийом на роботу);

в) обставини - складні юридичні факти, які охоплюють своїм змістом дії та події (наприклад, безвісна відсутність, місце проживання, недієздатність). їх використання об’єктивно необхідне в трудовому, сімейному, кримінальному праві.

В свою чергу дії, по відношенню до норм права, поділяються на:

  • правомірні - відповідають вимогам норм права;

Правомірні дії в свою чергу розрізняють за ознакою спрямованості волі людей, які здійснюють ці дії на:

а) юридичні акти це дії, які здійснюються з наміром породити юридичні наслідки (до них відносяться індивідуальні акти адміністративного управління, цивільно-правові угоди, заяви і скарги громадян тощо).

Юридичні акти можна класифікувати за різними ознаками. Найбільш важливе значення має поділ актів на:

  • односторонні

Односторонній акт тягне за собою правові наслідки незалежно від волі інших осіб. Такими є односторонні угоди, заповіти, заяви. Сюди ж відносяться односторонні дії учасника правовідносин по здійсненню прав та обов’язків (визнання боргу та інше).

  • двосторонні

Двосторонні юридичні акти потребують наявність згоди між двома особами або організаціями. Важливо при цьому, щоб воля обох сторін була виражена в одному акті, який породжує одні і ті ж наслідки (договори в цивільному та трудовому праві).

б) юридичні вчинки це дії, які призводять до юридичних наслідків незалежно від наміру особи (створення художником витвору мистецтва, знахідка та деякі інші дії).

Коло юридичних вчинків та їх значення для виникнення правовідносин дуже обмежені. По суті вони мають місце там, де право не надає значення процесу праці (наприклад, процесу праці автора витвору) або намірами, з котрими здійснюється те або інше діяння (наприклад, знахідка кладу).

На відміну від юридичних актів, вчинки можуть вчинюватись недієздатними особами і мають юридичне значення незалежно від “виразу волі";

• протиправні - що не відповідають вимогам правових норм.

Крім цього, теорія зафіксувала у правовій дійсності певні феномени, котрі не будучи юридичними фактами, можуть продовжувати юридичні відносини.

Це презумпції і фікції. Правові презумпції і фікції - не законодавчі норми, а специфічні різновиди правил чи принципів, які вироблені в результаті тривалого розвитку юридичної теорії і практики. Як прийоми правового регулювання вони є корисними і необхідними при виникненні нестандартних ситуацій.

Презумпція - означає припущення про існування чи настання будь яких фактів, подій, обставин.

В основі презумпції - повторюваність життєвих ситуацій. Якщо дещо систематично відбувається, то можна передбачити, що при аналогічних умовах це саме може повторитись і на цей раз.

Такий висновок не достовірний, а можливий. Як наслідок презумпції носять передбачуваний, прогностичний характер. Презумпції виступають в якості засобів, які допомагають встановити істину.

Правові презумпції визначаються в літературі як закріплені в нормах права припущення про наявність чи відсутність юридичних фактів, які потягли настання певних юридичних наслідків.

Назвемо найбільш характерні презумпції:

1) Презумпція знання закону - передбачається, що кожен член суспільства знає чи повинен знати закони своєї країни. Незнання закону не звільняє нікого від відповідальності за порушення закону. Посилання на незнання закону не буде прийнято, хоча без сумніву ясно, що неможливим є знати всі закони і НПА;

2) Презумпція невинності - кожна людина є невинною, доки у встановленому порядку не буде доведена її вина, причому необхідність доказування лежить на тих, хто звинувачує, а не самому звинуваченому (ст. 62 КУ);

3) Презумпція справедливості закону; істинності і обгрунтовності

вироку; відповідальності батьків за шкоду нанесену їх дитиною; припущення про те, що фактичний володар речі є її власником; що пізніше виданий закон відміняє попередній і т.і. Люба презумпція приймається за істину, доки не буде доказано зворотнє. Потреба юридичної практики в презумпціях визначається складністю, а іноді й неможливістю довести наявність обставин, від котрих залежить існування правовідносин, або поява у людей суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Презумпції поділяються на:

  • загально правові
  • галузеві

Загальноправові презумпції визнаються такими, що мають значення юридичних фактів у всіх галузях права. До їх числа, зокрема, відноситься презумпція знання опублікованих законів і т.і. Галузеві презумпції діють в межах будь-якої одної галузі права.

Презумпції за ступенем їх обов’язковості можна поділити на:

  • юридичні - прямо закріплюються в юридичних нормах і тому безумовно обов’язкові для всіх (наприклад, якщо встановлено, що майно нажите в шлюбі, презумпція, то воно - спільна власність подружжя);
  • фактичні - ними є ті презумпції, які не одержали закріплення в праві.

Поряд з презумпціями, практика використовує і юридичні фікції.

Юридичні фікції - це особливий прийом, який полягає в тому, що дійсність підводиться під деяку форму, яка їй не відповідає, або навіть нічого загального з нею не має. Це робиться для того, щоб потім з цієї формули зробити певні висновки.

В якості типового прикладу ст. 43 ЦК України - Визнання фізичної особи безвісті відсутньою: її ч. 1- фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Аналогічна ситуація і з оголошенням фізичної особи померлою.

Наприклад, ч. 1 ст. 46 ЦК України. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку - протягом шести місяців.

Зміст юридичних фікцій виражається словами: як би, як що б, можливо припускаємо. (Наприклад, у випадку одночасної загибелі чоловіка і жінки в результаті авіаційної чи автомобільної катастрофи, чоловік вважається загиблим першим, його майно переходить до дружини, а від неї до її родичів).

Це приклад із французького законодавства. В даному випадку, заснована на медичній статистиці, фікція більшої живучості жінок перетворюється в юридичну.

Під фікцією теорія розуміє положення, яке в дійсності не існує, але якому право надало значення факту (судимість, наприклад, вважається знятою, а людина - не судимою по закінченню певного встановленого законом часу).

Також існує ще й правова аксіома - це істина яка не передбачає доказування: що не заборонено те дозволено; неможливо бути суддею у своїй власній справі; всякі сумніви тлумачаться на користь звинуваченого; всі люди народжуються вільними і рівними в правах.

Наведені класифікації юридичних фактів і презумпцій є загальними і тому потребують подальшої конкретизації. В теорії вони найбільш розповсюджені. Однак важливіше з практичної точки зору може виявитись класифікація юридичних фактів за видами суспільних відносин, котрі дозволять врахувати особливості виникнення правовідносин у різних сферах суспільного життя.

Правовідносини, поряд з нормою права це найважливіша категорія юридичної теорії, яка висловлює його об’єктивну роль в практиці.

Але сама норма права - ніяких змін в реальному житті не породжує. Зміни настають лише в тому випадку, якщо право впливає на діяльність людей, котра тільки і може створювати соціальні цінності і породити суспільно-значущі результати. Право, якщо воно дійсне і реальне, повинно втілюватися в людських вчинках.