Теорія держави та права

79. Види правомірної поведінки

Говорячи про правомірну поведінку, необхідним є потреба зупинитися на понятті структури (складу) правомірної поведінки, яка представляє собою єдність чотирьох елементів: суб’єкт, об’єкт, об’єктивна сторона, суб´єктивна сторона.

Склад правомірної поведінки - це сукупність об’єктивних та суб’єктивних ознак, що закріплюються нормами права і є моделлю правомірної поведінки.

Об’єкт - це явища оточуючого світу, а саме предмети матеріального світу та поведінка суб’єктів.

Об’єктивна сторона (зовнішня) - це сторона поведінки, яка включає в себе всі елементи, які характеризують правомірне діяння як акт зовнішньої дії, адже про думки та почуття реальної людини можна говорити лише по одній ознаці - по її дії (чи бездіяльності).

Суб’єкт - це фізичні чи юридичні особи, які є визнаними такими у встановленому державою порядку. Суб’єкти можуть бути:

  • індивідуальні
  • колективні

Суб’єктивна сторона - відображає внутрішню сторону правомірної поведінки. Її характеризують перш за все мотиви, якими керуються правомірно діючі учасники суспільних відносин, а також цілі, на які направлені їх дії чи бездіяльність.

Види правомірної поведінки можна класифікувати за різними підставами:

1. В залежності від об’єктивної сторони (волевиявлення):

  • правомірні дії - це активна діяльність, яка направлена на реалізацію суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків;
  • бездіяльність - це пасивна діяльність, змістом якої є дотримання встановлених в правових нормах заборон;

2. Залежно від суб’єктів:

  • індивідуальна
  • колективна (трудові колективи, державні органи);

3. В залежності від суб’єктивної сторони:

Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає анти суспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер), що передбачає конкретне покарання або через особистий розрахунок.

Конформістська (пасивна поведінка) - це вид правомірної поведінки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб’єктом належних йому прав і обов’язків: наприклад - неучасті у виборах тощо.

Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: роби так, як роблять інші) - до підпорядкування суб’єкта груповим стандартам і вимогам.

Позитивна (звичаєва) - це вид законослухняної поведінки, що являє собою повсякденну службову, побутову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть не- усвідомленою в усіх аспектах.

Соціально-активна - це діяльність суб’єктів права по реалізації правових норм на основі усвідомлення їх цінності та глибокої впевненості у необхідності їх виконання. Це найбільш цінна поведінка для суспільства;

4. В залежності від форм реалізації:

  • дотримання
  • виконання
  • використання;

5. В залежності від галузей в яких реалізуються норми права:

  • цивільно-правова;
  • кримінально-правова;
  • адміністративно-правова та інші види правомірної поведінки;

6. В залежності від юридичних наслідків:

  • юридичні акти
  • юридичні вчинки (дії, що здійснюються без наміру спричинити юридичні наслідки)

Правомірна поведінка формується в результаті соціалізації індивіда, тобто багатостороннього процесу надання людських якостей індивіду, та його пристосування до соціальної середи та культури суспільства.

Психологічну модель формування правомірної поведінки особистості можна представити як ряд послідовно здійснюваних стадій:

1) пізнання правових принципів та норм;

2) оціночне сприйняття норм, формування інтересу до них на раціональному та емоціональному рівні;

3) формування позитивного оціночного відношення до норм, сприйняття їх розумом та почуттями;

4) втілення правових приписів у внутрішню цінність особистості;

5) закріплення нормативно встановленого стереотипу в результаті повторної реалізації норми в поведінці.