Теорія держави та права

81. Склад правопорушення

У найзагальнішому плані можна сказати, що підставою юридичної відповідальності є правопорушення. Тут діє принцип: без правопорушення немає юридичної відповідальності. Проте для повного і точного визначення кола явищ і обставин, наявність або відсутність яких потрібно встановити у кожному конкретному випадку покладання юридичної відповідальності, в юриспруденції існує спеціальна конструкція-’’склад правопорушення”. Склад правопорушення - це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення суб’єкта права до юридичної відповідальності.

Традиційно до складу правопорушення як його елементи включають:

а) суб’єкт правопорушення;

б) суб’єктивну сторону правопорушення;

в) об’єкт правопорушення;

г) об’єктивну сторону правопорушення.

Розглянемо склад правопорушення на прикладі одного з його видів, а саме злочину. Суб’єкти правопорушення - фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи, як суб’єкти правопорушення, повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного - фізичні і юридичні особи, адміністративного - переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб’єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін.

Така особа іменується в літературі спеціальним суб’єктом правопорушення.

Щодо суб’єктивної сторони правопорушення - то це сукупність ознак, які характеризують суб’єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме - вина, мотив, мета правопорушення. Обов’язковою серед них є вина - безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків.

Виною визнаються особливі стани інтелекту і волі суб’єкта у вигляді (формі) умислу (ст. 24 КК України) або необережності (ст. 25 КК України), які розрізняються по характеру інтелектуального (усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння; передбачення його суспільно небезпечних наслідків) і вольового (бажання настання наслідків або свідоме припущення їх) моментів.

Умисна форма вини має місце, коли суб’єкт усвідомлює суспільну шкідливість (небезпеку) свого діяння, передбачає настання суспільно шкідливих (небезпечних) наслідків і бажає їх настання (прямий умисел - ст. 186 КК України - відкрите викрадання чужого майна; ст. 162 КК України - порушення недоторканості житла; ст. 176 КК України - порушення авторського права) або свідомо їх допускає (непрямий умисел - ст. 117 КК України - умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини; ст. 125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження).

Необережна форма вини відрізняється від умислу тим, що правопорушник не усвідомлює суспільної небезпеки своєї поведінки.

В теорії кримінального права розрізняють два види необережної форми вини:

• злочинну самовпевненість

При злочинній самовпевненості особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховує на їх запобігання (ст. 264 КК України - недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів; ст. 270 КК України - порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки);

• злочинну недбалість

У разі злочинної недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки, але при необхідній уважності і передбачливості повинна була і могла їх передбачати (ст. 137 КК України - неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей; ст. 329 КК України - втрата документів, що містять державну таємницю).

Суб’єкт може зробити суспільно шкідливе (небезпечне) діяння і невинно, коли наприклад має місце казус (випадок). При казусі обставини справи такі, що осо а не могла усвідомлювати суспільної шкідливості (небезпеки) своєї поведінки, не передбачала можливості настання суспільно шкідливих (небезпечних) наслідків і за обставинами справи не повинна була і не могла їх передбачити (під час руху легкового автомобіля у водія зупиняється серце, в результаті чого некерований автомобіль стає учасником ДТП, результатом якого є наприклад смерть інших осіб).

Казус слід відрізняти від непереборної сили, яка теж виключає провину правопорушника. Непереборна сила (форс мажор) - надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (наприклад, стихійне лихо).

Об’єкт правопорушення - порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров’я громадян, суспільний порядок, та інші суспільні відносини, що захищаються нормами кримінального кодексу.

Об’єктивна сторона правопорушення - сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння; шкідливий результат, що спричинився; причинно-наслідковий зв’язок між діянням і шкідливим результатом.

Протиправне діяння - це акт людської поведінки виражений у активних діях чи бездіяльності, що порушує права, які знаходяться під державною охороною. Потрібно мати на увазі, що думки, які не знайшли відображення в діянні чи бездіяльності не можуть визнаватись як правопорушення і тягнути за собою юридичну відповідальність.

Право також не регулює почуття, рефлекторні дії, інстинктивні прояви, так як не в змозі передбачити та контролювати їх направленість.

Шкідливі наслідки протиправного діяння - це та шкода, яка завдається протиправним діянням. Інколи визначити вид правопорушення, дати його кваліфікацію можна лише в залежності від наслідків, які настали.

Так, наприклад, недотримання встановлених правил по техніці безпеки, промисловій санітарії, інших правил охорони праці, які містяться в трудовому законодавстві, з урахуванням наслідків може потягти за собою дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність. В залежності від розмірів вкраденого можна по-різному кваліфікувати крадіжку.

Причинний зв’язок - це такий зв’язок між явищами, в силу якого одне з них (причина) з необхідністю породжує інше (наслідки). Основна якість даної ознаки - настання наслідків саме в результаті діяння, бо можливі ситуації, коли здавалося б є і протиправне діяння, є і наслідки, але відсутній причинний (необхідний) зв’язок між ними.

Існують особливості об’єктивної сторони різних видів правопорушень. В цивільному праві відповідальність настає лише при наявності шкідливих наслідків, тут необхідні всі обов’язкові ознаки об’єктивної сторони складу правопорушення.

А в кримінальному праві, де норми передбачають відповідальність за найбільш небезпечні для суспільства діяння, можливим є притягнення до юридичної відповідальності і без настання наслідків, а тільки за скоєне діяння. Це злочини з так званим формальним складом, коли суспільно небезпечні наслідки не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони.

Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій (ст. 201 КК України - контрабанда, або ст. 408 КК України - дезертирство). При цьому в кримінальному законодавстві відповідальність може наступити не тільки без суспільно небезпечних наслідків, але й без моменту закінчення діяння, що передбачено ст. 14 КК України - готування до злочину.

До факультативних елементів відносять:

  • місце
  • час
  • спосіб
  • обставини вчинення правопорушення

Ці ознаки є у кожного правопорушення, але вони мають юридичне значення, тобто впливають на кваліфікацію лише в тих випадках, коли вони безпосередньо вказані в гіпотезі відповідної правоохоронної норми.