Теорія держави та права

82. Поняття, ознаки та функції юридичної відповідальності

Відповідальність (соціальна) та пов’язана з нею свобода є основними темами як філософії взагалі, так і філософії права, як окремої галузі права. Ключову роль відповідальність (юридична) відіграє і в теорії держави та права.

Відповідальність особи має соціально-комунікативну природу і виникає у випадку, коли поведінка особи отримує соціальну значущість та регулюється соціальними нормами.

Соціальна відповідальність - це визначена оцінка людської поведінки при виконанні чи невиконанні вимог соціальних норм, виражена в рамках даної системи суспільних відносин, з боку відповідних соціальних груп або самого суб’єкта у вигляді моральних, юридичних, економічних та інших заходів.

Класифікація соціальної відповідальності залежить від сфери соціальної діяльності, у зв’язку з чим виділяють:

  • не правову відповідальність (моральну, політичну, корпоративну і т.і.);
  • правову (юридичну) відповідальність

Юридична відповідальність представляє собою особливий різновид соціальної відповідальності, яка проявляється в різних галузях людського життя. Людина відповідає за свої дії, уже вчинені (ретроспективна відповідальність) або за дії, що вчиняються, або мають бути вчинені (перспективна відповідальність).

Стосовно суб’єктів права юридична відповідальність характеризується застосуванням державного примусу. Державний примус - виступає як специфічний вплив на поведінку людей, заснований на організованій силі держави.

Але це не просто державний примус, а примус до виконання норм права.

Характерна риса такого примусу полягає в тому, що сама ця діяльність суворо регламентована законом, має свої правові рамки. Суб’єктами діяльності виступають суд, прокуратура, міліція, адміністрація різних державних установ, що спеціально займаються розглядом справ про правопорушення.

Державний примус до виконання норм права характеризується також тим, що сама ця діяльність суворо регламентована законом, має свої правові форми.

Юридична відповідальність - це одночасно і необхідність певних позбавлень, вона завжди пов’язана з застосуванням заходів державно-примусового впливу Цією особливістю правова відповідальність відрізняється від інших видів соціальної відповідальності.

В об’єктивному змісті це означає, що юридична відповідальність можлива в силу правового регулювання суспільних відносин різними приписами, а в суб’єктивному - можлива в силу волі індивіда, тому що без цього немає вини, а без вини немає відповідальності за протиправне діяння. Не можна звинувачувати особу, позбавлену волі. Не можна невинного вважати відповідальним.

Таким чином, юридична відповідальність характеризується наступними основними ознаками:

  • вона спирається на державний примус, на особливий апарат.

Державний примус виступає змістом юридичної відповідальності. В різних галузях права він проявляється по різному.

Цивільне, господарське, трудове законодавство передбачає можливість суб’єкта добровільного виконання обов’язку, як правило - відшкодування завданої шкоди.

Якщо добровільне відшкодування не настає, відповідальність реалізується через суд і арбітраж. В кримінальному і адміністративному праві державний примус виступає більш наочно і завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів. Державно-правовий примус - це конкретна міра державного впливу на суб’єкта правопорушення, що і тягне для нього позбавлення особистого, майнового чи організаційного-фізичного характеру. Державний примус характеризується конкретною діяльністю компетентних органів чи службових осіб, яка включає в себе:

а) нагляд за правомірністю поведінки учасників суспільних відносин;

б) дослідження обставин діянь, в яких виявлені ознаки правопорушень;

в) розгляд справ про конкретні правопорушення;

г) застосування юридичних санкцій до винних осіб;

  • виражається в певних негативних наслідках для правопорушника особистого, майнового або організаційно-фізичного характеру, які він зобов’язаний притерпіти.

Особливість вказаних наслідків (а відповідно і відповідальності) полягає в тому, що вони настають як додаткові небажані наслідки за скоєне правопорушення.

Особа не несла б їх, якщо б вела себе правомірно. Позбавлення - це не обов’язок, який суб’єкт повинен був виконати. Виконання обов’язку - не відповідальність.

Відповідальність - додаткові (окрім виконання обов’язку) небажані наслідки. Негативні наслідки можуть бути:

  • особистого характеру, наприклад, попередження - в адміністративному; догана - в трудовому праві; позбавлення волі, виправні роботи - в кримінальному праві;
  • майнового (конфіскація, штраф - в адміністративному і кримінальному праві; стягнення неустойки - в цивільному праві; матеріальна відповідальність в трудовому праві);
  • організаційного характеру (право обіймати певні посади) - настає за скоєне правопорушення і пов’язана із суспільним осудом.

Правопорушення виступає в якості підстави юридичної відповідальності. Не є правопорушенням діяння, яке зовні схожі з правопорушеннями, але не є таким в силу своєї суспільної значущості.

До таких діянь діюче законодавство відносить інститути необхідної оборони, крайньої необхідності;

- втілюється в процесуальній формі.

Здійснюється в ході правозастосовчої діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільно-процесуальним, кримінально-процесуальним законодавством чи адміністративним законодавством за вчинені правопорушення).

Юридична відповідальність виступає хоча і важливим, але лише одним з видів державного примусу. Поряд з нею в арсеналі державного примусу правовим примусом виступають також і примусово-забезпечувальні міри (обшук, виїмка, накладення арешту на майно) і міри захисту.

Міри захисту відрізняються від юридичної відповідальності тим, що вони настають за правопорушення, яке характеризується мінімальним ступенем суспільної небезпеки, або діяння, що представляє собою правову аномалію, незначні відхилення від нормального правопорядку, що за своїм характером не є правопорушеннями.

Міри захисту полягають у тому, що особа примушується до виконання покладеного на неї обов’язку, який вона раніше повинна була виконати, але не виконала.

Додаткових позбавлень (крім виконання обов’язку) у цьому випадку для особи не настає. Наприклад, громадянин не виконує покладеного на нього конституцією і сімейним законодавством обов’язку по утриманню і вихованню дітей.

З нього в примусовому порядку можуть бути стягнені аліменти. Це не відповідальність, а міри захисту. Відповідальність настає лише у випадку злісного відхилення від сплати аліментів. У цьому випадку відповідно до законодавства (ст. 164 КК України) він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності і крім виконання раніше не виконаного обов’язку до нього можуть бути застосовані додаткові позбавлення - обмеження волі або виправні роботи.

Юридична відповідальність, як це випливає з викладеного, пов’язана з покладанням на правопорушника обов’язку, що не існував до правопорушення. Міри захисту - це державно-владна, примусова діяльність, спрямована на здійснення відновлюючих завдань (відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку).

До мір захисту відносять:

  • визнання угоди недійсною з поверненням сторін в первинне майнове положення;
  • переведення несправного платника на попередню оплату рахунків, реальне виконання договірних зобов’язань (допоставка, доукомплектування продукції) і інші - у цивільному праві;
  • відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів - у сімейному праві;
  • примусове лікування, стягнення грошових сум (податків) і інші - в адміністративному праві;
  • поновлення на роботі незаконно звільнених та інше - у трудовому праві.

З метою дати відповідь на призначення функцій юридичної відповідальності, без сумніву не можна обійти увагою відповідь на інше поняття, а саме про мету вказаних функцій.

Мета свідчить про соціальну необхідність юридичної відповідальності, та її призначення в правовій системі.

Юридична відповідальність незалежно від її галузевої належності переслідує дві мети:

1) захист правопорядку;

2) виховання громадян у дусі пошани до права, та полягає у виконанні двох видів обов’язків:

а) ліквідувати (якщо це є можливим, шкоду, яка завдана відносинам, що знаходяться під охороною держави);

б) понести відповідне покарання, за вчинене діяння.

Мета конкретизується у функціях юридичної відповідальності, серед яких виділяються:

  • Репресивно-каральна (деякі автори називають її м’якше - штрафна, хоча суть від цього не змінюється). Вона свідчить про те, що юридична відповідальність є, по-перше, актом відплати держави по відношенню до правопорушника, по-друге, засобом, який застерігає від скоєння нових правопорушень;
  • Попереджувально-виховна (превентивна) функція, покликана забезпечити формування у адресатів права мотивів, які спонукають їх дотримуватись законів, поважати права і законні інтереси інших осіб;
  • Право - відновлювальна (компенсаційна) функція властива майновій відповідальності. Стягнення заподіяної шкоди з правопорушника компенсує втрати сторони, що потерпіла, відновлює її майнові права.

Також необхідно вести мову і про принципи юридичної відповідальності.

До основних з них можна віднести:

  • Відповідальність лише за діяння, що є протиправними.

Даний принцип звернений головним чином до законодавця і вимагає від нього встановлення заходів юридичної відповідальності лише за ті діяння, які по своїх об’єктивних властивостях є суспільно шкідливими (небезпечними), суперечать природі права, цінностям суспільства. Зміст даного принципу безпосередньо зачіпає також діяльність правозастосовчих (юрисдикційних органів);

  • Принцип справедливості охоплює своїм змістом наступні вимоги:

1) не можна за проступок встановлювати кримінальні покарання;

2) неприпустимо вводити заходи покарання і стягнення, що принижують людську гідність;

3) закон, що встановлює відповідальність або підсилює її, не може мати зворотної сили;

4) за одне правопорушення можливо лише одне юридичне покарання;

5) кримінальна відповідальність повинна чітко відповідати тяжкості скоєного правопорушення;

  • Принцип законності означає, що юридична відповідальність:

а) настає лише за діяння, передбачені законом;

6) застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком (процесуальна регламентація - необхідна умова законного застосування юридичної відповідальності);

в) припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння);

г) накладається виключно передбаченими законом компетентними органами.

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України);

  • Принцип доцільності означає відповідність обраної відносно порушника міри дії цілям юридичної відповідальності. Даний принцип передбачає:

а) індивідуалізацію державно-примусових заходів залежно від тяжкості скоєного правопорушення, особистих властивостей правопорушника;

б) можливість пом’якшення і навіть відмови від застосування заходів відповідальності у випадку, якщо її цілі можуть бути досягнуті іншим шляхом;

  • Принцип невідворотності припускає:

а) жодне правопорушення не повинне залишитися непоміченим для держави;

б) швидке і оперативне застосування заходів відповідальності за здійснення правопорушення;

в) високий професіоналізм персоналу правоохоронних органів;

  • Принцип обґрунтованості передбачає:

а) встановлення самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об’єктивної істини;

б) встановлення інших юридично значущих фактів, пов’язаних з висновками про факт вчинення правопорушення і даних про суб’єкта правопорушення.