Теорія держави та права

89. Поняття, види та структура правосвідомості

Правосвідомість - одна з форм суспільної свідомості. Свідомість людини, відображаючи об’єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини.

Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичних, правових, етичних, філософських, релігійних. Всі форми суспільної свідомості взаємозв’язані і взаємно впливають одна на одну.

Правосвідомість - це сукупність уявлень і відчуттів, що виражають відношення людей, соціальних спільностей (класів, націй, народу) до діючого і бажаного права. Будучи суб’єктивною реакцією людини на правову дійсність, правосвідомість, з одного боку, представляє форму (вигляд) суспільної свідомості, а з іншого - важливий елемент правової системи.

Історично становлення правосвідомості відбувається разом з формуванням держави і права, і дискусія про те, що виникло раніше - право або правосвідомість, особливого грунту під собою не має. Хоча стосовно конкретного типа права, наприклад соціалістичного, можна сказати, що правосвідомість виникла раніше права (зокрема, у вигляді правових ідей, висловлених в працях теоретиків марксизму).

У соціально диференційованому суспільстві правова свідомість неоднорідна.

Прикладом може служити суспільство, розділене на класи. У такому суспільстві законодавець в першу чергу враховує правосвідомість економічно пануючого класу. Як елементи, у правосвідомості традиційно виділяють: правову ідеологію, правову психологію та правову поведінку.

  • Правова ідеологія - це ідеї, теорії, переконання, поняття, погляди, що виражають відношення людей до діючого і бажаного права;
  • Правова психологія - це відчуття, емоції, переживання, які відчувають люди з приводу тих або інших проявів права: видання юридичних норм, їх реалізації, законності і ін.

Роль головного і активного елементу в правосвідомості належить правовій ідеології як систематизованому, науково обґрунтованому, теоретизованому віддзеркаленню правової дійсності. Основу правової ідеології повинна складати загальноприйнята в даному суспільстві система політичних і правових ідей - державно-правова ідеологія.

Правова психологія складається стихійно і носить несистематизований, неформальний характер. В той же час в правосвідомості вона має як би первинний характер, оскільки часто правові відчуття і емоції виникають раніше правових ідей. Правова психологія визначає буденну орієнтацію суб’єктів в правовій сфері.

  • Правова поведінка - вольова сторона правосвідомості, що є процесом перекладу правових норм в реальну правову поведінку. Складається з елементів, що визначають її напрям (характер) - мотивів правової поведінки, правових установок.

Правова установка - готовність особи проявити активність в сфері пізнання і реалізації права. Вона є конкретною програмою поведінки в певних умовах і формується з усіх, що належать суб’єктові правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навиків, сподівань, відносин до будь-кого і до будь-чого, що переходять в інтереси та прагнення.

Правова поведінка виявляється у формі дій (вчинків), які впливають на відносини між суб’єктами, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін в стані суспільних відносин не здійснює. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинні виникнути правова установка та мотив правової поведінки в правосвідомості суб’єкта.

Виникнення правової установки припускає: 1) інформованість про норму; 2) розуміння її сенсу; 3) оцінку, тобто ступінь схвалення норми;

1) відношення до прав інших осіб; 5) емоційне переживання з приводу функціонування норми; 6) готовність до дії. Правова установка - суб’єктивний регулятор поведінки.

Класифікація форм правосвідомості представляє собою:

По суб’єктах (носіях) правосвідомості:

1) індивідуальна - сукупність правових поглядів, відчуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

2) групова - виражає відношення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, співвідношення їх з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);

3) суспільна - виражає відношення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Суспільна і групова правосвідомість виявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру.

По глибині віддзеркалення правової дійсності:

1) буденна, непрофесійна - представляє собою життєві, як правило, поверхневі думки людини про право, з якими людина зустрічається в повсякденній трудовій, сімейній, суспільній і інших сферах життя. Вона складається, перш за все, як результат того юридичного виховання, яке вона отримує, будучи членом суспільства;

2) професійна - спеціалізовані правові знання, які використовуються в роботі професіоналами-юристами. Вона включає:

а) наукову (теоретичну) правосвідомість учених, викладачів вузів;

б) практичну правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів і ін.

Говорячи про правосвідомість, не можна залишити без уваги ті функції, які вона виконує в суспільстві.

Функції правосвідомості - основні напрями її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість - елемент правової системи, який знаходиться в глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою і т.і.

Основними функціями правосвідомості є:

1) Когнітивна (пізнавальна, інформаційна) - припускає знання права, інформованість про нормативні акти, про зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути сформовано і відношення до нього.

Відзначимо, що правова інформація - це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему і джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику і ін.

Джерелами правової інформації є: документовані юридичні акти і правові принципи (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти); повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи і інші засоби інформації з правових питань;

2) Правоутворююча (оціночна, емоційна) - припускає оцінне відношення до законодавства, співвідношення правових норм з власними поглядами на правове, обов’язкове, необхідне Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішній вираз правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

3) Регулююча (встановлююча) - припускає співвідношення поведінки людей з системою правових розпоряджень, що діє в суспільстві, мотиви і установки відносно поведінки, врегульованої правом - відповідно до правових дозволів і заборон.