Теорія держави та права

93. Поняття предмету, методу, способу та типу правового регулювання

Правове регулювання - це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

1) правове регулювання - різновид соціального регулювання;

2) за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми, яка має державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов’язане з реальними відносинами;

4) правове регулювання має цілеспрямований характер та спрямоване на задоволення законних інтересів суб’єктів права;

5) правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Об’єктом правового регулювання виступає соціальна сфера, яку

складають, щонайменше, три компоненти:

а) люди (без них не було б і жодних суспільних стосунків);

б) суспільні відносини (соціальні зв’язки, залежності і розмежування);

в) поведінка людей.

Необхідним також є потреба окреслити поняття сфери правового регулювання.

Сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Це, насамперед, суспільні відносини - економічні, політичні, соціально-культурні, функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Ознаки сфери правового регулювання:

1) є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.);

2) є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії, вчинені в стані неосудності або фізичного примусу);

3) містить у собі сукупність конкретних суспільних відносин, які потребують врегулювання правом (а не суспільних процесів, що протікають за об’єктивними законами суспільного життя і не потребують регулювання правом);

4) охоплює найважливіші суспільні відносини, що у цей момент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств та ін. Тобто вона не є статичною, змінюється залежно від умов внутрішньої та зовнішньої обстановки, рівня економічного, соціального, духовно-культурного розвитку суспільства;

5) має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламентації) і не може містити в собі ті соціальні явища, які об’єктивно не допускають формально - юридичного впорядкування (дружба, любов та ін.).

Правом не може регламентуватися поведінка людини, її розумова діяльність, частина особистого життя. Безпосередня праця людини по створенню матеріальних або духовних благ також не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів, знань, навичок, умінь, здібностей вона не вторгається в сферу іншої людини, суспільства, держави.

Предметом правового регулювання є ті суспільні відносини, що врегульовані за допомогою норм права. Ці відносини, повинні, як мінімум, мати певні ознаки, які б виділяли їх з поміж інших відносин, які не потребують врегулювання та знаходяться за межею урегульованості правом. Цими ознаками є:

а) суспільна значимість;

6) свідомо-вольовий характер;

в) повторюваність в часі;

г) прояв відносин зовні;

д) зумовленість матеріальними та іншими умовами;

ж) можливість державно-правового контролю;

з) наявність виникнення прав та обов’язків.

Перейдемо до безпосереднього розгляду методів правового регулювання.

Метод правового регулювання - це набір юридичного інструментарію, за допомогою якого держава здійснює необхідний вплив на вольову поведінку учасників суспільних відносин.

Метод правового регулювання - це сукупність прийомів та засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкування суспільних відносин певного виду.

Метод відповідає на питання - як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив. Метод виступає додатковим юридичним критерієм, хоча самостійного значення він не набуває, тому що обумовлений характером та потребами тієї сфери суспільного життя, яка в якості предмету вимагає використання специфічних прийомів та засобів регулятивного впливу.

Метод передбачає встановлення меж правового втручання, розподіл між соціальними суб’єктами юридичних прав та обов’язків за певними принципами (субординації, координації), визначення ступеня деталізації моделі правової поведінки та характеристики суб’єктів, вибір засобів захисту даного виду відносин (міри відповідальності та процесуальна регламентованість).

Як додатковий (але необхідний) критерій, метод дозволяє включити одну групу суспільних відносин в різні галузі права, в залежності від використання того чи іншого набору юридичного інструментарію.

Специфіка предмету правового регулювання з одночасним використанням певної методології впливу дозволяє в межах галузі виділяти відокремлені та відносно самостійні об’єднання правових норм в під- галузі та інститути (визначаємо як сукупність родових ознак в межах певного видового об’єднання).

Види методів, що забезпечують ефективність правового впливу, нормальний розвиток та функціонування суспільних відносин, можна представити в наступному вигляді:

  • імперативний - це метод владних приписів, які містять в собі як правило норми заборони ( використовується в кримінальному та адміністративному праві);
  • диспозитивний - дає суб’єктам альтернативну можливість вибору варіантів поведінки в рамках закону (цивільне право, комерційне право);
  • заохочувальний - притаманний в основному трудовому праву, де діють пільгові системи, які направлені на моральну та матеріальну зацікавленість працівників, підвищення ними своєї кваліфікації, набуття нових професій і т.і.;
  • рекомендований - застосовується в сільськогосподарському праві, де держава шляхом організаційної допомоги і підтримки будує свої відносини з фермерськими та іншими сільськогосподарськими організаціями;
  • метод автономії і рівності сторін - є типовим для процесуальних галузей права, де позивач та відповідач, інші учасники судових засідань знаходяться в однаковому процесуальному положенні перед судом, законом та один перед іншим.
  • метод примусу та переконання - особливий метод, який виступає як необхідний спосіб впливу на поведінку людини та на її свідомість, є характерним як для права в цілому так і для окремих галузей права.

В основі всіх галузевих методів лежать два основні прийоми юридичної дії:

а) централізоване, імперативне регулювання (метод субординації);

б) децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації).

Перший характерний для блоку галузей публічного права (перш за все адміністративного, де домінують відносини влади і підпорядкування), а другий - для галузей приватного права (перш за все для цивільного, суб’єктам якого властива рівність правового положення).

В той же час пояснити всю своєрідність галузевої дії на свій предмет тільки виключно комбінацією названих двох прийомів не можна: у чистому вигляді їх немає навіть в адміністративному та цивільному праві.

В зв’язку з цим можна ввести об’ємну динамічну характеристику галузі права - юридичний режим, в який включити:

а) специфічні галузеві принципи;

б) загальне правове положення суб’єктів галузі;

в) галузеві прийоми (методи) та механізми регулювання.

Своєрідність галузевого регулювання визначається також поєднанням в ньому дозволів, заборон і позитивного зв’язку, які називаються способами правового регулювання. Тепер перейдемо до розгляду способів правового регулювання.

Способи правового регулювання - складові елементи впорядкованих суспільних відносин: дозвіл, зобов’язання (веління), заборона.

Дозвіл - це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб’єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозвіл домінує в основному в галузях, які належать до приватного права.

Зобов’язання (веління) - покладання на особу обов’язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов’язок забезпечення обвинуваченому право на захист.

Заборона - це покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення дій певного роду. Більшість норм особливої частини Кримінального кодексу є фактично заборонами, оскільки вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють. Зобов’язання (веління) і заборони превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права.

Трьом способам правового регулювання відповідають три різновиди норм права:

  • дозволу - уповноважуючі;
  • зобов’язанню - зобов’язуючі;
  • забороні - забороняючі, а також відповідно і три форми реалізації права:
  • дозволу - використання,
  • зобов’язанню - виконання,
  • забороні - додержання.

Тепер розглянемо поняття тип правового регулювання, який до речі встановлює тип правового режиму.

Тип правового регулювання - це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволів і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб’єкта права.

Залежно від поєднання дозволів і заборон виділяють два типи правового регулювання:

  • загально дозвільний - тип правового регулювання, що ґрунтується на загальному дозволі, у рамках якого закон безпосередньо встановлює заборони на здійснення конкретних дій.

Сутність загально-дозвільного режиму виражається принципом: “дозволено все, крім прямо забороненого законом”. За цим типом регулювання існують цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини.

Цей тип регулювання в найбільшій мірі властивий галузі цивільного права, сімейного права (приватного права).

  • спеціально-дозвільний - тип правового регулювання, що ґрунтується на загальній забороні, у рамках якої закон встановлює конкретні дозволи.

Сутність спеціально-дозвільного режиму виражається принципом: “заборонено все, крім прямо дозволеного законом”.

За цим типом регулювання встановлюються правові статуси та функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів та ін. (наприклад, суд у вже вирішеній кримінальній справі має право знову повернутися до неї лише у випадках, прямо передбачених у законі). Цей тип притаманний сфері публічного права, яка пов’язана з регулюванням державно-владних відносин.