Теорія держави та права

98. Романо-германська правова сім’я

Романо-німецька правова сім’я виникла в Європі. Вона склалася в результаті зусиль європейських університетів, які виробили і розвили починаючи з Хїї століття на базі кодифікації імператора Юстініана, загальну для всіх юридичну науку та пристосували її до сучасних умов.

Сам термін “романо-германська” правова сім’я був вибраний, щоб підкреслити одночасні зусилля латинських і німецьких університетів по формулюванню юридичної науки. Романо-германський тип правової системи (країни континентальної Європи: Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.). Всередині романо-германського типу правової системи виділяють два підтипи, або дві правові групи:

  • романську (Франція, Бельгія, Люксембург, Голландія, Італія, Португалія, Іспанія. Провідною у цій групі є національна правова система Франції);
  • германську (Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін. Провідною у цій групі є національна правова система Німеччини).

Романо-германський тип правової системи - це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ системи права на дві підсистеми - публічну і приватну, диференціація і кодификація галузей права.

Підґрунтям розвитку системи романо-германського права служили загальна культура і традиції країн континентальної Європи, що сприйняли римське право завдяки його популяризації в університетах - італійських, французьких, німецьких. Саме університети створили в XII— XIII століттях загальну для європейських країн юридичну науку на базі зводу законів (кодексу) Юстиніана (529-534 pp.). Рецепція римського права розпочалася з його тлумачення і завершилася вмиканням абстрактних норм у кодекси європейських держав.

Розрізняють декілька періодів виникнення, розвитку та становлення системи:

а) існування періоду звичаєвого права;

б) період законодавчого права;

в) позаєвропейські правові системи

Структура романо-німецької правової сім’ї:

Вона включає в себе два структурних елементи:

а) публічне право - домінують імперативні (категоричні) норми, які не можуть змінювати учасники правовідносин;

б) приватне право - переважають диспозитивні норми, і тільки в тій частині, в якій вони не змінені учасниками відносин.

Публічне право - сукупність правових норм (державних, адміністративних, кримінальних, процесуальних та ін.), які регулюють суспільні відносини у сфері загальнодержавного, сукупного (публічного) інтересу громадян держави.

Приватне право - сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері приватного інтересу (особистого життя), до яких слід відносити майнові, шлюбно-сімейні, відносини з приводу власності, тощо.

Первинною клітинкою права є правова норма. У всіх країнах, що відносяться до романо-германської правової сім’ї правову норму розуміють, оцінюють і аналізують однаково. Її розуміють як правило поведінки загального характеру. Конкретні казуси використовують лише для роз’яснення правових норм. Завдання юристів полягає в тому, щоб з безмірної кількості казусів сформулювати норму, а вже потім принцип і дати практикам загальну модель для прийняття рішення по конкретним справам.

Джерела романо-німецької сім’ї права:

  • закони (Конституційні і звичайні закони). В єдиній ієрархічно побудованій системі джерела писаного права головне місце посідає норма- тивно-правовий акт (закон). Він має пріоритет щодо звичаю, узагальнення судової практики, внутрішньодержавних договорів.

Закони регулюють приватну і публічну сфери суспільних відносин: найбільш важливі питання суспільного устрою, права і свободи громадян, структуру і організацію державної влади, закріплюють правове становище фізичних і юридичних осіб, відносини між ними;

  • звичаї - роль правового звичаю в країнах романо-германського типу обмежена, а в деяких із цих країн зведена на ні. Він виконує другорядну роль як джерело права внаслідок того, що історично багато які із звичаїв вже закріплені в законі. Правовий звичай може бути лише доповненням до закону;
  • судова і адміністративна практика - можна віднести до допоміжного джерела права романо-германского типу.

Відповідно до чинної доктрини права (правові норми приймаються парламентом і уповноваженими ним органами) судовій практиці не відведена роль джерела права. Проте об’єктивно спостерігається явне зростання ролі судового прецеденту в правотворчій діяльності держави, чому сприяють:

1) недосконалість законодавства (суперечності і прогалини в ньому);

2) піднесення “третьої влади” - судової, що дозволила суддям розробляти принципові рішення, уточнювати положення закону таким чином, що народжуються нові норми, так звані правоположення судової практики. Вони в основному е результатом діяльності суддів касаційних судів як вищих судових інстанцій;

  • доктрина - нині роль правової доктрини визнається в законопідго- товчій роботі та правозастосовчій діяльності - при тлумаченні норм права.

При створенні нормативно-правового акта творець закону керується науково-доктринальним підходом до розуміння права, тлумачення правової держави та інших правових категорій;

  • загальні принципи - Принципи права країн романо-германсько- го типу - традиційні правові цінності, що формувалися століттями. У практиці Європейського суду сформувалося поняття - загальні принципи, характерні для права держав-членів.

Загальні принципи, характерні для права держав-членів, розглядаються як складова частина права Європейського співтовариства, їх порушення вважається підставою для скасування в судовому порядку актів співтовариства.