Теорія держави та права

99. Англо-американська правова сім’я

Англо-американський тип (сім’я) правової системи, або системи загального права - сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним.

В основі цієї правової сім’ї лежить Англійське право, яке практично застосовується тільки в Англії і Уельсі. Його не можна назвати ні правом Об’єднаного Королівства, ні правом Великобританії, тому що ні Північна Ірландія, ні Шотландія, ні острови Ла-Манш і Мен не підкоряються англійському праву.

Англо-американський тип правової системи розвивався поза істотним впливом континентального права, яке стало творінням двох юридичних еліт - римської і європейської. На відміну від нього загальне право середньовічної Англії створювалося королівськими (вестмінстерськими) суддями.

Поступово затверджувалася однаковість підходів до вирішення аналогічних справ для всієї країни. При розгляді справ прагнули додержуватися раніше винесених судових рішень.

Вироблена роз’їзними королівськими суддями система норм права замінила форми правосуддя, що використовувалися раніше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним правом і мала обов’язкову силу як для королівських, так і для нижчих судів.

Суд справедливості виник як правомочність монарха здійснювати через лорда-канцлера право пом’якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття добра і гуманізму, а не на конкретні прецеденти.

Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права. Наприклад, канцлер надавав силу зобов’язанню особи управляти майном на користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що одержала майно в результаті передача (довіри) його іншою особою для управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна (так звана довірча власність).

Лорд-канцлер втручався в розгляд справи “в ім;я справедливості". Він брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача, який порушив його розпорядження. Не претендуючи на зміну норм, встановлених судами, він по сутності виробляв додаткові норми, що називалися нормами права справедливості.

Згодом лорд-канцлер позбавився можливості на власний розсуд вирішувати справи. Його суд перейшов до вирішення спору на підставі прецеденту. Так склалися дві системи прецедентного права, що мали низку відмінностей у нормах матеріального і процесуального права.

Історія англійського права включає в себе чотири основних періоди:

а) період, що передував норманському завоюванню (1066р.);

б) період до встановлення династії Тюдорів (1066-1485);

в) період розквіту загального права (1485-1832);

г) період поєднання загального права з розвитком законодавства (з 1832 і до наших часів)

Структура англійського права складалася на протязі століть. В ньому не існує традиційного поділу на приватне і публічне, на імперативне і диспозитивне, на цивільне, адміністративне, торгове і т.і. В той же час англійське право поділяють на загальне і право справедливості.

Різниця між англійським і романським правом існує і на елементарному рівні правової норми. Норма права англійського права більш конкретна ніж норма права романського права. Загальне право - це сукупність норм, що були створені системою королівських судів.

Право справедливості - це система правових норм, що створені судами лорда-канцлера в процесі доповнення, а іноді і перегляду системи загального права.

Лорд-канцлер, видаючи обов’язкові для виконання накази, діяв завжди відносно конкретної особи.

В результаті склалася певна система випадків, що утворили інститути, серед яких і інститут довірчої власності та інші.

На початку процедури судовоі´о процесу лорда-канцлера і загальних судів відрізнялися. Після судових реформ 1873-1875 років подвійність судової процедури була ліквідована і норми права справедливості можна було застосовувати в загальних судах, що привело до злиття загального права і права справедливості. В той же час здійснені внаслідок реформи процеси раціоналізації англійського права не привели до відмови від структури права.

Загальне право і право справедливості залишилися як структурні елементи єдиного права.

Норма англійського права відрізняється від норми в романо-герман- ській правовій сім’ї. Розуміння норми права французькими і англійськими юристами не тотожне. Англійські правові норми вироблені судами. Це положення, які беруться з основної частини рішень, винесених вищими судами Англії.

Таким чином, норма права в Англії тісно пов´язана з обставинами конкретної справи і застосовуються до вирішення справ, аналогічних тим, рішення по яких було вже прийнято раніше. Таку норму не можна зробити більш загальною і абстрактною, так як це перетворить преце- дентне право на право доктринальне. Навіть норми права, що містяться в законах англійські суди застосовують тільки після того як вони розтлумачені судами.

Основним джерелом англійського права є судовий прецедент. Вивчення прецедентів слід починати з вивчення судової практики. Закони по традиції в англійському праві відіграють другорядне значення. Вони вносять лише доповнення чи корективи в існуюче право, що утворене Вестмінстерськими судами і канцлерським судом.

Юридичними джерелами англійського права є:

  • судовий прецедент - обов’язкові прецеденти створюються лише так званими вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом, Таємної Ради (у справах держав-членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.

Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше (правило “stare decisis”). Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов’язана додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а також створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У США вони обчислюються мільйонами;

  • статут (закон) - з’явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався внесенням виправлень і доповнень до судової практики, але поступово посів істотне місце в правовому регулюванні суспільних відносин.

В останній чверті XX ст. закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо-германського тип)", і міцно утримує ці позиції й нині.

Закон в Англії - акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний) монархом.

Існує потрійна система офіційних правових актів:

1) закони, створені законодавчою владою (парламентом);

2) правила, встановлені виконавчою владою (королевою та ЇЇ міністрами);

3) система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами.

Всі закони Великої Британії мають рівну юридичну чинність, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни та скасування. Це випливає із принципу парламентського верховенства, відповідно до якого закон може бути прийнятий лише парламентом і всі закони мають рівний статус. Незначна частина законів визнається частиною конституції. В Англії не існує писаної (кодифікованої) конституції. Те, що зазвичай англійці називають конституцією - це система норм законодавчого і судового походження, покликаних обмежувати сва- волю влади і забезпечувати права і свободи людини. Конституційне право носить поки що фрагментарний характер, проте кількість його джерел зростає;

  • конституційний звичай (конституційна угода) - у сфері конституційного права сформувався звичай, який відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані конституційні угоди, що регулюють важливі питання державного життя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права.

Наприклад, відповідно до звичаю монарх зобов’язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб відбувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики, їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.

В інших сферах регулювання суспільних відносин роль правового звичаю поступово зменшується;

  • доктрина - концептуально оформлена думка відомих вчених з питань права. Провідне місце серед доктрин посідають стародавні посібники з загального права завдяки аналізу обов’язкових прецедентів, які не втратили свого значення й зараз.

Останнім часом використання доктрини як джерела права помітно зросло.

Нерідко обґрунтування тієї чи іншої позиції при винесенні судового рішення відбувається з урахуванням наукових посібників, а іноді й наукових статей. Вдаються до них не для використання як первинного джерела, а для переконливості рішення.

В Англії існують різні види юрисдикції. Суди в Англії поділяються на:

а) високе правосуддя, що здійснюється вищими судами;

б) низьке правосуддя, що здійснюється низькими судами і квазі- юридичними органами.

До високих судів відносилися Вестмінстерські суди (суд королівської лави, суд загальних тяжб, суд казначейства, що застосовували норми загального права та канцлерський суд, що діяв на основі права справедливості, суди адміралтейства, що розглядали справи у сфері морського права, суди у справах про розлучення, що діяли на основі канонічного права, суд у справах про спадщину).

Актами про судоустрій 1873-1875 років було ліквідовано всі ці суди як самостійні і об’єднано в межах одного верховного суду над яким в виключних випадках міг здійснювати контроль Апеляційний комітет палати лордів. Верховний суд і судова система розвивалися. Були внесені відповідно зміни Законами про суд 1971 і про Верховний суд 1981 року. Нинішня система Верховного суду включає в себе Високий суд, Суд корони і Апеляційний суд.

Високий суд складається з трьох відділень:

  • королівської лави
  • канцлерського
  • по сімейних справах

У відділенні королівської лави діє Адміралтейський суд і Комерційний суд. В межах канцлерського відділення - Патентний суд.

Суд корони розглядає кримінальні справи.

Апеляційний суд - це друга судова інстанція в межах Верховного суду. Рішення апеляційного суду може бути оскаржене в Апеляційний комітет палати лордів. Судді палати лордів разом з суддями заморських територій утворюють Судовий комітет Таємної Ради.

Він розглядає скарги на рішення верховних судів як британських заморських територій так і держав-членів Співдружності.

Крім високих судів у Англії діють нижчестоячі суди графств. Незначні справи розглядають магістрати на які покладено повноваження мирових суддів.

В Англії існує широка система квазі-судів (окремих органів - управлінь, комісій чи трибуналів) які розглядають адміністративні справи і без попереднього розгляду яких справи не приймає Верховний суд.

Право США

В США застосовується загальне право Англії з 1607 року, тобто з дати утворення першої колонії. На той час юристів у США не було, а вироблені прецеденти феодальним суспільством були далекі від умов життя в Америці. Все це говорить про те, що Америка того часу загального права не знала.

Після одержання США незалежності постало питання про національне право. Після прийняття Декларації про незалежність та Конституції США постало питання про кодифікацію. В ряді штатів були прийняті кримінальний, кримінально-процесуальний і цивільно-процесуальний.

Але не зважаючи на це всі штати, крім Луізіани, залишилися в системі загального права. Загальне англійське право залишилося незмінним тільки до проголошення незалежності. Після названої дати правові системи Англії і США розвивалися незалежно. Оригінальність права США пояснюється наступними рисами:

  • Англія - острів в Європі, США - континентальний масив;
  • Англія - країна традицій, американці не люблять стародавніх традицій;
  • Англія - монархія, де правосуддя централізоване, США республіка в якій федеративний поділ і система судів;

Американське право відрізняється від права англійського по структурі і змісту норм, понять і структури права в цілому.