Теорія держави та права

102. Сучасні концепції праворозуміння

В сучасних умовах розвитку Українського суспільства, а разом з тим і розвитку правової теорії, важливого значення набувають різноманітні підходи, аспекти, точки зору щодо поняття права та окремих форм його прояву.

Всі ці теоретичні уявлення і складають зміст сучасного праворозу- міння. В теорії права склалася досить значна система різних концепцій про сутність і соціальне призначення права в суспільстві. В залежності від того, який аспект праворозуміння взяти за основу - залежатиме результат юридичної практичної діяльності, тому як теорія і практика знаходяться у нерозривному зв’язку.

До основних правових теорій слід віднести:

а) теорії природного права;

б) позитивізм;

в) нормативізм;

г) інституціоналізм;

д) соціологічні теорії;

є) психологічна;

ж) інші теорії

Завдання юридичної науки полягає в тому, щоб не тільки розібратися із змістом різноманітних теорій, а й усвідомити можливості їх застосування у побудові правової держави і правової системи України.

Концепція позитивізму. (Остін - Англія, Берг - Німеччина, Корку- нов, Шершеневич - Росія та інші). Юридичний позитивізм виник на початку XIX століття, а у другій його половині був пануючою ідеологією. В наш час, із деякими змінами, продовжує залишатися однією із вагомих течій.

Період його виникнення співпав з періодом ствердження панування капіталістичних відносин, коли пануючому класу стала вкрай необхідною стабільна правова основа. Саме тому ця теорія базувалась на презумпції непорушності буржуазних відносин та безпомилковості велінь існуючого права, як ефективного засобу регулювання суспільних відносин, засобу боротьби із класовою опозицією. Його основою став філософський позитивізм, який проголошував відмову від вивчення сутності явищ як такої, що не піддається пізнанню. Представники цієї концепції вважають, що існує тільки позитивне право, тобто право, встановлене державою.

Право з позитивістської точки зору це норма, що дана об’єктивно і не потребує свого обґрунтування іншими факторами крім самого факту існування. Виходячи з ідеї філософського позитивізму, юридичний позитивізм закликає до простого опису, систематизації норм права без аналізу причин їх виникнення, спрямованості і т.і.

Завданнями юридичної науки вони вважають лише вивчення діючого, позитивного права, але не самої ідеї права. На їх думку з предмету правової науки слід виключити всілякі дослідження про обґрунтованість, справедливість правових норм. Крім того, ніякі ідеї відносно права бажаного не повинні цікавити теорію, тому що право - це наказ, що виходить від влади і підтверджується силою примусу. Таким чином, на певному етапі розвитку суспільства ідеї юридичного позитивізму сприяли підвищенню авторитета права. У той же час відмежування від соціально-економічних основ права, утвердження формально-догматичного, описового методу, як основного методу дослідження права, не сприяли об’єктивному дослідженню сутності і шляхів подальшого розвитку права.

Нормативістська теорія права - нова модернізована форма позитивізму, в наш час є однією з найбільш впливових теорій права. Основні ідеї цієї теорії були обґрунтовані Е. Г. Кельзеном (1881-1973) в праці “Чиста теорія права”. Виходячи з вчення І. Канта, Кельзен відриває право від реальної дійсності і вивчає його як норму про те, що (або як) повинно бути, від чого реальна дійсність, буття чимось відрізняються.

Таким чином, право завжди являє собою відірвану від дійсності норму про те, що повинно бути. “Чистота” права по Кельзену досягається такою побудовою його системи, яка робить право незалежним від будь- якого неправового фактору (БОГА, держави, політичної влади, ідеології класу тощо).

Єдність норм і цілісність системи забезпечує основна норма - все- охоплююча категорія пізнання, яка виводиться за допомогою людської свідомості і не має матеріального змісту. Система права має вигляд піраміди, де нижче основної норми розміщується конституція, яка витікає із основної норми. Ще нижче - закони та укази, і на найнижчому рівні - індивідуальні норми, які створюються, судом та органами управління стосовно окремих правових ситуацій.

Важливою рисою нормативізму є ідея динаміки права, його постійного і безпосереднього відновлення, самовдосконалення. Цей процес здійснюється за допомогою діяльності судів, які створюють індивідуальні норми, узгоджені з основною нормою. На думку Г. Кельзена, правознавство як наука, повинно стати вільним і незалежним по відношенню до будь-якої ідеології, партії, класу, що забезпечує йому незалежність - “чистоту”. Воно повинно бути нормативною наукою, його завдання досліджувати лише сформульовані у праві веління, тобто те, що з точки зору правових норм повинно бути. Тільки в цьому випадку воно може давати дійсно наукові результати.

Соціологічна теорія права (Є. Ерліх, Г. Гурвич, Р. Паунд, Е. Дюрк- гейм). На відміну від позитивізму та нормативізму ця теорія виходить із системного та функціонального призначення права, із його взаємозв ’яз- ку з суспільством і обумовленістю фактичними суспільними відносинами. Право розглядається не як система абстрактних і формальних норм, а як “живий” порядок, як система фактичних правовідносин.

Право - це частина життя, яка змінюється разом із оточуючою дійсністю, тому право може існувати поза буквою закону. Прихильники цієї теорії закликають до гнучкості права і виступають проти чіткості правової термінології та чіткості юридичних конструкцій. Пов’язаність суддів та інших суб’єктів правозастосування твердими і чіткими нормами права вони називають кайданами, а “поступливість” і “м’якість” права - благодіянням для суспільства.

Соціологічна теорія визначає декілька етапів виникнення та існування права: перший етап - “живе право”, яке існує в правилах самого життя і проявляється як “внутрішній порядок людських союзів”; другий - формування “права юристів”, міститься в судових рішеннях; третій - виникнення та функціонування офіційного права, яке формулюється офіційними органами в законах та інших актах.

Для соціологічної юриспруденції характерно робити акцент не на тому, що таке є право, а на тому, як воно діє. Вважається, що суддя повинен керуватись не законом, а виносити рішення на підставі “живого права”, яке міститься у правилах самого життя (Ерліх). Витоки права, зазначає автор, керуючись вільним підходом до права, слід шукати в самому суспільстві, у тих об’єднаннях, які його утворюють (сім’я, торгові товариства, община, держава).

Ця теорія визначає завдання юридичної науки не в сфері права, а у вивченні процесу його дії у суспільстві, де відбувається врегулювання протиріч між різними суспільними групами.

Психологічна школа права - виникла і набула найбільшого впливу в кінці XIX - на початку XX століття. В Росії найвидатнішим її представником був Лев Петражицький. Психологічний напрям розуміння права відкидає обумовленість права матеріальними умовами життя суспільства і визначає головними факторами суспільного розвитку психологічні властивості характеру, інстинкти людей, їх почуття та переживання. Всі люди поділяються на групи “лідерів” (психологія яких пристосована до керівництва іншими) і групи виконавців (що повністю пристосовані психологічно до підкорення “лідерам”). Психологічні вчення вбачають джерело права у психіці людей. Всі правові явища - продукт свідомості людини і існують не об’єктивно, а лише в тій мірі, в якій людина їх усвідомлює для себе. Відповідно до сучасного рівня розвитку правової теорії, слід зазначити певну цінність психологічного аспекту розуміння деяких правових явищ та процесів.

Говорячи про суб’єктів правовідносин, ми маємо на увазі лише тих, хто усвідомлює свою поведінку, здійснює вольові вчинки. В іншому випадку особи виключаються із сфери дії права. Неусвідомлена поведінка не береться до уваги у ході вирішення юридичних справ. Крім того, у питаннях забезпечення стабільного режиму законності та правопорядку слід спиратися не на примусові засоби припинення правопорушень, а на глибоке усвідомлення своїх прав та обов’язків всіма учасниками правовідносин.

Теорія природнього права. Названа теорія виникла в період соціальних буржуазних революцій в Голландії, Англії, Франції, Германії. її представниками були Гроцій, Гоббс, Руссо, Конт, Радіщев та ін.

За цією теорією розрізняють право природне та право позитивне, яке створюється державою. Природне право, стверджують автори, виникло із самої природи людини і тому належить всім людям взагалі і кожній людині окремо.

Воно є вічним і незмінним, не залежить від держави і писаного державою права, а історично передує йому. Свої витоки воно бере із загальної справедливості вічної правди. До природних прав відносять: право на життя, честь, гідність, право на приватну власність, на протидію тирану, право на насильницьку зміну тоталітарної влади та ін.

Теорія “Відродженого природнього права” (Л. Фуллер, Р. Дворкін, Артур Кауфман, Дж. Роулс, Дж. Фінніс). Названа теорія є своєрідним етапом подальшого розвитку теорії природного права. В залежності від джерела формування природного права людини розрізняють доктрини:

1) Неотомізм, неопротестантизм вважають, що природне право одержано від БОГА;

2) Неогегельянство - природне право виникає з гармонії об’єктивного розуму і самої ідеї права;

3) Неокантіанство - природне право виникає з чистої ідеї;

4) Феноменологічна - обґрунтовує, що природне право виникає з правових цінностей;

5) Екзістеиціоналістична обґрунтовує виникнення природного права із самого існування абстрактної людини;

6) Герменевтики - характеризує виникнення природного права з історичного праворозуміння.

Інтегративний підхід до праворозуміння.

Названі теорії подаються у вченні Д. Холла. Суть цієї теорії полягає у спробі інтегрувати окремі концепції природного права, позитивізму і нормативізму, теорії соціологічної юриспруденції, створивши нову школу права, яка б відповідала сучасним вимогам.

Згідно з інтегративним підходом до розуміння права всі його ознаки є суттєвими і необхідними. В дійсності, мабуть, не слід говорити про винятково доскональне право. Характеризуючи право слід окремо аналізувати його зміст і форму. З цих позицій мабуть не варто шукати якусь узагальнену формулу права, бо право завжди в чомусь недосконале і вимагає постійних змін.

Виходячи з теорії Д. Холла, який прагне створити єдине уявлення про право шляхом синтезу правових норм, правових процесів і моральних цінностей, слід зробити висновок, що пошуки загальної формули розуміння права не виправдані і від них треба відмовитися. В інтересах юридичної науки і практики треба віддавати перевагу плюралістичним підходам до розуміння права, вивчати різні визначення права і синтезувати їх в межах єдиного поняття. Інтегративне визначення права дається авторами як сукупність визнаних в даному суспільстві і забезпечених офіційним захистом нормативів рівності і справедливості, які регулюють конкуренцію і злагоду різних воль в їх взаємовідносинах одне з одним.