Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Орлюк О.П. До питання щодо підготовки фахівців з інтелектуальної власності

Перехід України до інноваційної моделі розвитку, неодноразово проголошеного у програмах парламенту та уряду, вимагає розв’язання раду базових проблем. Однією із них є формування в державі цілісної системи для ефективного перетворення нових знань у нові технології, продукти та послуги, які будуть поставлятися на національний та зовнішні ринки. Адже нарешті і в нашій державі суспільне розуміння поступово починає приходити до відомого висновку, що інтелектуальна власність є одним із найбільш цінних людських капіталів. Суттєва роль інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально- економічного розвитку будь-якого суспільства, зумовлює зростання й попиту на неї. Водночас, забезпечуючи зростання правозастосовної діяльності у сфері інтелектуальної власності, суспільство часто породжує й зростання неправомірних дій, зловживання, недозволеного використання об’єктів інтелектуальної власності, порушення передбачених законодавством прав інтелектуальної власності.

До базових завдань, що стоять перед Україною, відноситься й необхідність підвищення рівня сприйняття інновацій реальним сектором економіки. Адже, як показує досвід країн з розвиненою економікою, інтелектуальна діяльність здебільшого визначає стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Відповідно, високий технічний рівень виробництва в сучасних умо-вах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та про-мислової політики країни. При цьому напрями розвитку техніки і виробництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою - від зародження ідеї до її втілення у продукцію і реалізації на ринку. Відповідно, повинні змінитися й акценти - визначальне, пріоритетне місце має посідати не виробництво, а саме наука, культура і техніка. А звідси - й інтелектуальна, творча діяльність та правове й економічне втілення її результатів.

Не викликає сумнівів, що інтелектуальна власність - як у правовому, так і економічному її вимірі - є не лише вагомим елементом правової культури особи, правової ментальності, але й має розглядатися як невід’ємна складова загальнолюдської культури в цілому. її розуміння, рівно як і створення об’єктів та реалізація прав інтелектуальної власності допомагає людині успішно розкриватися в усіх її культурологічних та інтелектуальних, творчих складових. Дотримання прав інтелектуальної власності, повага до цих прав є невід’ємним елементом міжнародної культури та характеристикою інноваційно розбудованих економічних систем провідних демократичних держав.

Відтак, без знання інтелектуальної власності, її об’єктно- суб’єктного складу, термінологічного апарату, особливостей правової охорони й захисту, основних інститутів, уніфікованих міжнародних стандартів тощо дуже складно пізнати глибинні процеси й особливості становлення, розвитку і функціонування не лише правової, але й економічної та інноваційної систем як України, так і світової економіки в цілому.

Все це дозволяє стверджувати, що невідкладним завданням для нашої держави є не лише юридична, економічна чи будь- яка інша освіта, але й безпосередньо формування культури та поваги до прав інтелектуальної власності. Адже недостатня обізнаність суспільства у питаннях охорони й захисту таких прав нерідко призводить до їх порушення, що також негативно відбивається як на економічному розвиткові держави, так і на її міжнародному іміджеві. Значною мірою наявний стан речей пов’язується і з правовою ментальністю українського суспільства, яка вимагає певного якщо не революційного, то еволюційного перетворення в сторону демократичних цінностей, поваги до прав і свобод людини і громадянина.

В щорічних виступах фахівців з юридичних, економічних наук чітко простежується теза, що нормальне стабільне функціонування незалежної держави неможливе без її економічного розвитку, а розвинута, незалежна економічна структура держави неможлива без політики охорони й захисту прав інтелектуальної власності. Тим більше, що організація дієвої системи правозастосування у сфері створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності безпосередньо впливає як на ефективність розбудови національного науково- технологічного комплексу, так і на підвищення інвестиційного іміджу держави, запровадження сприятливого інноваційного клімату. Недаремно збереження, зміцнення і розвиток інтелектуального потенціалу України віднесені до пріоритетних інтересів держави.

Радикальні зміни, яких потребує наше суспільство, та гуманістичні й демократичні зрушення в світогляді, ідеології, науці і культурі, що мають бути спричинені ними, потребують формування й впровадження нової концепції правової освіти, яка виступає основою підготовки студентської молоді до самостійної, активної та творчої життєдіяльності в нових соціальних і культурних умовах, важливим чинником формування особистості сучасного типу, свідомого громадянина України, патріота незалежної української держави. Виклики технічного, технологічного, інноваційного характеру висувають нові вимоги до освіти та науки, до кожного навчального та наукового закладу.

Сьогодні в країні на всіх рівнях професійної освіти йде процес переосмислення понять людських ресурсів, поваги до інтелектуального, творчого потенціалу, ступеня компетентності працівника, його готовності до праці в сучасних умовах. Основну роль у цьому має відіграти вища освіта - фундаментальна, наукова, загальнокультурна, практична підготовка магістра з урахуванням його індивідуальності, де відбувається орієнтація на особистість, на становлення національного інтелекту, який формується на базі глибоких знань світової і національної культури, екологічних проблем, досягнень прогресу.

Інтеграція України у світове економічне співтовариство, входження до СОТ, приєднання до Угоди TRIPS, участь у базових міжнародних договорах з інтелектуальної власності (Паризькій конвенції з промислової власності, Бернській конвенції з авторського права, договорах Всесвітньої організації інтелектуальної власності та багатьох інших угодах), підписання двосторонніх угод з питань дотримання й захисту прав інтелектуальної власності, а також визнання інноваційного шляху розвитку пріоритетним вимагають значного збільшення потреби фахівців у галузі інтелектуальної власності.

Необхідність підготовки висококваліфікованих фахівців з інтелектуальної власності широкого профілю, зорієнтованих на розв’язання питань правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності, розбудови системи менеджменту, оцінки, а також комерціалізації прав інтелектуальної власності зумовила створення кафедр, що спеціалізуються на сфері інтелектуальної власності, у провідних освітніх закладах країни. Для цього достатньо проаналізувати досвід діяльності національних університетів Києва, Одеси, Тернополя, Харкова, Черкас. Водночас лише деякі з них можуть вважатися такими, що пройшли перевірку часом (зокрема, у Тернополі в національному економічному університеті та Києві - на базі Інституту інтелектуальної власності, який з 90-х років попереднього сторіччя декілька років змінював форму власності та підпорядкування, а нині є відокремленим структурним підрозділом Національного університету «Одеська юридична академія» в м. Києві).

Адже більшість кафедр з інтелектуальної власності налічують всього декілька років історії свого створення (Черкаський національний університет), або лише тільки-но створені (як це відбулося у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка). Відтак, на відміну від значної кількості вузів, що надають освіту у галузі права, економіки, менеджменту тощо, практично одиничними залишаються можливості в отриманні спеціальної вищої освіти з напряму інтелектуальної власності. І така ситуація є характерною не лише для Києва і київського регіону, але й для країни в цілому.

Доцільно зауважити, що ця проблема висвітлювалася ще на парламентських слуханнях, присвячених проблемам захисту прав інтелектуальної власності, що проходили у 2007 році, в рекомендаціях яких було зазначено необхідність істотного збільшення вузів, які б надавали вищу освіту з напряму інтелектуальної власності. Водночас аналіз ситуації свідчить про те, що кількість таких закладів не просто не збільшується, але й протягом попередніх декількох років суттєво падала порівняно із попереднім десятиріччям. І лише останні два роки почала вирівнюватися.

Натомість і профільні державні служби, і судові органи, й правоохоронні органи, й галузі національної економіки в цілому вимагають підготовки фахівців, що забезпечують супровід створених об’єктів інтелектуальної власності з метою їх подальшої правової охорони, захисту, комерціалізації, забезпечення діяльності підрозділів із трансферу технологій, договірного супроводження, надання патентних послуг, здійснення судово-експертної діяльності тощо. Таких фахівців вимагають й освітні та наукові заклади, які здатні забезпечити ефективну роботу в умовах ринкової економіки та розбудови української державності.

Відтак, постійною є потреба у забезпеченні кваліфікованими фахівцями різних галузей, у першу чергу - права, здатних як до аналітичної, так і до практичної роботи в органах, установах, організаціях, у тому числі державних, закладах освіти, до прогнозування, управління, оцінки, комерціалізації, договірного супроводження результатів інтелектуальної, творчої діяльності. У першу чергу - правових складових інтелектуального процесу, адже питання правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності є на сьогоднішній день найбільш складними й актуальними як для окремих підприємств, установ, організацій, так і для держави в цілому. Враховуючи значення міжнародного іміджу України у цій сфері (зокрема, постійні проблеми зі входженням до «Списку 301»). Хоча не менш важливими є й потреби інших галузей у фахівцях з інтелектуальної власності.

Така потреба у забезпеченні кваліфікованими фахівцями вимагає розв’язання ряду проблем не лише організаційно- засновницького характеру. Окрім створення кафедр інтелектуальної власності, які б забезпечували підготовку фахівців у своїх вузах, необхідним є й приведення державних освітніх стандартів у сфері інтелектуальної власності до реальних потреб часу. Адже ті стандарти, що були написані майже вже десять років тому, виконали своє вихідне завдання і дали підстави для пошуку більш досконалих моделей.

Крім того, вимагає удосконалення й напрям підготовки наукових кадрів. Адже досвід останніх десятиріч дозволяє говорити про наявність підстав виокремити спеціальність з інтелектуальної власності в переліку щонайменше юридичних спеціальностей. Тим більше, що не викликає проблем формування паспорту цієї спеціальності. Оскільки на сьогоднішній день вже можна говорити про предмет галузі права інтелектуальної власності. Зокрема, право інтелектуальної власності можна розглядати як галузь юридичної науки, яка досліджує права щодо конкретних результатів творчої діяльності у виробничій, науковій та художній сферах, а також інші права інтелектуальної власності, визначені кодексами та законами України; правова охорону об’єктів інтелектуальної власності;

захист прав інтелектуальної власності в їх матеріальному змісті та процесуальних формах; наукознавчі проблеми права інтелектуальної власності. Зазначений предмет тягне за собою і визначення напрямів дослідження сфери інтелектуальної власності у правовому вимірі. її специфікою буде комплексний характер відносин. Поєднання методів, притаманних публічно- правовому та приватно-правовому регулюванню. Так, як це певною мірою притаманно господарському праву, що також має свою специфіку у сфері методів регулювання. Крім того, під егідою права інтелектуальної власності доцільно об’єднати як матеріальний зміст, яким наділяються об’єкти інтелектуальної власності, а відтак - і права на об’єкти інтелектуальної власності, так і процесуальні форми вираження, реалізації, охорони й захисту прав інтелектуальної власності. Крім того, до права інтелектуальної власності мають відноситися й конституційні засади щодо визначення прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності. А також адміністративні та фінансові важелі, що використовуються у процесі реалізації прав інтелектуальної власності. Такий інтегрований підхід дозволить розкрити у сукупності проблематику правового спрямування, що виникає у процесі набуття, реалізації та припинення прав інтелектуальної власності, які мають розглядатися значно ширшими, аніж просто інститут цивільного права.

У цілому ж розв’язання зазначених вище проблем дозволить сприяти процесу фахової підготовки кваліфікованих кадрів з інтелектуальної власності.