Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

ПоліщукВ.С., Поліщук С.В. Інтелектуальна власність як різноманітність практичних правових інструментів

Науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес загалом значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності людини. Головним показником стабільного економічного розвитку може бути лише підвищення інтелектуального потенціалу науки і науково-технічної інновації, застосування яких суттєво впливає на обсяги та якість виробництва і споживання. Тому так актуальним і важливим на сьогоднішній день є розробка і впровадження в життя об’єктів права інтелектуальної власності. Зауважимо, що ринкові перетворення в економіці України ще не справляють належного позитивного впливу на розвиток науково-технічного потенціалу, технологічного оновлення виробництва, нарощування темпів випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції.

Враховуючи вище сказане, цілком очевидним є необхідність термінового вдосконалення механізму інтеграції освіти, науки та виробництва, посилення державної підтримки інноваційних структур, створення системи правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності, яка б відповідала міжнародним стандартам. Доки цього не відбудеться, доти в Україну не надійдуть високі технології, триватиме відтік наукових кадрів та людей творчої праці.

Питанням правового захисту об’єктів права інтелектуальної власності приділяли і приділяють увагу ряд провідних вітчизняних і зарубіжних вчених: П. Меггс та А. Сєргєєв [8], С. Гришаєв [2], І. Савєльєва [9], В. Жаров [5], С. Бондаренко [1], С. Довгий [4], Т. Демченко [3] й інші. Цих питань стосуються ряд законів і нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України [10, 11]. Всі вони підкреслюють необхідність правового захисту об’єктів права інтелектуальної власності; розкривають сутність і зміст охоронно-правової бази України, її завдання; звертають увагу на питання, пов’язанні з визначенням понять суспільства, держави і права та їх співвідношення; розкривають загальні аспекти систем права і законодавства, а також питання правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності нормами цивільного та адміністративного права України; вирізняють питання захисту прав інтелектуальної власності нормами кримінального права та регулювання правовідносин в сфері інтелектуальної власності нормами цивільного, господарського та кримінального права України.

Автори статті ставлять за мету визначити сутність інтелектуальної власності з позиції її правової охорони, а також вивчення і дослідження різних правових інструментів, які здатні найбільш повно забезпечити правову охорону результатів інтелектуальної діяльності.

На основі результатів проведених досліджень і аналізу опрацьованих нами наукових праць провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених вивченню досліджуваної нами проблеми, а також нормативно-правової бази й інших інформаційних джерел, ми можемо зробити висновок про те, що порушене нами питання не є новим. Так, В. Жаров у своєму навчальному посібнику „Право інтелектуальної власності в системі права України” відзначає, що інтелектуальна власність включає різні правові інструменти, які можуть поєднуватись, щоб забезпечити більш ефективну правову охорону результатів інтелектуальної діяльності та комерційних позначень. Він звертає також нашу увагу на основні спеціальні форми правової охорони інтелектуальної власності, які забезпечуються:

1) авторським правом та суміжними правами при втіленні творів літератури, науки і мистецтва та інших корисних результатів інтелектуальної, творчої діяльності у матеріальні форми їх вираження;

2) правом на результати науково-технічної творчості при втіленні в матеріальні носії таких об’єктів права інтелектуальної власності, як відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, раціоналізаторські пропозиції та комерційну таємницю;

3) правом на комерційні позначення при застосуванні таких об’єктів права інтелектуальної власності, як торговельні марки, географічні зазначення та комерційні (фірмові) найменування, шляхом маркування ними корисних виробів та матеріальних форм вираження результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Додаткові форми правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності за відсутності спеціальних форм забезпечуються законодавством щодо захисту від недобросовісної конкуренції, захисту проти неправомірного використання досягнень іншої особи або захисту проти здійснення дій, що призводять до сплутування товарів і послуг або вводять споживача в оману в умовах ринкової конкуренції. Нарешті, деякі неспецифічні додаткові форми правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності можуть ґрунтуватися на загальних принципах і правових інститутах, зокрема, господарського або цивільного законодавства (договірне право або питання порушення та захисту цивільних прав), законодавства про працю (стосовно правової охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності працівників тощо), а також адміністративного і кримінального законодавства (стосовно товарів, вироблених і введених в цивільний оборот з порушенням прав інтелектуальної власності тощо).

Як правило, кожна країна на основі свого правового суверенітету і територіального принципу має своє власне законодавство і свою національну систему органів, що функціонують у сфері інтелектуальної власності. Національні законодавства з питань права інтелектуальної власності й практика їхнього застосування різняться у різних країнах, хоча вже діє деякий мінімум міжнародних (глобальних) стандартів і досягнуто певного рівня їх гармонізації через міжнародні договори. Процес гармонізації постійно розвивається. Крім того, деякі глобальні й регіональні системи подання заявок та реєстрації прав спрощують набуття прав на деякі результати інтелектуальної творчої діяльності та комерційні позначення.

Розглядаючи правову охорону інтелектуальної власності, В. Жаров підкреслює, що вона ґрунтується на певних принципах, спрямованих на забезпечення бажаного балансу між приватними і державними інтересами, виключними правами і вільною конкуренцією. Основним принципом ринкової економіки є свобода конкуренції, з чого випливає, що вільне використання суспільного надбання є правилом, а здійснення прав інтелектуальної власності - виключенням. Права інтелектуальної власності є приватними правами, які набуваються лише за певних умов - для нових, оригінальних, неочевидних або таких, що мають розрізняльну здатність, результатів інтелектуальної творчої діяльності та комерційних позначень, які не є загальним надбанням і не нале-жать іншим власникам прав інтелектуальної власності. Практичний наслідок цієї ситуації такий, що конкурентне право вільного використання відомостей, що становлять загальне надбання, а також незахищених нормами прав технічних, технологічних, функціональних, утилітарних властивостей загальнодоступних товарів, які не є охороноздатними або щодо яких закінчився строк дії прав, як правило, допускається та підтримується за умови, що відсутня ймовірність введення споживачів в оману відносно походження товарів і що таке використання не може бути кваліфіковане як просте копіювання або буквальне відтворення результату інтелектуальної творчої діяльності та комерційного позначення, що мають розрізняльну здатність. Важливим принципом правової охорони інтелектуальної власності є обмеження її дії.

Наприклад, ідеї як такій не надається правова охорона як об’єкту права інтелектуальної власності в абсолютному розумінні. Правова охорона надається лише визначеній матеріальній формі вираження ідеї (як об’єкту авторського права і суміжних прав) або практичному застосуванню суті ідеї (знань, відомостей) у корисному виробі (як результату науково-технічної творчості). З іншого боку, є законною і підтриманою така конкурентна діяльність, яка спрямована на подальше удосконалення запатентованого винаходу з метою створення нового похідного корисного виробу або способу, які б не порушували права інтелектуальної власності на запатентований винахід, але призводили до подібного чи кращого результату, ніж цей запатентований винахід. Права інтелектуальної власності не є абсолютними правами на результати інтелектуальної творчої діяльності. Це превентивні права стосовно певних видів ринкової діяльності інших осіб, спрямованої на комерціалізацію інтелектуальних цінностей (з метою «виготовляти, використовувати, продавати»), без дозволу власника прав у межах обмежень у часі, території, виключень щодо добросовісного використання (наприклад, вільне використання для навчальних цілей) і в інтересах суспільства (наприклад, антимонопольні правила, захист прав споживача). Правова охорона інтелектуальної власності за своєю природою є тимчасовою і має на меті передати результати інтелектуальної творчої діяльності у загальне надбання як тільки дія прав на них закінчується. Це є загальним, остаточним і непорушним статусом результатів інтелектуальної творчої діяльності й комерційних позначень, які не одержують спеціальної форми правової охорони інтелектуальної власності. Об’єкти права інтелектуальної власності, які є загальним надбанням, не можуть використовуватися тільки для приватних цілей і є доступними для вільного копіювання і використання будь-ким.

Однією із цілей спеціальної форми правової охорони винаходів шляхом видачі патентів на них є впровадження нових технологій до загального використання через її інформативні функції. Наприклад, умовою видачі патенту на винахід є розкриття суті винаходу шляхом публікації його опису як компенсації, що позбавляє відомості про цей винахід конфіденційності. Публікація відомостей щодо винаходу робить винахід доступним для громадськості і дає можливість іншим зрозуміти суть винаходу, щоб використати його для досліджень або експериментів (залежно від норм національного патентного законодавства), що є основоположним фундаментом для подальшого розвитку техніки і технологій. Хоча, як тільки строк дії патенту на винахід закінчиться, громадськості дозволяється використовувати цей винахід, який стає загальним надбанням.

Патент на винахід передбачає коротший строк правової охорони, але більш сильне виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти використовувати запатентований винахід. Авторські права на матеріальні форми вираження творів мають довший строк дії, але слабше виключне право у тому розумінні, що воно лише дозволяє запобігати актам копіювання творів. Водночас, дія прав на торговельні марки, які розрізняють марковані ними товари і послуги, у ринкових умовах, що постійно змінюються, може бути продовжена без обмежень.

На основі вище викладеного, ми можемо зробити такі висновки:

  1. Інтелектуальна власність включає різні правові інструменти, які можуть поєднуватися, щоб забезпечити більш ефективну правову охоронну результатів інтелектуальної діяльності;
  2. Правова охорона інтелектуальної власності забезпечується:

а) авторським правом та суміжними правами;

б) правом на результати науково-технічної творчості;

в) право на комерційні позначення, тощо;

3. Правова охорона інтелектуальної власності ґрунтується на певних принципах, основним з яких є свобода конкуренції;
4. Правова охорона інтелектуальної власності за своєю природою є тимчасовою і має на меті передати результати інтелектуальної творчої діяльності у загальне надбання як тільки дія прав на них закінчується.