Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

ОсиповаЮ.В. Об’єкти права інтелектуальної власності, створені у вищих навчальних закладах України у зв’язку з виконанням трудового договору

Однією з основних підстав набуття права інтелектуальної власності вищим навчальним закладом України (далі - ВНЗ) є набуття вказаного права в силу того, що той чи інший об’єкт права інтелектуальної власності (далі - ОПІВ) є «службовим». Тож, розуміння змісту вказаного поняття є для вітчизняних ВНЗ вкрай важливим. Правовому регулюванню відносин щодо «службових» ОПІВ, зокрема у частині визначення об’єкту вказаних відносин, присвячено ст. 429 ЦК України [1], а також ряд статей, що містяться у спеціальних законах, які стосуються окремих ОПІВ [2, абз.35 ст.1, ст. 16; 3, абз.7-12 ст.1, ст. 9; 4, абз.12 ст.1, ст.8; 5, абз.22 ст. 1, ст. 7; 6, абз.22 ст. 1, ст. 17]. На жаль, вказані норми є недосконалими та неузгодженими між собою, як наслідок, щоб визначитися з категорією «службових» ОПІВ, що можуть бути створені у ВНЗ, необхідно розглянути чималу низку питань, одним із яких є визначення поняття «об’єкта, створеного у зв’язку з виконанням трудового договору», що міститься у ст. 429 ЦК України. Водночас для того, щоб визначитися зі змістом цього поняття слід відповісти на два питання: 1) щодо яких ОПІВ, визначених у ст. 420 ЦК України, є можливим та доцільним застосування режиму ст. 429 ЦК України; 2) за наявності яких умов той чи інший ОПІВ можна віднести до категорії таких, що створені у зв’язку з виконанням трудового договору.

Аналіз наукової літератури, присвяченої дослідженню поняття «об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору», дозволяє говорити про те, що науковці зосереджують свою увагу лише на другому аспекті вказаної вище проблеми. Перше питання або не порушується, або просто констатується, що ст. 429 ЦК України поширюється, зокрема, і на такий ОПІВ, як виконання [7, с. 220], щодо якого Закон України «Про авторське право та суміжні права» не встановлює режим «службовості». Також висловлюються думки, що «такий об’єкт інтелектуальної власності як комерційна таємниця також може бути службовим» [8, 128].

З огляду на вищевикладене, метою цієї роботи буде визначення того кола ОПІВ, визначених у ст. 420 ЦК України, щодо яких взагалі є можливим та доцільним застосування режиму ст. 429 ЦК України.

Буквальне тлумачення ст. 429 ЦК України дає підстави дійти таких висновків [1]. Наявність серед суб’єктів права інтелектуальної власності (далі - суб’єкт ПІВ) на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, особи «працівника, який створив цей об’єкт», тобто фізичної особи, яка створює (є творцем) ОПІВ, дозволяє говорити про те, що режим вказаної статті може бути застосований до тих ОПІВ, стосовно яких законодавець визнає особу творця. За цією характеристикою з кола ОПІВ, щодо яких може застосовуватися режим ст. 429 ЦК України, «випадають» такі ОПІВ, як комерційна таємниця, торговельна марка, комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, фонограма, відеограма, передача (програма) організації мовлення.

На правильність вказаного твердження вказує і той факт, що зміст права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, складають не лише майнові, а й особисті немайнові права інтелектуальної власності. Важливим є те, що вказана норма ЦК України не містить ніяких уточнень (наприклад, таких, як «особисті немайнові права, у разі їх наявності /виникнення належать працівникові...»), які б вказували на те, що зміст права інтелектуальної власності на вказаний об’єкт може складатися виключно із особистих немайнових прав інтелектуальної власності або виключно із майнових прав інтелектуальної власності. Із цього можна дійти висновку, що до кола ОПІВ, щодо яких може бути застосовано режим ст. 429 ЦК України, входять ті ОПІВ, зміст права інтелектуальної власності на які одночасно складають як особисті немайнові, так і майнові права інтелектуальної власності. За цією характеристикою із кола ОПІВ, що входять до поняття «об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору», «випадає» наукове відкриття, зміст права інтелектуальної власності на який складає виключно особисте немайнове право інтелектуальної власності - право авторства.

На підтвердження вищевикладеного, а також як доказ того, що до кола ОПІВ, щодо яких не можна і не доцільно застосовувати ст. 429 ЦК України, входить, окрім зазначених вище ОПІВ, також і раціоналізаторська пропозиція, хоча вона і відповідає наведеним вище двом критеріям, можна навести також наступне. Аналіз змісту ст. 429 ЦК України [1], зокрема, в контексті ст. 54 Конституції України [9], ст.ст. 421, 422, глав 36 - 46 ЦК України [1], норм спеціальних законів [2 - 6; 10; 11], в частині, що стосується суб’єктів права інтелектуальної власності та підстав набуття ними права інтелектуальної власності дозволяє дійти висновку про те, що ст. 429 ЦК України по своїй суті покликана забезпечити баланс інтересів творця та його роботодавця у тих випадках, коли останній, витративши на створення ОПІВ свої матеріальні, організаційні та інші ресурси, не стає первинним суб’єктом ПІВ на вказані об’єкти. Тобто, не може отримати право інтелектуальної власності на вказані ОПІВ за тими самими принципом, що діє у сфері матеріального виробництва, а саме: кому належать засоби виробництва, тому належать і усі права на результати, що отримані за їх допомогою. Вказане дозволяє говорити про те, що у тих випадках, де законодавець передбачає можливість набуття юридичною чи фізичною (не творцем) особою права інтелектуальної власності на ОПІВ у якості первинного суб’єкта права інтелектуальної власності, використання режиму ст. 429 ЦК України по суті є зайвим та недоцільним. Мова йде про такі об’єкти, як комерційна таємниця, торговельна марка, географічне зазначення, комерційне (фірмове) найменування, фонограма, відеограма, передача (програма) організації мовлення, для надання правової охорони яких критерій творчості не є визначальним. Тож, у разі створення працівником, наприклад, фонограми чи відеограми у порядку виконання ним його службових обов’язків, право інтелектуальної власності на вказаний об’єкт суміжних прав належатиме роботодавцю, саме він буде вважатися первинним суб’єктом вказаного права, а не працівник, що є безпосереднім творцем вказаного ОПІВ.

Враховуючи вищевикладене, немає необхідності у вказаній конструкції, на наш погляд, і у тих випадках, де первинним суб’єктом ПІВ хоч і є творець, однак законодавець або визнає останнього єдиним суб’єктом ПІВ на нього, або майнові права інтелектуальної власності на ОПІВ вже й так належить роботодавцеві. Такими ОПІВ на сьогодні є наукове відкриття та раціоналізаторська пропозиція [1, ст.ст. 457-458, ст.ст. 481-484].

Отже, проведений аналіз дозволяє дійти такого висновку: незважаючи на те, що більшість ОПІВ, визначених у ст. 420 ЦК України, хоча і може бути по суті створено фізичною особою у зв’язку з виконанням нею трудового договору, однак режим ст. 429 ЦК України на сьогоднішній день можливо та доцільно застосовувати лише щодо таких ОПІВ, як: твір, виконання, винахід, корисна модель, промисловий зразок, сорт рослин, порода тварин та топографія інтегральних мікросхем.