Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Василенко В. І. Цивільно-правове регулювання товарного знаку в Республіці Казахстан

Більшість сучасних країн, що здійснюють правовий захист об’єктів права інтелектуальної власності, керуються положенням, затвердженим Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. Зокрема, в ньому зазначається, що інтелектуальна власність включає права, пов’язані з літературним, художнім і науковим твором; виконавської діяльності артистів; товарних знаків; знакам обслуговування; фірмових найменувань та комерційних позначень і тощо [1].

Автор статті ставить за мету проаналізувати цивільно- правове регулювання товарного знаку в Республіці Казахстан (далі - РК). Окремі аспекти порушеної нами теми досліджувалася такими фахівцями, як А. Батраханов, Т Гайсин, М. Жумабаева та іншими. Однак дослідження, присвяченого цивільно-правовому регулюванню товарного знаку в РК, поки що немає. Цим і зумовлено актуальність обраної автором теми.

Інтелектуальній власності в РК присвячені глави 49-56, розділу 5 Цивільного кодексу (далі - ЦК) РК. П. 3 ст. 961 особливої частини ЦК РК встановив, що до засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів, робіт або послуг належать фірмові найменування, товарні знаки, знаки обслуговування, найменування місць походження (зазначення походження) товарів, інші засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у випадках, передбачених ЦК та законодавчими актами [2]. Цивільним законодавством РК встановлено, що об’єктами цивільних прав можуть бути майнові та особисті немайнові блага і права. Так, зокрема, до майнових прав належать товарні знаки (ч. 2 ст. 115 ЦК РК).

У ЦК РК зазначено, що товарним знаком (знаком обслуговування) визнається зареєстрований або такий, що охороняється без реєстрації в силу міжнародного договору, словесне, образотворче, об’ємне чи інше позначення, що послуговує для відмінності товарів або послуг однієї особи від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Для охорони товарного знака необхідна його реєстрація в НІІВ (Національний інститут інтелектуальної власності), яка передбачена ЦК РК і нормативно-правовими актами. Реєстрація залишається основним засобом захисту товарного знаку [3]. Так, правова охорона товарного знаку надається на підставі його реєстрації чи без такої на підставі міжнародних договорів, учасницею яких є РК [1].

Позначення, реєстрація яких в якості товарного знаку не допускається, порядок реєстрації товарних знаків, припинення їх дії та визнання реєстрації недійсною, а також випадки, в яких може бути допущена правова охорона незареєстрованих товарних знаків, визначаються законодавчими актами про товарні знаки. Право на товарний знак засвідчується свідоцтвом (ст. 1024 ЦК РК). Зареєстрований власник товарного знаку має виключне право на використання товарного знаку (ст. 1025 ЦК РК), згідно з яким власник права на товарний знак має виключне право користування і розпорядження належним йому товарним знаком. Товарний знак діє з моменту подачі заявки в НІІВ і діє протягом десяти років з моменту реєстрації заявки (ст. 1027 ЦК РК) [4]. Якщо товарним знаком не користуються протягом п’яти років без поважних причин, то реєстрація товарного знака може бути анульована за заявою зацікавленої особи. Якщо було укладено ліцензійну угоду, то термін дії товарного знаку буде продовжено (ст. 1028 ЦК РК).

Відповідно до Закону РК «Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменуваннях місць походження товарів» від 26 липня 1999 р., товарний знак, знак обслуговування - це позначення, зареєстроване відповідно до цього закону або охороняється без реєстрації в силу міжнародних договорів, в яких бере участь РК, послуговує для відмінності товарів (послуг) одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів (послуг) інших юридичних або фізичних осіб [5]. Таким чином, з цього законодавчого визначення випливає два моменти: 1) забезпечення державної охорони за допомогою реєстрації на місцевому рівні («локальний аспект»); 2) забезпечення державної охорони в силу міжнародних договорів («міжнародний аспект»). Ці два аспекти є підставами для державної охорони товарного знака.

Варто відзначити, що існує поняття «загальновідомий товарний знак». Відповідно до п. 1-6 наказу в.о. Міністра юстиції РК від 23 квітня 2010 року № 136 «Про деякі питання правової охорони об’єктів промислової власності», загальновідомим товарним знаком може бути визнано товарний знак, зареєстрований на території РК або на підставі Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію товарних знаків, а також позначення, що використовується як товарний знак без його правової охорони в РК, але в результаті активного використання має широку популярність в РК серед певних груп населення [6]. Отже, відповідно до цього визначення, загальновідомим товарним знаком може бути товарний знак:

1) зареєстрований на території РК;

2) захищається на підставі Мадридської угоди;

3) отримав захист в результаті активного використання та має широку популярність в РК серед відповідних груп населення, але при цьому не має правову охорону в РК.

На підставі вищевикладеного можна говорити, що третя група товарних знаків не належить до об’єктів права інтелектуальної власності, оскільки: 1) ця категорія товарного знаку не має правової охорони; 2) цей товарний знак широко використовується; 3) у цього товарного знаку немає власника, ця категорія товарних знаків не є об’єктом права інтелектуальної власності, оскільки вона не зареєстрована в Комітеті з прав інтелектуальної власності. З моменту внесення до Державного реєстру загальновідомих в РК товарних знаків цей товарний знак стає об’єктом права інтелектуальної власності. Варто додати, що для двох перших категорій товарних знаків процедура встановлення загальновідомими товарними знаками є вторинною, оскільки спочатку здійснюється реєстрація товарного знаку в компетентних органах [4].

Основною метою реєстрації прав на товарні знаки в компетентних органах є забезпечення державної охорони прав на товарні знаки. В іншому випадку можуть виникнути негативні правові наслідки для власника товарного знаку. Порядок реєстрації товарного знаку регулюється главою 4 Закону РК «Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів» від 26 липня 1999 року № 456-1 (далі - Закон РК ТМ). Цей нормативно-правовий акт встановлює порядок і строки подачі заявки на реєстрацію товарного знаку, а також вимоги, які ставляться до таких заяв. На практиці часто зустрічаються випадки, коли процедура розгляду заяви затягується на кілька місяців, а іноді і більше року. Моментом державної реєстрації прав на товарний знак є момент внесення товарного знаку до державного реєстру. До цього моменту заявник не має права здійснювати будь-які угоди з товарними знаками. В іншому випадку вірогідний ризик, що всі дії з товарним знаком можуть бути визнані недійсними за позовом зацікавлених осіб та прокуратури [5].

Реєстрація прав на товарні знаки здійснюється НІІВ при Комітеті з прав інтелектуальної власності та його територіальними представництвами. Ця реєстрація включає в себе кілька етапів. Попередня експертиза визначає комплектність і відповідність представлених заявлених матеріалів і відомостей, що містяться в них, встановленим вимогам. Попередня експертиза проводиться протягом 1 місяця з дня надходження заявки в Казпатент. Якщо було здійснено запит, заявнику цей термін відповідно продовжується. Повна експертиза визначає відповідність заявленого позначення вимогам, що пред’являються до товарних знаків з точки зору охороноздатності. Повна експертиза проводиться протягом 12 місяців з дати подачі і може бути продовжена залежно від термінів проміжного листування Казпатента із заявником. Якщо експертиза заявленого позначення залежить від експертизи іншого позначення, що має більш ранній пріоритет, то експертиза припиняється до винесення остаточного рішення по заявці з більш раннім пріоритетом. Корективи, що не змінюють заявку по суті, можуть вноситися в матеріали заявки протягом 2 місяців з моменту її подачі на письмове прохання заявника без сплати мита. Після закінчення цього терміну внесення аналогічних змін супроводжується сплатою відповідного мита [5].

Відповідно до загальних норм цивільного законодавства РК, власник товарного знака має право передати третім особам виключне право користування товарним знаком [3].

Звертає на себе увагу те, що в законодавстві про товарні знаки РК особа, що володіє правами на товарний знак, зазначається не як власник, а як володілець товарного знаку. Фактично володілець товарного знаку є його власником. Це при тому, що, відповідно до п. 4 ст. 4 Закону РК ТМ, володілець товарного знаку має виключне право користування і розпорядження належним йому товарним знаком щодо зазначених у свідоцтві товарів і послуг. У такий спосіб термін «володілець» обмежує виключне право власника товарного знака на розпорядження ним. Загалом, доцільним було б, якщо замість терміну товарний знак, зазначалися права на товарний знак.

Таким чином, проаналізувавши цивільне законодавство РК у сфері товарного знаку, стверджуємо, що нормативна база регулювання товарного знаку перебуває на шляху становлення. Також неповною мірою врегульовано правовий статус власника товарного знаку, та його майнові права на нього. В такому випадку законодавцю необхідно буде звернути більше уваги на світовий досвід у цій сфері.