Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Петренко І.І. Правова охорона літературно-художніх творів

Чинне законодавство України, відповідно до якого регулюються права інтелектуальної власності на об’єкти авторського права, наводить невичерпний перелік видів творів у галузі літератури науки і мистецтва: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру та інші твори. В Законі України «Про авторське право і суміжні права» [2] не закріплено поняття «літературно-художній твір» та «твір», хоча визначення останнього є важливим в будь-яких питаннях, що стосуються охорони та захисту авторського права.

В науковій літературі з питань інтелектуальної власності існує чимало визначень поняття «твір», однак, на нашу думку, визначення В.І. Серебровського найбільше точно розкриває його зміст: «Твір - це сукупність ідей, думок і образів, які здобули в результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, яка дає можливість відтворювати твір» [5, 32].

Для того, аби будь-який твір набув статус охоронюваного об’єкта він має відповідати двом умовам: бути результатом творчої праці та мати об’єктивне вираження. Творчість виражається у тому, що твір має бути результатом творчої праці автора, тобто створений автором. Авторське право бере під свою охорону авторство незалежно від достоїнства твору, тобто незалежно від того, наскільки істотними у творі є ознаки творчості, головне, аби ці ознаки були присутні [6, 114 -115]. При цьому, як зазначено у п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України, «<...> Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею» [3].

Первісно твір виникає у свідомості автора як комплекс ідей, думок і образів, тобто у вигляді творчого задуму. І до тієї миті, поки твір не став існувати поза свідомістю автора, не перетворився на самостійний об’єкт, немає необхідності законодавчо встановлювати правовий зв’язок між автором і його твором. Тобто, твір має існувати у формі, яка відокремлена від особи автора та отримала самостійне буття. Існують різні об’єктивні форми. Наприклад, письмова: рукопис, машинопис, нотний запис тощо [4, 147]. Відповідно до п. 17 Постанови, « <...> Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об’єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми <...>» [3].

Тлумачення змісту літературно-художнього твору перебуває у сфері літературознавства - науки, що досліджує літературу в її загальному розумінні. Звернувшись до окремих наукових праць з теорії літератури та спеціалізованих словників з цього напряму, наведемо поняття літературно-художнього твору.

В теорії літературознавства поняття «літературно- художнього твору» розкрито як розповідь про певну життєву подію (вигадану чи не вигадану), що ведеться від особи реального або уявленого автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Від інших словесних творів літературно-художній твір різниться тим, що предметом його розповіді є умовно, а не реально-життєва подія, яка існує лише в суб’єктивній, авторській, або його оповідача уяві, а завдяки їхньому посередництву в такій же суб’єктивній читацькій уяві, але не в об’єктивній реальності, навіть у тому випадку, коли в основу предмета розповіді покладені якість реальні факти (історії, біографії тощо) [10].

Характерною відмінною рисою літературно-художнього твору є художній стиль мови, яким написано твір. Автор літературно-художнього твору звертається до читача не первинною мовою слів, а вторинною художньою мовою [9, 20]. Тут автор ніби виконує роль художника, який пише картину, використовуючи замість фарб та пензлів літературно-художню мову, яка пройшла через внутрішній світ його особистості.

Враховуючи зазначене вище, пропонується таке визначення літературно-художнього твору. Літературно- художній твір - це об’єктивно втілений творчий результат діяльності автора, який виражений засобами художньої мови усно або письмово.

В юридичній науці неодноразово порушувалися питання правової охорони складових елементів твору. З-поміж існуючих наукових робіт заслуговує на увагу класифікація елементів літературних творів, що подана відомим науковцем радянського періоду В.Я. Іонасом, яка також може застосовуватися для класифікації складових елементів літературно-художнього твору. Так, складовими елементами літературно-художнього твору є: заголовок; матеріал; тема; ідейний зміст (авторська позиція); тобто (схема дій та подій, про які розповідається) образна система (характери персонажів, їхній спосіб дій, конфлікти між персонажами або образи, що відображають природу); художня форма, (композиція (структура) змісту, манера оповіді, так званий «почерк» письменника); виразні засоби (мова твору), взяті незалежно від манери викладу (художньої форми) [7, 27-28]. Варто зазначити, що з метою авторсько-правової охорони літературно-художнього твору в теорії авторського права прийнято відокремлювати юридично значущі та юридично байдужі елементи. Юридично байдужими елементами є: тема, матеріал твору, сюжетне ядро, ідейний зміст. Юридично значущими елементами твору є: образи твору і мова [6, 118].

Згідно із п. 3 ст. 433 Цивільного Кодексу України [1] та п.3 статті 8 Закону [2], «правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі». Наприклад, автор книги про партії в шахи, або ж книги кулінарних рецептів може перешкодити їх відтворенню, якщо на ці дії немає його згоди. Однак, він не може перешкодити застосуванню гравцями його техніки, навіть на відкритих шахових турнірах, що передбачають грошову винагороду; приготування страв за його рецептами в сім’ях або на комерційних підприємствах. Такому автору належить монополія на оприлюднення тексту твору, де він пояснює і розвиває свої ідеї, доносить їх до публіки. Однак він не володіє винятковим правом на застосування своєї техніки гри у шахи або використання своїх рецептів [8, 57].