Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Тараненко С.М. Інтелектуальне піратство та правовий аспект боротьби з ним в українському контексті

Відомо, що останнім часом однією з найбільших міжнародних проблем України є так зване «інтелектуальне піратство», тобто масове використання, виробництво контрафактних товарів. Історично відомо, що термін «піратство» був вперше використаний у 1879 р. англійським поетом Лордом Альфредом Теннісоном у передмові до його поеми «Історія кохання», де Лорд Теннісон скаржився на розповсюджені випадки незаконного використання окремих фрагментів його твору [1]. Проблема «інтелектуального піратства» як раніше, так і сьогодні викликає значну кількість дискусій навколо себе як світової спільноти загалом, так і України безпосередньо. Окремі аспекти досліджуваної нами теми знайшли наукове висвітлення у працях таких науковців, як О.Г. Алулуєва, С.С. Бикова, А.А. Веймарн, В.О. Жаров, О.І. Харитонова, Доріс Естель Лонг, Патриції Рей та інші. Разом із тим, залишаються поза увагою питання, яким, на нашу думку, необхідно приділити увагу. Насамперед це те, що стосується виявлення умов та причин «інтелектуального піратства» в країні. Ми погоджуємося з тими авторами, котрі вважають, що необхідність боротьби з піратством варто розглядати з точки зору як близької, так і віддаленої перспективи [2,67].

Порушене нами питання актуальне, хоча його опоненти стверджують, що в суспільстві існують більш невідкладні проблеми, ніж боротьба з піратством. Така аргументація, безумовно, є безпідставною, оскільки від цього страждатиме країна та її економіка. Стандартним прикладом у цьому плані є ситуація, коли піратство для України є не лише додатковою підставою для згадок про нашу державу у пресі цивілізованого світу, але й одним із гальм для інтеграції до світових глобальних об’єднань. Як відомо, починаючи з 1989 р. щорічно Торговим представництвом США випускається «Спеціальний звіт 301».У ньому називаються країни, котрі, з точки зору США, не надають адекватного захисту права інтелектуальної власності. Мова йде, звісно, про патенти, торгові знаки та авторські права американських корпорацій, тобто про заробіток великих компаній. Цей звіт прив’язаний до Генералізованої системи преференцій (GSP), яка була створена у США в 20 столітті. Система передбачає преференції країнам, що розвиваються, у вигляді можливості експортувати в США продукцію без сплати імпортних мит. Взамін країни, що користуються такими преференціями, зобов’язані дотримуватися авторських прав іноземних корпорацій. Україна за цією системою може безмитно постачати в США приблизно 3500 тис. найменувань промислової продукції, зокрема, мінеральні добрива, метал та вироби з нього, феросплави та машинобудівну продукцію. За звичайних умов мита становлять 1-16%.

Доречно нагадати, що невипадково у результаті огляду «Спеціального звіту 301» в 2012 р. Офіс торговельного представника США визначає Україну як пріоритетну зарубіжну країну (priority foreign country-PFC). Це визнання є кульмінацією зростаючого впродовж кількох років занепокоєння з приводу широко поширених крадіжок об’єктів права інтелектуальної власності, де задіяні урядові структури, - йдеться у документі [3]. Основних підстав для прийняття такого рішення було три: «несправедливе, непрозоре управління» щодо організацій зі збору та розподілу авторських винагород для американських та інших правовласників, широке використання нелегального програмного забезпечення в українських державних органах, нездатність вжити ефективних заходів для боротьби з широко поширеними в Інтернеті порушеннями авторських та суміжних прав в Україні.

Порушення прав інтелектуальної власності в Україні завдали значних збитків американській індустрії, пов’язаній з авторським правом. Наразі для США є що захищати. Адже приблизно 3/4 частини ВВП для країни дає сфера інтелектуальної власності. Крім того, зауважується, що ситуація продовжує погіршуватися за кожним з проблемних питань. Інтенсивна двостороння взаємодія з США не призвела до значних змін і ситуація в Україні в 2012 р. погіршилася, - йдеться у доповіді [3]. У категорії «пріоритетних зарубіжних країн» Україна опинилася першою і єдиною за останні 7 років. Минулого року Офіс торговельного представника зараховував її до категорії країн з підвищеним рівнем спостереження Priority Watch List, що у звіті за 2012 рік включає також Алжир, Аргентину, Чилі, Китай, Індію, Індонезію, Пакистан, Росію, Таїланд та Венесуелу.

Ця проблема, на нашу думку, породжує масу похідних. З одного боку, це міжнародні претензії до України на дипломатичному рівні, санкції по експорту української продукції до країн Європейського Союзу та до інших країн світу. З іншого - це необхідність силових дій, таких як: перевірки, конфіскація, штрафи щодо приватного бізнесу та державної сфери, де, згідно з даними Державної служби інтелектуальної власності, втрати української економіки від піратства складають 1 млрд. євро щороку. Зазначена сума втрат є інтегральним показником, адже процес вироблення та поширення підробок - це несплата податків, нелегальне працевлаштування, нехтування нормами охорони праці та технологічними умовами виробництва. Як наслідок, недофінансування бюджету, втрата працездатності працівниками та підвищення ризиків серед покупців і споживачів такого товару, - цитує повідомлення служби ЛІГАБізнесінформ.

За словами представників Українського альянсу по боротьбі з підробками і піратством, часто швидкі гроші, зароблені за допомогою підробок і неліцензійної продукції, спрямовуються на фінансування організованої злочинності. Відомо, що повністю подолати піратство в країні практично неможливо, проте зменшувати його рівень необхідно кожного року, уживаючи відповідних дієвих заходів. І це необхідно робити не тільки для того, щоб захистити інтереси власників, але не менш важливо захищати й інтереси суспільства, адже піратство, що стає звичкою багатьох людей, формує, а вірніше деформує, мораль спільноти.

Водночас одним просвітительством справу з місця не зрушиш. У цьому питанні дуже важливо кардинально змінити підхід держави. Питання це не надумане. Як приклад, директор з корпоративних комунікацій та соціальних програм «Майкрософт Україна» Ярина Клочковська заявила: «Нам складно прокоментувати ситуацію з безпекою на сайтах державних структур, проте варто звернути увагу, що 60% програмного забезпечення, яке використовується в центральних органах державної влади, неліцензійне, а це становить суттєвий ризик для інформаційної безпеки держави». Майже кожна четверта (24%) піратська операційна система отримує зараження під час встановлення або самостійно завантажує та встановлює шкідливе програмне забезпечення після підключення до мережі Інтернет. На жаль, в Україні як державні структури, так і бізнес, приватні користувачі не враховують цих ризиків і продовжують користуватися неліцензійним програмним забезпеченням.

Показник комп’ютерного піратства в Україні становить 86%. Про це газеті Тиждень повідомила Ярина Клочковська. За її словами: «Україна, на жаль, входить у десятку країн із найвищим рівнем комп’ютерного піратства - 86% (тобто на 86 комп’ютерів із 100 встановлено неліцензійне програмне забезпечення)» [4]. Виникає риторичне запитання, що потрібно робити для загального поліпшення ситуації у цій сфері? На певну увагу заслуговує відповідь, яка була надана ЗМІ 24 квітня 2013 р. Головою Державної служби інтелектуальної власності України Миколою Ковінею на брифінгу перед засіданням Уряду: «Ми сподіваємося до 2015 року в державному секторі піратства вже не буде... Орієнтовна вартість легалізації 1,4 млрд. грн., а державний бюджет виділив лише 100 млн. грн. Це справді виклик для нашого бюджету, але держава розуміє, що треба починати з себе» [5].

Такий підхід, з нашої точки зору, є правильним. Між тим, на сьогодні виваженою вбачається також позиція про те, що ефективному функціонуванню системи боротьби з інтелектуальним піратством допомагає інформаційна кампанія у поєднанні з активною роботою правоохоронних органів. Тому не випадково «Місгобой Україна» раз в квартал проводить програму mystery shopper по всій країні, де так званий «таємний покупець» відвідує роздрібні точки з продажу комп’ютерів, цікавиться умовами реалізації з єдиною метою - знайти тих, хто продає піратську Windows. Щороку порушується 300 кримінальних справ, - зазначає керівник відділу із захисту інтелектуальної власності Київського представництва компанії Юрій Омельченко.

Водночас закликати населення до придбання ліцензійної продукції, яка коштує у 2-3 рази дорожче за неліцензійну, а за якістю нічим їй не поступається, є нелогічним. Набагато краще працює законодавство, яке було б підкріплене політичною волею уряду, і врахувало б інтереси як виробників, так і споживачів та авторів. Наприклад, ціни на програмний продукт для жителів США, Німеччини, Японії чи інших добре розвинених країн є порівняно значно нижчими, ніж для наших громадян. Зокрема, ліцензійна українізована Windows 7 Home Premium в українських Інтернет-магазинах продається за 140 дол. (1 тис. 120 грн.), а Windows 7 Professional Ukrainian - за 300 дол. (2 тис. 397 грн.). На сайті Microsoft Store - 120 дол. і відповідно 199 дол. Чому така різниця? Питання риторичне і, напевно, неприємне для «Microsoft Україна». Саме тому програмне піратство найбільш поширене як в українському так і російському просторі.

Державна служба інтелектуальної власності підготувала законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі системи Інтернет» [6]. На думку його авторів, цей документ дозволить більш ефективно захищати інтелектуальну власність в Інтернеті. Утім, правовласники називають ініціативу відомства занадто бюрократизованою. А на думку головного редактора журналу «Інтелектуальна власність в Україні» Ірини Абдуліної, проект закону не є тим справжнім інструментом, який може справді навести порядок в країні у цій сфері.

Безумовно, підтримуючи думку багатьох спеціалістів, доцільно сказати, що тільки легальний ринок, окрім надання прибутку державі і авторам, зможе кардинально змінити ситуацію із захистом прав інтелектуальної власності. Розширення та зміцнення легального ринку інтелектуальних продуктів українського виробництва ставить крапку на багатьох піратських операціях, кожний продукт повинен мати свою ціну. Наші громадяни мають отримувати винагороду за свою інтелектуальну працю, а не бездумно діставати від піратів чужий інтелектуальний допінг. І тоді поряд із малодоступними населенню України виробами іноземних корпорацій знайдуть попит і більш дешеві продукти українського виробництва. Окрім того, це дозволить вирішить повністю або частково ряд таких гострих питань, як: відсутність програмного забезпечення, відкритого для детального вивчення і відповідно ліцензованого (з відкритим кодом) у сфері освіти і науки; відродження української індустрії програмного забезпечення, відповідність його міжнародним стандартам та тенденціям розвитку. Із світового досвіду також відомо, що у ЄС, Японії, Китаї в державному та освітніх секторах використовують так зване вільне програмне забезпечення, яке в більшості є безкоштовним для користувача.

Підводячи підсумок, констатуємо, що проблема боротьби з інтелектуальним піратством як явищем соціальним у сучасному світі та в нашій країні вийшла на перший план і стала вже не просто юридичною чи комерційною. Внаслідок інтелектуалізації сучасної світової економіки вона дедалі більше політизується, тісно пов’язується з економічною безпекою, вимагає стратегічних підходів до її вирішення. Подолання інтелектуального піратства потребує часу. Однак це не привід не боротися, чи не розвиватися в потрібному напрямі. Дорогу здолає той, хто йде.