Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Гук Б.М., Кононенко Ю. С. Регуляторна політика держави у сфері авторського права в Україні: окремі аспекти

В сучасних умовах розвитку права інтелектуальної власності в Україні вагоме місце належить проблемі правової охорони та захисту авторського права та суміжних прав. Авторське право та суміжні права є окремим, самостійним інститутом права інтелектуальної власності, норми якого спрямовані на охорону та захист результатів творчої діяльності осіб, що мають авторське право або суміжні права. Основні засади правового регулювання відносин інтелектуальної власності, а відповідно й авторського та суміжних прав, закріплені в Конституції України, ст. 54 якої гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів особи [1]. Ці та інші конституційні гарантії вільного і всебічного розвитку особистості, право громадянина на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності стали основою для державного регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності.

Невід’ємним атрибутом державної політики у сфері інтелектуальної власності є регуляторна політика держави, що спрямована на вдосконалення правового регулювання адміністративних відносин між органами управління інтелектуальною власності та суб’єктами права інтелектуальної власності. Окремим напрямом цих відносини є управління авторськими правами, що зумовлено, зокрема, необхідністю істотного удосконалення практики регулювання відносин інтелектуальної власності, охорони та захисту прав творця. Вирішення цієї проблеми потребує системного осмислення й, відповідно, системного вирішення, а також розробки дієвого механізму реалізації регуляторної політики держави у сфері інтелектуальної власності.

Останнім часом в Україні ті чи інші аспекти правого регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності загалом та авторського права зокрема досліджують С. Бондаренко,

І. Запорожець, І. Коваль, Н. Кузнєцова, О. Орлюк,

О. Підопригора, О. Святоцький, Я. Шевченко, І. Шишко та інші науковці. Ними закладено не тільки основу для наукових досліджень формування та удосконалення механізму правого регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, а й зроблено ряд серйозних пропозицій у формуванні сучасної ідеології держави, спрямованої на удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання відносин, що складаються між органами державного управління та суб’єктами права інтелектуальної власності. Проте у цьому питанні залишається ряд дискусійних питань, що потребують подальшого розвитку та вирішення. У зв’язку з цим автор статті ставить за мету дослідити окремі аспекти сучасного механізму державного регулювання відносин авторського права, виявлення ролі та місця держави в системі управління авторськими правами, визначення шляхів удосконалення державно-правової охорони та захисту авторських прав творців.

Розкриваючи зміст державно-правового регулювання відносин авторського права слід зазначити, що державна регуляторна політика у цій сфері спрямована на впровадження оптимального управління авторськими правами, заснованому на принципі невтручання держави у творчу діяльність суб’єктів авторського права, усуненні адміністративних перешкод у розвитку творчої діяльності особи, неприпустимості будь-якого регламентування творчої діяльності. Метою ж державної регуляторної політики у сфері інтелектуальної власності є забезпечення державою правової охорони та захисту авторських прав творця шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, які б ґрунтувалися на засадах пріоритету особи у взаєминах із державою та реалізації принципу «не люди для держави, а держава для людей». При цьому потрібно використовувати загальновизнані підходи до механізму державного управління, за якими сучасне державне управління має бути спрямоване на вільний розвиток індивідуальності конкретної людини, її свідомості, зокрема політичної і правової, особистої ініціативи, самостійності, підприємливості, свободи творчості тощо, безумовно, за умови задоволення загальних соціальних потреб та інтересів [2, 79]. Таким чином, мова може йти лише про управління суспільними відносинами, що складаються під час створення, використання, поширення, охорони та захисту результатів творчої діяльності особи, контроль за дотриманням законодавства, що регулює відносини у сфері інтелектуальної власності.

Сучасний механізм державного управління інтелектуальною власністю та авторськими правами в Україні урегульований різними нормативно-правовими актами, базовими для яких є конституційні принципи, а також положення, закріплені у відповідних міжнародно-правових актах. Так, Законом України «Про авторське право і суміжні права» визначено повноваження Установи, яка реалізує державну політику у сфері охорони авторського права і суміжних прав і забезпечує, зокрема, облік організацій колективного управління після їх реєстрації, здійснює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу, здійснює посередництво у переговорах і при вирішенні конфліктів між організаціями колективного управління, а також між цими організаціями і суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав, тощо [3, ст. 4]. Такою Установою нині є Державна служба інтелектуальної власності, яка виконує дії, пов’язані з державною реєстрацією прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також з реєстрації договорів, які стосуються права автора на твір, тощо [4, п. 1]. Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. Державна служба інтелектуальної власності (Державна служба) визнана центральним органом виконавчої влади [5], діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки України [6]. Створення такого органу управління є цілком обґрунтованим і базується на нагальній необхідності підвищення рівня управління даною сферою суспільних відносин, стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпечення соціальної орієнтації вітчизняної економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку, заснованого на власному інтелектуальному потенціалі.

До сфери управління Державної служби входить, зокрема, державне підприємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав» (ДП УАСП), головними функціями якого є колективне управління правами авторів, надання допомоги авторам у захисті їх порушених авторських прав. Основною сферою діяльності ДП УААСП є управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав. Водночас, у зв’язку з виданням Державною службою інтелектуальної власності наказу №579-н від 18 вересня 2012 р. щодо поетапної ліквідації ДП УААСП, активізувалися дискусії щодо доцільності та правомірності ліквідації однієї з провідних організацій колективного управління авторськими правами. Одним із аргументів прихильників цієї точки зору є те, що ДП УААСП з 2005 р. є постійним членом Міжнародної конфедерації авторських та композиторських товариств (СКАС), має міжнародне визнання тощо [7]. Проте не враховується, що Законом України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що організації колективного управління створюються суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав та мають статус юридичної особи згідно із законом [3, ч.2 ст. 47]. Тобто, такі організації створюються безпосередньо володільцями авторських і суміжних прав і діють відповідно до одержаних від них повноважень, законодавства про авторське право і суміжні права та свого статуту [8, 268]. Натомість у нинішньому вигляді ДП УААСП має статус державного підприємства, що суперечить не тільки чинному законодавству України, але й міжнародній практиці, оскільки у державах Європейського Союзу та в більшості розвинутих держав світу організації колективного управління правами авторів є недержавними, некомерційними, а тому подальше членство у СКАС передбачає необхідність реформування ДП УААСП у недержавне, некомерційне обєднання авторів [8, 274].

На нашу думку, такі підходи заслуговують на увагу, оскільки вони мають за мету не тільки приведення діяльності організацій управління авторськими правами до чинного законодавства, але й виключають можливість втручання держави у творчу діяльність суб’єктів авторського права та суміжних прав. Закономірним продовженням таких підходів є і рішення Робочої групи з опрацювання змін до законодавства у сфері авторського права та суміжних прав, яка на своєму засіданні 21 травня 2013 р. у Державній службі інтелектуальної власності рекомендувала керівництву Державної служби вжити заходів щодо реформування ДП «УААСП» і доручила директору ДП УААСП розробити план дій, спрямованих на поступове припинення протягом 2013 р. здійснення ДП УААСП функцій організації колективного управління [9].

Дискусії навколо подальшої долі ДП «УААСП» свідчать про збільшення інтересу суспільству до розвитку інституту авторського права і суміжних прав. З іншого боку, держава, не втручаючись у творчу діяльність суб’єктів авторського права і суміжних прав, створила та розвиває сучасну нормативно- правову базу у сфері інтелектуальної власності, сформувала дієздатну інфраструктуру, що забезпечує реалізацію державної політики у відносинах інтелектуальної власності. Дотримуючись конституційних принципів, держава стоїть на засадах охорони та захисту прав творців, одним із шляхів якого є приведення механізму правого регулювання відносин інтелектуальної власності до Конституції України та міжнародно-правових стандартів.

Порушені нами питання висвітлюють лише окремі аспекти державно-правового регулювання відносин у сфері авторського права і суміжних прав. Однак вони потребують детального дослідження, насамперед у питаннях реформування організацій колективного управління авторськими правами. Тому порушена тема може бути підґрунтям для подальших наукових розробок у цьому напрямі.