Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Дорошенко О.Ф. Судова експертиза об’єктів інтелектуальної власності: гносеологічні аспекти

Нещодавно виповнилося 11 років з дня створення в Україні системи судової експертизи ОІВ: на початку 2002 року наказом Міністра юстиції були введені експертні спеціальності, пов’язані з дослідженнями у сфері інтелектуальної власності. Що ж показали ці 11 років, які результати роботи цієї системи та її внесок у становлення і розвиток процесу захисту прав ІВ? Які проблеми і перешкоди виникають в роботі цієї системи і які шляхи їх вирішення? Навряд чи тут вдасться відповісти на всі ці питання, але деякі з них все ж спробуємо висвітлити.

Безумовною заслугою фахівців, судових експертів, причетних до виникнення цього напряму, можна вважати створення емпіричної бази для розробки і застосування методик отримання нових вивідних знань, якими є ознаки і властивості об’єктів інтелектуальної власності, що встановлюються в процесі дослідження. Навіть за відсутності затверджених методик, напрацьована за ці роки практика дозволяє ефективно вирішувати більшість із тих завдань, які ставляться перед експертами судовими та слідчими органами.

Тут слід зазначити, що власне підготовка методик проведення досліджень в останні роки ведеться досить інтенсивно, і в цьому заслуга насамперед, Центру СЕОІВ. Інше питання - наскільки ці методики відповідають методологічним основам судової експертизи, але, якщо навіть не повною мірою, то в цьому немає провини розробників: на превеликий жаль, теорія в нашому виді експертиз поки ще сильно відстає від практики. Причина теж зрозуміла: потенційні теоретики, вчені, які працюють у цій сфері, є одночасно діючими експертами, і більшу частину часу приділяють саме практичним дослідженням.

Різноманітність завдань, що ставляться перед судовими експертами, і напрацьовані за цей час способи їх вирішення дозволили більш чітко визначити недоліки чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності. Наведу деякі приклади.

  1. Торговельні марки. Саме в процесі аналізу судово- експертних досліджень і правозастосовчої практики загалом виникло розуміння необхідності включення до законодавства про охорону торговельних марок концепції недобросовісності заявника та відповідних способів боротьби з цим поширеним явищем. Можливо, це і звучить банально, але ліберальний закон передбачає дещо інший менталітет. У разі ж, коли головним завданням деякі представники суспільства вважають спробу обійти закон, а не виконувати його, закон повинен виключати таку можливість.

Тут же, в надрах судової експертизи, народилося і розуміння того, що існуючі в нині чинному законодавстві поняття хибності та здібності знака вводити споживача в оману розкриті, м’яко кажучи, неконкретно, що викликає певні труднощі при застосуванні відповідних норм у процесі захисту прав.

  1. Винаходи і корисні моделі. Практика розгляду спорів, що стосуються цих об’єктів, а також практика судової експертизи показали, що в законодавстві, зокрема, міститься недоладність, що впливає на рівень міцності правової охорони винаходів: при визначенні рівня техніки не враховуються еквівалентні ознаки, а при визначенні використання винаходу вони, як і належить, прирівнюються до ознак ідентичних. Зрозуміло, що штучне звуження рівня техніки робить виданий патент більш вразливим і менш конкурентоспроможними, що аж ніяк не сприяє зміцненню авторитету національної системи на міжнародному рівні. Але крім цього, поміркуйте над такою ситуацією: жоден чинний сьогодні в Україні нормативний акт не містить тлумачення поняття «еквівалентна ознака»! Як же повинні розглядати такі спори суди?

Далі. Знову-таки в процесі розгляду судових справ і проведення судово-експертних досліджень розкрилися недоліки існуючої в Україні концепції правової охорони корисних моделей. Безпрецедентне поєднання обсягу і тривалості правової охорони, складу об’єктів охорони, умов патентоспроможності та легкості процедури надання прав призвело до того, що співвідношення кількості патентів на корисні моделі й патентів на винаходи становить зараз 2:1. (Приклад з конкурсу «Кращий винахід в галузі військової техніки і озброєнь»). Найбільш неприємним наслідком прийняття такої концепції є те, що часто патент на корисну модель є засобом «обходу» чинних патентів на винаходи, в основному - в області агрохімії та фармацевтичної хімії. За існуючої процедури додавання однієї несуттєвої ознаки до запатентованого технічного рішення призводить до створення патентоспроможної корисної моделі, при цьому витрати на отримання охорони мінімальні, а визнати такий патент недійсним у судовому порядку практично неможливо.

Серед фахівців обговорюються різні шляхи вдосконалення концепції правової охорони корисних моделей: скорочення складу об’єктів, наприклад, виключно до пристрою, проведення кваліфікаційної експертизи, публікація заявок, введення додатково умів патентоздатності тощо.

Основне розходження в умовах надання охорони корисної моделі та винаходу - менш суворі вимоги, що висуваються до винахідницького рівня корисної моделі. Однак це не означає, що корисною моделлю може бути визнане очевидне для будь-якого фахівця рішення задачі. Корисна модель, так само як і винахід, повинна бути результатом самостійної винахідницької творчості. Але ступінь цієї творчості може бути меншим, ніж для визнання рішення винаходом. Найбільш доцільним, на наш погляд, було б саме введення критерію винахідницького рівня для корисних моделей, хоча й не настільки жорсткого, як це прийнято для винаходів.

За законами деяких держав-членів ЄС, зокрема Німеччини, будь-яка особа має можливість подати клопотання про проведення інформаційного пошуку (решерша) за заявкою на корисну модель протягом всього строку дії патенту на корисну модель. Звіт про пошук використовують для оцінки рівня техніки, порівняно з яким визначають патентоздатність корисної моделі. Цей звіт не має правового значення, однак він відіграє важливу роль у випадку виникнення спору про визнання корисної моделі недійсною або про порушення прав на корисну модель. Натомість Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ч. 2 ст. 33) передбачено проведення Установою (патентним відомством) експертизи корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності за клопотанням зацікавлених осіб, що насправді не одне й те саме: адже саме належним чином оформлені результати інформаційних пошуків можуть бути досліджені судом (судовим експертом) при розгляді судових справ про визнання недійсним патенту, тоді як висновок Установи щодо патентоздатності корисної моделі все одно перевіряється в ході такого розгляду.

Тут дуже добре проглядається певний перекіс у законотворчості в нашій сфері: законодавець приділяє велику увагу процедурі надання прав і не дуже замислюється над долею охоронюваного об’єкта в його подальшому життєвому циклі, як і про наслідки реєстрації.

Втім, це стосується не лише корисних моделей. Проведення судово-експертних досліджень показує, що такою «хворобою» страждає практично все законодавство у сфері інтелектуальної власності.

3. Говорячи про проблеми правової охорони і захисту промислових зразків у контексті судової експертизи хочу ще раз нагадати: з урахуванням існуючої процедури надання прав, саме судовий експерт є тим єдиним фахівцем, який протягом усього життєвого циклу промзразка на підставі своїх спеціальних знань визначає і надає в письмовому вигляді перелік істотних ознак цього об’єкта. Це накладає серйозну відповідальність на експерта та вимагає високої кваліфікації і досвіду. Саме тому частота призначення повторних експертиз за спеціальністю 13.4 вища, ніж для інших об’єктів. Але це ж змушує задуматися і над питанням удосконалення експертизи заявок: на нашу думку, остаточний перелік істотних ознак, включений в опис промислового зразка, навіть при тому, що він не публікується, повинен формуватися експертом патентного відомства. У цьому випадку, очевидно, призначення судової експертизи буде доцільним далеко не в кожній справі, пов’язаній з промисловими зразками.

Ми торкнулися лише кількох аспектів судово-експертної діяльності у сфері інтелектуальної власності, але й з цих прикладів видно роль судової експертизи в процесі захисту прав - не тільки як одного з джерел доказів, а й як одного з рушійних факторів розвитку системи правової охорони (в широкому сенсі цього слова, авжеж), удосконалення правової та методичної бази охорони прав інтелектуальної власності.

Варто зазначити, що така роль судової експертизи можлива лише при добре організованій і налагодженій системі узагальнення та аналізу судової та експертної практики. У НДІ інтелектуальної власності НАПрН України вже кілька років працює відділ, створений спеціально для виконання цих завдань. Певні труднощі в роботі відділу створюють обмежені можливості формування баз даних, тобто, простіше кажучи - відсутність більшості висновків, підготовлених експертами судово-експертних установ. Ми вважаємо, що всі експерти, і не тільки експерти, зацікавлені в тому, щоб експертна практика стала основою для розробки подальших пропозицій щодо удосконалення правової охорони ОІВ.

Про підготовку експертів. Ті, хто пам’ятає перші роки функціонування системи судових експертиз ІВ, знають, що тривалий час кількість експертів державних спеціалізованих установ та експертів, що не працюють в цих установах, була приблизно рівною, що забезпечувало і належний ступінь незалежності експертизи, і насичення її кваліфікованими фахівцями, які виросли саме в системі охорони інтелектуальної власності.

З певного моменту політика Міністерства юстиції у питаннях підготовки та атестації експертів стала зазнавати змін, явно спрямованих на виштовхування з ринку цих послуг експертів, які не працюють в структурах міністерства. Причому, якщо «завалити» претендентів на засіданні ЦЕКК є справою непростою, то «задавити» їх економічними методами - простіше. Для цього достатньо різко підняти розцінки на передбачену законом підготовку експертів, яка здійснюється саме в спеціалізованих установах. Результат очевидний: для більшості приватних експертів, при всьому їх багатому досвіді та високій кваліфікації, робота в експертизі втратила сенс, а переважна частина справ сконцентрувалася в держустановах, причому вже у двох замість восьми: КНДІСЕ і ЦСЕОІВ. Хто від цього виграв - зрозуміло, але чи виграло суспільство - питання. Адже, при всій повазі до керівництва спеціалізованих установ, можу з власного досвіду стверджувати, що вимоги місцевих ЕКК до «своїх» експертів значно нижче, ніж вимоги, які пред’являються Центральною комісією до незалежних експертів. Не секрет, що іноді ці комісії атестують людей, які навіть не мають освіти у сфері інтелектуальної власності, не кажучи вже про досвід роботи.

На жаль, поки що думка незалежних експертів з цього приводу Міністерством юстиції ігнорується. Висновок напрошується сам собою: для того, аби нас почули, слід об’єднуватися, тобто створювати громадські організації, які могли б впливати на рішення чиновників, на змінення законодавства про судову експертизу в бік демократизації, а не авторитаризму.