Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Львов Б.Ю. Удосконалення національного досвіду застосування конкурентного законодавства у сфері промислової власності

Сучасні умови економічної кризи в України та поширення (внаслідок цілого ряду об’єктивних та суб’єктивних причин) правового нігілізму, помножені на бажання одержати максимальний прибуток за найменших витрат, все частіше набувають примхливі форми, якими перевіряються на міцність як правові засади конкурентного права України, так і загальне нормативно-правове забезпечення захисту права інтелектуальної власності. Значною мірою це стосується найбільш значної для господарської діяльності її частини - промислової власності.

Доцільність проблематики недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності в Україні насамперед визначається тим, що в сучасній економіці нашої держави конкуренція носить суперечливий характер. Зокрема, постійно вдосконалюються її негативні прояви, що полягають у застосуванні нецивілізованих та недобросовісних методів, які завдають шкоди не лише виробникам, але й споживачам та суспільству в цілому. Цьому сприяють як відносно незначний період існування конкурентного законодавства України, так і втрата певною мірою за роки планової економіки досвіду та усталених традицій вільної торгової/господарської діяльності.

Водночас ефективний розвиток господарських механізмів зазвичай передбачає наявність добросовісних та цивілізованих відносин між конкуруючими суб’єктами, дотримання ними загальних правил поведінки у господарській діяльності, торгових та інших чесних звичаїв. При цьому дотримання учасниками ринку справедливих та рівних для всіх умов підприємництва і конкуренції забезпечується наявними гарантіями з боку держави та прозорими механізмами застосування засобів примусу. Адже саме такі справедливі та рівні умови є вихідними для існування різноманітних сфер національної економіки, на підтвердження чого слугують сфери торгівлі, фінансових послуг, перевезень тощо. Стосуються такі умови й сфери промислової власності, в якій суб’єкти господарювання використовують надані їм за допомогою правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності можливості конкурувати своїми товарами, послугами тощо.

У цьому сенсі цілком логічною є думка А.Н. Варламової, що «конкуренцію слід визначати не як якусь теоретичну абстракцію, а визначення повинно бути застосовано до будь- якого ринку» [1, с. 29]. А В.С. Щербина підкреслює, що функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб’єкта господарської діяльності, їхню конкуренцію, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач [2, с. 52].

Разом із тим, тривалий аналіз суспільних відносин, чинного законодавства у сфері економічної конкуренції, особливостей його правозастосування, судової практики тощо дозволяють стверджувати, що на сучасному етапі умови становлення цивілізованого ринку в Україні потребують поглибленої уваги до правового змісту таких понять, як «добросовісна конкуренція», «чесні звичаї», «зловживання правом». Адже майже протягом усього минулого сторіччя ці поняття для нашого суспільства були майже забуті, усунуті від реального застосування внаслідок директивного керівництва економікою та особливостей побудови радянської системи права, яка оперувала більш конкретними поняттями, залишаючи визначення розумності, справедливості, доцільності в основному за законодавцем.

Відтак, нині актуальним слід вважати постійний моніторинг практики застосування чинного законодавства України та його подальше удосконалення й узгодження з урахуванням міжнародного досвіду не лише із метою припинення наявних актів недобросовісної конкуренції та застосування заходів відповідальності до порушників, але й для надання додаткового значення виховним факторам - орієнтації підприємців на свідоме дотримання загальноприйнятих правил поведінки у господарській діяльності та принципів ділової етики. Саме на це спрямоване наповнення українського законодавства категоріями «розумності», «добросовісності», «справедливості», які, зокрема, є визначальними як для критеріїв і принципів конкуренції, так і для її розмежування з проявами недобросовісної конкуренції. Адже розкриття правової сутності явища «недобросовісна конкуренція» має здійснюватися через розуміння якого як дій, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Тим більше, що державне забезпечення захисту конкуренції закріплено на рівні вищого акту національного законодавства, яким є Конституція України (ст. 42) [3]. Окрім того, Господарським кодексом України встановлено, що антимонопольно-конкурентна політика є одним із основних напрямів економічної політики держави, що спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими [4].

Водночас, оскільки однобічне посилення адміністративного тиску із боку держави не сприяє ефективності конкурентної політики та захисту від недобросовісної конкуренції, то і правова культура застосування наявних норм потребує наукового обґрунтування не лише питань, пов’язаних із дослідженням недобросовісної конкуренції як правового явища та її місця в системі правового регулювання, але й дослідження складу відповідного господарського правопорушення та узагальнення досвіду застосування наявного механізму захисту від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності. Оскільки порушення нормального процесу перебігу конкурентних відносин має негативні не тільки економічні, але й соціальні наслідки, оскільки конкуренція, на погляд багатьох дослідників, є основою побудови нормального демократичного суспільства [5, с. 514].

У цьому напрямі уявляється доцільним дослідження правових підстав, практики та ефективності застосування в Україні органами Антимонопольного комітету України і господарськими судами України не лише чинного законодавства, але й відповідних положень Паризької конвенції про охорону промислової власності та Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Адже остання приймалася з метою зменшення викривлень та перешкод в міжнародній торгівлі та у зв’язку із необхідністю сприяння ефективній і належній охороні прав інтелектуальної власності, а також з метою гарантування того, що заходи та процедури, спрямовані на забезпечення права інтелектуальної власності, самі не стануть бар’єрами для законної торгівлі. Зокрема, саме такі положення були закріплені у преамбулі Угоди ТРІПС [6].

Має, на наш погляд, представляти інтерес і судова практика Верховного Суду України та господарських судів України із розгляду справ, пов’язаних із недобросовісною конкуренцією. Прикладом реагування на поточні зміни у цій сфері суспільних відносин можуть бути наявні зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», внесені постановами пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 3 та від 17.10.2012 р. № 10 [7].

Разом із тим, нині все ще можна говорити про відсутність достатнього національного досвіду із приводу ефективності його застосування у сфері конкурентних відносин, про необхідність теоретичного обґрунтування напрямів розвитку практики застосування чинного законодавства України і шляхів його удосконалення у сфері промислової власності. У практичній площині необхідним є пошук шляхів удосконалення чинної законодавчої бази та надання практичних рекомендацій із підвищення ефективності застосування наявних правових норм у сферах інтелектуальної власності та конкурентного права, зокрема, стосовно припинення недобросовісної конкуренції в формі неправомірного використання об’єктів промислової власності.