Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Нежиборець В.І. Підвищення конкурентоспроможності економіки України як одна з проблем ринкової економіки

Сучасні економічні процеси призвели до появи нового чинника підвищення конкурентоспроможності компанії на світовому ринку. Таким чинником є інтелектуальний капітал, який є узагальненим поняттям для позначення нематеріальних (невідчутних) цінностей, що підвищують ринкову вартість компанії. Ставка на інноваційну економіку дозволяє використати ринковий механізм для виведення науково-промислової основи економіки на пріоритетний рівень з переважною реалізацією результатів інтелектуальної діяльності [1]. Водночас у розвитку інтелектуального потенціалу існують об’єктивні бар’єри, які потрібно долати. Основний з них - недостатнє фінансування науки, яке за останнє десятиліття жодного разу не досягло того рівня, починаючи з якого можна сподіватися на істотний вплив науки на розвиток економіки. Навпаки доля бюджетних асигнувань на науку до останнього часу демонструвала виразну тенденцію до зменшення: з 3,1 % у ВВП у 1990 р. до 0,73 % у 2011 р. [2].

На думку українських вчених, сьогодні немає більш гострої проблеми, ніж реальний стан нашої науки. Сучасна українська наука знекровлена і в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, у неї немає жодних шансів на майбутнє. Сьогодні ми фактично стоїмо на порозі зникнення України з переліку держав з високорозвиненою наукою. І це реальний факт. Через п’ять-сім років за такого ставлення з боку влади і за такого стану науки, як зараз, процес стане безповоротним. І тоді вже ніякі організаційні заходи, ніякі фінансові вливання не зможуть відтворити високий у минулому рівень нашої науки [2, 3].

Якщо узяти показник «індекс інновацій», - який характеризує рівень взаємодії науки і бізнесу, швидкість упровадження наукових розробок в економіку, співвідношення витрат і ефекту, що дозволяє об’єктивно оцінити ефективність зусиль із розвитку інновацій в тій або іншій країні, то Україна посідає 63-е місце [4]. Водночас, сильні сторони Україні пов’язані з розвитком знань (30 місце), якістю людського капіталу (48 місце), розвитком бізнесу (51 місце). Заважають розвитку інновацій недосконалі інститути (117 місце), інфраструктура (98), показники розвитку внутрішнього ринку (68) і результати творчої діяльності (83) [5].

Інноваційні процеси в економіці нерозривно пов’язані з функціонуванням інституту інтелектуальної власності, механізми якого охоплюють об’єкти, джерела та результати інноваційної діяльності. Розбудова національної інноваційної системи сприяє перетворенню інституту інтелектуальної власності на важливий інструмент загальнонаціональної інноваційної політики, дієвий важіль державного регулювання напрямів, швидкості та ефективності інноваційних процесів. Під час практичної реалізації державної інноваційної політики доводиться констатувати, що в Україні досі практично не створено сприятливих умов для здійснення інноваційної діяльності, формування попиту на інновації. Хоча в Україні й створено законодавчу базу: закони «Про наукову та науково- технічну діяльність», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про інноваційну діяльність», - реально вона не може захистити інтереси підприємців і їх власність [6].

В України відсутні легітимні економічні передумови та мотиваційні фактори здійснення інноваційного процесу на підприємствах. Загальні обсяги фінансування інноваційної діяльності у % до ВВП складають 0,7-1,0%, інноваційну діяльність в Україні у 2011 р. здійснювало 16,6 % [2], тоді як у розвинених країнах частка інноваційно-активних підприємств становить 70% [6].

Суттєвою проблемою залишається створення і використання досягнень науково-технічного прогресу, зокрема їх упровадження. Відсутність цілісної системи управління інноваційними процесами в країні та репресивна щодо інноваторів державна політика, розпочата у 2005 р., призвели до таких негативних наслідків: частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової продукції скоротилась з 9,4 % у 2000 р. до 3,8 % у 2011 р. (найнижчий показник за останні 11 років) [2].

Інтенсивність інноваційних витрат (частка витрат на інновації у загальному обсязі реалізованої продукції) становила в середньому по Україні у 2010 р. 0,92%. Найбільшого значення цей показник досяг у 2007 р. - 1,5%, але й цей показник є значно нижчим за середньоєвропейський [7].

Світ стрімко змінюється. Глобальна економіка сьогодні переживає масштабну кризу, яка призведе до нового порядку. Замість диктатури ринку запанує державно-ринкова модель.

Поряд з нинішніми країнами-лідерами постануть нові амбітні держави, які вже сьогодні дедалі успішніше застосовують нові - не ліберальні - моделі економічного зростання. Зміниться роль фінансових інститутів в глобальному економічному розвитку, загостриться конкуренція за ресурси (капітал, енергоносії, робочу силу, знання, високі технології). На перший план все активніше виходять такі джерела економічного розвитку, як інформація, наука, освіта, та інтелект.

Висновки.

  1. Основу процесів створення інтелектуальної власності утворюють інновації. Створення інноваційної економіки має стати стратегічним напрямом розвитку країни в першій половині XXI століття.
  2. Реалізація інноваційного потенціалу можлива тільки в умовах глобального ринку, якій інтенсифікує процеси обміну знаннями та технологіями.
  3. Простежується відсутність ефективно діючої національної програми інноваційного розвитку і значного збільшення фінансування в ланцюжку: наука і освіта - промисловість - передові технології.