Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Боковня В.М. Авторське право у мережі Інтернет

Всесвітня інформаційна мережа Інтернет за сучасних умов є вже звичайним видом передачі інформації, яка доступна кожному, хто має комп’ютер та супутниковий зв’язок. Вдосконалення норм авторського права у сфері охорони матеріалів, що передаються Інтернетом, не обходить Україну, особливо в умовах жорстких ринкових перетворень у країні, оскільки інформація стає все вагомішим чинником виробництва та значущим об’єктом цивільного права.

Технологічні та правові факти сучасності спричинили актуальність теми нашого дослідження. Правові аспекти функціонування мережі Інтернет потребують всебічного вивчення у зв’язку з тим, щоб потенціал Інтернету в усіх сферах суспільного життя реалізувався повною мірою як у світі, так і в Україні. Проблемами розвитку цього питання займалися: з вітчизняних науковців - Ч.Н. Азімов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, Р.В. Дроб’язко, Р.А. Калюжний, В.І. Жуков, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, РБ. Шишка; з іноземних - М.М. Богуславський, А.Б. Гельб, М.Х. Ліфті, Ф.П. Сергеєв тощо. Попри це, поза увагою дослідників опинилася низка питань щодо охорони авторського права у мережі Інтернет. Автор статті ставить за мету з’ясувати стан та проблеми охорони літературних та художніх творів в Інтернеті.

Протягом останнього двадцятиріччя Інтернет став основою безмежної інформаційної магістралі майбутнього. Розвиваючись, він перетворився із засобу контактування у навчальних та дослідницьких колах на поле міжусобної боротьби. З кожним періодом свого розвитку до нього підключається значна кількість підприємств, яка використовує Інтернет для реклами, управління персоналом та найму працівників, маркетингу, укладання договорів, здійснення та отримання платежів, внутрішнього та зовнішнього зв’язку, досліджень на ниві ринку, розробки моделей власного розвитку, обміну професійною інформацією, надання послуг тощо.

Розвиваючись надзвичайно швидкими темпами, Інтернет змінює наше світосприйняття. А сучасне право, у своїй більшості, хоч і з запізненням, але намагається відповідно реагувати на зміни у суспільних відносинах, викликані появою інформаційних технологій. Авторське право є свідченням того, як право може доволі добре пристосовуватися до появи нових технологій. Ця галузь права зазнала багато змін, викликаних появою таких технологій, як фотографія, звукозапис, радіо, супутникове телебачення, надаючи сьогодні еквівалентний захист мистецьким творам в усіх цих сферах.

Серед правових проблем, викликаних появою Інтернету, чи не перше місце посідають авторсько-правові. По мірі того, як Інтернет буде дедалі більше використовуватися як метод продажу і доставки інформації та результатів творчої діяльності, який не знає паперу і державних кордонів, питання охорони прав інтелектуальної власності на матеріали, доступні через Інтернет, будуть набувати все більшої важливості [1, 342].

Авторське право є одним з найважливіших видів охорони права інтелектуальної власності в Інтернеті. Насамперед більшість матеріалів, що передаються Інтернетом (тексти, зображення, звукові сигнали), є творами в юридичному сенсі і, таким чином, є предметом авторського права. По-друге, оскільки сама природа електронних телекомунікацій вимагає багатократного копіювання даних в процесі передачі їх каналами зв’язку та ознайомлення з ними необмеженого кола споживачів, безпосередньо постають питання стосовно дотримання при такому копіюванні авторських прав.

Будь-яка поведінка користувачів в Інтернеті зачіпає права авторів та їх правонаступників. Авторське право всіх країн світу (тих, в яких воно існує) охороняє твори у галузі літератури, науки та мистецтва. Як правило, національні закони і міжнародні конвенції з авторського права містять примірний перелік об’єктів правової охорони та зазначають, що цей перелік не є вичерпним. Зазвичай, у цих переліках згадуються літературні, музичні та аудіовізуальні твори, фотографії, картини, малюнки, ілюстрації, карти, плани, ескізи тощо.

Всі вищезгадані літературні та художні твори можна зустріти в Інтернеті у великій кількості й усі вони можуть претендувати на захист авторським правом. Але тільки претендувати. Бо однієї лише приналежності до тієї чи іншої категорії творів, зазначеної в законі, недостатньо. Для того, щоб отримати захист відповідно до норм про авторське право, ці твори повинні відповідати певним критеріям. По-перше, вони мають бути оригінальними в юридичному сенсі, а по-друге, вони мають бути вираженими у тій чи іншій об’єктивній формі.

Аналізуючи норми законодавства України, США, Росії, країн Європейського Союзу та положення Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів, можна дійти висновку, що інформація передається Інтернетом переважно у вигляді творів, які підлягають охороні авторським правом будь-якої з країн Бернського Союзу нарівні з творами, закріпленими у більш традиційних формах, за умови відповідності встановленим законодавством країни критеріям охорони [2].

Серед майнових прав авторів та їхніх правонаступників називаються: право на відтворення; право на розповсюдження; право на публічне виконання; право на публічний показ; право на публічне сповіщення; нові права на публічне сповіщення та на надання доступу публіці за Договорами ВОІВ. Аналізуючи кожне із зазначених прав, необхідно використовувати положення відповідного законодавства України, США, Європейського Союзу та його держав-членів. Вирішити проблеми, що постали в авторському праві у зв’язку із застосуванням авторських прав в контексті Інтернету, можливо лише шляхом докладання спільних зусиль всіх зацікавлених сторін: держав, міжнародних організацій та організацій, що представляють як інтереси володільців авторських прав, так і інтереси споживачів.

Великим кроком на цьому шляху стало укладання Договорів ВОІВ 1996 р. - Договір ВОІВ про авторське право та Договір ВОІВ про виконання і фонограми, а також їх вплив на законодавство України у сфері авторського права. Важливим є підписання Україною Договорів ВОІВ, що відповідає її національним інтересам та сприятиме інтеграції країни до світових та європейських економічних структур. Договорами ВОІВ передбачено, що у державах-учасницях має бути встановлено заборону обходу технічних засобів захисту та внесення змін до інформації про управління правами. Визначається, що технічними засобами захисту в контексті Інтернету є комп’ютерні програми, які регулюють доступ до розміщених в мережі творів. Це можуть бути програми, якими захищено певну інформацію від отримання її відвідувачами Web- сайту, яким не було надано на це попередній дозвіл, або криптографічні коди, якими обмежується доступ до інформації, збереження її в пам’яті комп’ютерів користувачів або друк без відповідного дозволу [2].

Потрібно знати, що, незважаючи на те, що інформація про управління правами складається з імені володільця авторських прав, умов використання твору (ліцензії) та іншої подібної інформації, вона не є взаємозамінною із знаком охорони авторського права.

Слід вказати як на технологічні та правові засоби, так і маркетингові прийоми, які надають володільцям авторських прав можливість контролювати використання розміщених в Інтернеті творів, запобігати порушенням своїх прав, перевіряти кількість випадків використання творів та стягувати платню за таке використання до моменту порушення.

Серед правових засобів є ліцензійний договір та запобіжні заходи. Останні мають бути передбачені національним законодавством будь-якої держави-члену Світової організації торгівлі (СОТ), згідно з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, включаючи торгівлю контрафактними товарами (Угода TRIPS). В Україні, яка приєдналася до СОТ, були здійснені заходи з приведення національного законодавства у відповідність до вимог Угоди TRIPS, зокрема щодо запобіжних заходів. Так, новою редакцією Закону «Про авторське право і суміжні права»[3] передбачено можливість їх застосування судами за заявою суб’єкту авторських чи суміжних прав. Незважаючи на критику деяких недоліків та неточностей формулювань, положення про запобіжні заходи нової редакції Закону визначаються як такі, що загалом відповідають вимогам Угоди TRIPS.

У підсумку слід сказати, що ліквідувати розрив, який існує нині в Україні між авторським правом та суспільними відносинами, що виникають у зв’язку з використанням Інтернету та інших інформаційних технологій, можливо лише за допомогою систематизації авторського права України та приведення його до відповідності з міжнародними стандартами [4]. Доречною є думка, щоб цей процес відбувався у формі розробки і прийняття спеціальних законів, покликаних регулювати суспільні відносини з приводу використання творів в інформаційних мережах, з одночасним включенням їх положень до Цивільного кодексу України. Водночас не маємо права забувати і про виховання у людей поваги до власності інших.