Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст.

Кульбашна А.А. Баланс інтересів учасників правовідносин з використання музичних творів у мережі Інтернет

Україна будує правову державу та громадянське суспільство. Саме тому розвиток права інтелектуальної власності загалом та авторського права зокрема є важливою складовою розвитку громадянського суспільства. Кожна фізична особа в Україні від народження має низку невід’ємних, природних прав. Так, ст. 54 Конституції України гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності [1]. Тобто, кожна людина з народження може творити та бути захищеною відповідно до законодавства України. Одним із найпоширеніших видів творчості людини є музичні твори.

Законодавець закріпив об’єкти авторського права, однак не передбачив визначення терміну музичний твір. У Цивільному кодексі України зазначено, що музичний твір може бути з текстом або без тексту [2]. Можна погодитися з таким визначенням поняття «музичний твір»: музичні твори - це твори, в яких художні образи виражаються за допомогою звуків людського голосу, музичних інструментів чи їх поєднання [3, с.836].

Запорукою успішного розвитку інтелектуального багатства, економічного добробуту та подальшого покращення якості українського надбання в сфері авторського права виступають правові гарантії прав автора. Музичний твір є об’єктом авторського права та має законодавчий захист від посягання на нього [4]. Однак розвиток сучасних телекомунікаційних засобів зв’язку та відставання правового регулювання від стрімкого поширення авторських творів у мережі Інтернет створюють небезпеку для розвитку творчого прогресу в країні. Сучасне використання творів авторів в Інтернеті звузилося до безкоштовного використання та копіювання без відома власника цих творів. Саме тому останні й розраховують на юридичний захист своїх прав інтелектуальної власності.

Для того, щоб зменшити прояви піратства та некерованого розповсюдження музичних творів законодавці посилюють відповідальність за порушення авторського права. Існує декілька видів відповідальності за порушення авторського права: цивільна, адміністративна, кримінальна. Цивільна відповідальність закріплена в ст. 432 ЦК України, яка гарантує кожній особі право звернутись до суду в разі порушення її авторського права. Судовий захист передбачає багато можливостей для захисту, зокрема, застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів, зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь, тощо.

Адміністративна відповідальність є більш суворою, порівняно із цивільно-правовою. До правопорушника, поруч зі стягненням матеріальних збитків, яких зазнав потерпілий автор, можна застосувати ще й адміністративну відповідальність, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так, ст. 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, - тягне за собою накладення штрафу [5].

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим покаранням. Статтею 176 Кримінального кодексу України передбачено, що незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом, виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення [6].

Однак, які б суворі санкції юридичної відповідальності держава не застосовувала, громадяни будуть знаходити різноманітні недоліки в законодавстві та використовувати досягнення технічного прогресу для подальшого безкоштовного використання об’єктів авторського права. Низький рівень правосвідомості середньостатистичної людини безпосередньо чи опосередковано призводить до порушення авторських прав, а сучасні технології створюють необмежені можливості для передачі інформації, зокрема й музичних творів в електронній формі. Жорсткий контроль у цій сфері є практично не можливим. Саме тому необхідно змінити підхід до проблеми нелегального використання об’єктів авторського права та знайти «корінь проблеми». Знайшовши проблему та спрямувавши зусилля в правове русло, можна отримати позитивний результат для держави, суспільства та окремого власника авторських прав на музичний твір.

Поглянемо на проблему порушення авторських прав на прикладі розповсюдження музичних творів у глобальній мережі Інтернет з точки зору економічних інтересів учасників цих правовідносин. Так, на території України існує достатньо багато сайтів, котрі надають можливість безкоштовно прослухати або навіть зберегти на свій комп’ютер музичний твір. У більшості випадків розповсюдження музичних творів у такий спосіб є незаконним та тягне за собою юридичну відповідальність. Можливість прослуховування музичних творів та надання інших послуг на платній основі дозволяє власнику такого сайту отримувати колосальні прибутки. Однак, така діяльність створює конфлікт інтересів автора (власником) музичного твору та власника сайту, що розповсюджує музичні твори без дозволу на це автора (власника) музичного твору.

На думку автора статті, існує можливість досягти балансу інтересів між авторами музичних творів та власників подібних сайтів, що надають можливість безкоштовного прослуховування музичних творів. Компромісу можливо досягти навіть не витрачаючи кошти користувачів ресурсу в мережі Інтернет. Глобальне розповсюдження мережі Інтернету сягнуло величезних розмірів і саме тому така неосяжна споживацька аудиторія вже достатньо давно зацікавила рекламний бізнес. Якщо спрямовувати частину коштів рекламодавців на винагороду авторам музичних творів, залишивши безкоштовне прослуховування музичних творів споживачами-користувачами Інтернет сайтів, то стане просто досягти балансу інтересів. У зазначеному варіанті розвитку взаємовідносин виграють всі сторони. За прослуховування музичних творів буде сплачуватись авторська винагорода рекламними компаніями і користувачу не потрібно буде придбавати музичний твір для його одноразового прослуховування. Таким чином, споживач буде легально використовувати музичні твори, хоча й проглядатиме при цьому рекламу на сторінці прослуховування. Компроміс буде досягнуто і необхідність в посиленні юридичного покарання за незаконне розповсюдження творів зникне.

Такий спосіб авторської винагороди вже давно існує, однак в іншому вигляді - у сучасному радіо. Слухаючи місцеву радіостанцію, користувач не сплачує нічого авторам музичних творів. За слухачів радіостанцій сплачує сама радіостанція за кожен із виконаних в ефірі музичних творів. Зрозуміло, що для того, щоб радіостанція існувала, в ефірі звучить реклама і таким чином слухачі радіостанції опосередковано та прозоро «сплачують» авторську винагороду авторам (власникам) музичних творів.

Першою таким шляхом пішла компанія Яндекс. У вересні 2010 р. вона оголосила про те, що відтепер музичні твори можуть бути прослухані безкоштовно на сайті сервісу компанії [7]. Кожний, хто користується сервісами компанії Яндекс, може легально слухати музичні твори, не остерігаючись притягнення до юридичної відповідальності за безкоштовне використанням твору на такому сервісі. Наразі в цьому сервісі реклама не розміщується, однак, зважаючи на те, що для користувача послуги створено зручний пошук у мережі Інтернет, прибутковість такого сервісу є очевидною.

Таким чином, автор статті вважає, що балансу інтересів між авторами музичних творів та слухачами цілком можливо досягти перевіреним і достатньо простим способом. Використавши досвід компаній із надання послуг радіомовлення в сучасному світі розвитку технологій, ми отримаємо ефективну модель забезпечення прав кожного із учасників цих правовідносин, зникне необхідність посилення юридичних санкцій за порушення авторських прав.