Акушерство і гінекологія: У 2 кн. — Кн. 1: Акушерство

Лікування невиношування вагітності

У разі загрозливого аборту і аборту, що розпочався, проводять консервативну терапію, спрямовану на збереження вагітності. В решті випадків показане інструментальне видалення плодового яйця або його рештків.

Призначаючи лікування і підбираючи дозу медикаментозних препаратів, потрібно пам’ятати про їх можливий ембріотоксичний і тератогенний вплив, особливо в І триместр вагітності.

На жаль, виявити причину переривання вагітності вдається не завжди. З появою ознак загрози переривання вагітності проводять госпіталізацію в стаціонар. Амбулаторно загрозу мимовільного аборту не усувають.

Схема лікування включає: 1) повноцінне, збалансоване, вітамінізоване харчування; 2) постільний режим; 3) немедикаментозні методи впливу; 4) призначення лікарських засобів, що знижують психоемоційні порушення і розслаблюють м´язи тіла матки.

До комплексу лікувальних заходів входять: госпіталізація вагітних за наяв- ност і симптомів загрози мимовільного аборту, а також вагітних і з групи ризику в критичні періоди вагітності і перед терміном, під час якого сталося переривання попередньої вагітності.

Нормалізації нервово-психічного статусу вагітної досягають застосуванням седативних засобів (настойки валеріани, ново-паситу, персену), в II тримесгр] за потреби — тазепаму, седуксену. Надзвичайно актуальною є психотерапія, особливо у пацієнток з ускладненим акушерським анамнезом, у яких формується синдром нереалізованого материнства, що характеризується невротичними розладами, наявністю депресії..

Із спазмолітичних засобів викорис говують папаверин, но-шпу, вібуркол (ректально), спазмалгон. Після 16 тиж. вагітності, особливо при вираженому больовому синдромі, застосовують баралгін, триган, максиган Токолітичну терапію проводять після 16 тиж. вагітності внутрішньом’язово або внутрішньовенно краплинно: 25 % розчин магнію сульфату, магне В6, (3-алреноміметпки (партусистен, гініпрал, алупент, ритодрин).

Щоб усунути побічну дію p-адреноміметиків, одночасно призначають антагоністи кальцію, зокрема і клітин (верапаміл).

Токолітичну терапію також проводять блокаторами кальцієвих канатів. Для досягнення гострого гоколізу призначають коринфар (ніфедипін).

Гормональну терапію, спрямовану на норматізацію гормонального балансу в системі мати — плацента — плід, проводять під контролем вмісту гормонів у сироватці крові, сечі вагітної та гормональної кольпоцитограми.

Принципи гормональної терапії:

  • обґрунтованість застосування;
  • індивідуальний підбір дози;
  • призначення гормонааьних засобів після 8 тиж. вагітності. Виняток становлять вагітні з лікованою безплідністю шляхом застосування допоміжних репродуктивних технолоіій. Гормонатьну корекцію в цих пацієнток проводять відразу після перенесення ембріона.

Призначають гестагенні препарати: прогестерон, утрожестан перорально або вагінально, дуфастон.

Дозу гормональних препаратів підвищують зі збільшенням терміну вагітності. Відміняють їх поступово; різка відміна може спровокувати переривання вагітності.

При гіперандрогенії наднирковозалозового генезу проводять лікування кортикостероїдами: преднізолон, дексаметазон. Кортикостероїди призначають для пригнічення секреції АКТГ, що сприяє зниженню синтезу андрогенів у надниркових залозах вагітної. Таку терапію проводять до 32-го тижня вагітності, потім її відміняють, щоб уникнути пригнічення функції надниокових залоз плода. Критичні терміни гестації при цій патології — 13, 24, 28 тиж., коли проявляється гормональна активність плода.

При гіперандрогенії яєчникового генезу кортикостероїди призначають до терміну 20—24 тиж.

Ефективна вітамінотерапія: вітамін Е, полівітаміни (прегнавіт, пренатал, гендевіт, матерна). Призначення фолієвої кислоти в терміні до 12 тиж. позитивно впливає на формування нервової трубки плода за наявності загрози переривання вагітності.

Для пригнічення надмірної продукції простагландинів після 16 тиж. вагітності призначають інгібітори простагландинів, які зумовлюють скорочення матки (індометапин, диклофенак ректально).

Для зниження продукції ендогенних простагландинів і запобігання гормональному впливу на плід за наявності антифосфоліпідного синдрому призначають дексаметазон, ацетилсаліцилову кислоту (аспірин). Також застосовують реокоригувальну терапію реополіглюкін, трентал; антикоагулянтну терапію: фраксипарин; лікування фетоплацентарної недостатності.

Немедикаментозні методи включають: електроаналгезію, електрорелаксацію, голкорефлексотерапію, фізіо- і баротерапію.

Хірургічне лікування при істміко-цервікальній недостатності проводять у II триместрі вагітності. Лікування полягає в накладанні циркулярного шва на шийку матки на рівні її внутрішнього вічка для звуження каналу шийки матки (операції ІМак-Дональда, Любимової, Широдкара). Використовують шовний матеріал, що не розсмоктується. Для забезпечення ефекту від операції дотримують таких умов: оптимачьний термін операції 13—16 тиж.; бактеріоскопічне і бактеріологічне дослідження матеріалу із сечових і статевих органів жінки; токолітична терапія під час операції і в післяопераційний період.

Протипоказання до операції:

  • з боку вагітної — відносні: виражений гіпертонус матки, кольпіт; абсолютні: невиношування вагітності за станом здоров’я, внутрішньоматкова інфекція;
  • з боку плода — аномалії розвитку.

Щоб забезпечити життєдіяльність і розвиток плодового яйця в разі виявлення плацентарної недостатності, застосовують засоби, шо поліпшують матково-плацентарний кровообіг, реокоагуляційні властивості крові: еуфілін, тео- нікол, трентал, реополіглюкін, низькомолекулярні гепарини, курантил; функцію плаценти, стан плода: розчин глюкози з актовегіном, інстеионом внутрішньовенно, есенціале, гіпербаричну оксигенацію, озонотерапію. Додатково проводять метаболічну терапію, що включає препарати-синергісти, субстрати і кофактори циклу Кребса: ціанокоОаламін, фітин, калію оротат, вітамін Е, фолієву кислоту, хофітол, метіонін.

У разі загрози передчасних пологів проводять профілактику респіраторного дивгрес-синдрому. На курс лікування призначають дексаметазон 24 мг, преднізолон 60 мг на добу, дексазон 24 мг.

Для пригнічення імунної відповіді організму вагітної на антигені! фетопла- центарного комплексу, щоб запобігти розвитку реакції відторгнення застосовують: імунал, афлубін, енгістол, протефлазид, анти-Rho (О)-імуноглобулін; сорбпійну терапію (ентеросорбенти); системну ензимотерапію (вобензим); плазмаферез.

Терапію антифосфоліпідного синдрому проводять після чіткого встановлення діагнозу, використовуючи ацетилсаліцилову кислоту 75 мг на добу, не- фракиіонований гепарин 5000 ОД підшкірно кожні 12 год, або низькомолекулярний гепарин у середній профілактичній дозі (під контролем рівня тромбоцитів).

Окрім хірургічного видалення плодового яйця або його реилків застосовують медикаментозний метод евакуації вмісту порожнини матки. Для цього використовують мізопростол — 800—1200 мкг одноразово внутрішньовагіналь- но. Через кілька годин (3—6) після введення препарату починаються скорочення матки і зганяння рештків плодовою яйця. Проте цей метод небезпечний через можливість виникнення алергійних реакцій, кровотечі.

До меі одів відновлення репродуктивної функції після мимовільного аборту належать:

  • профілактика інфекційно-запальних захворювань, санація вогнищ хронічного запалення, нормалізація біоценозу піхви, діагностика та лікування TORCH-інфекцій:
  • психологічна реабілітація після перенесеного аборту:
  • неспецифічна пре грав.і тарна підготовка: антистресова терапія, за 3 міс. до зачаття призначення фолієвої кислоти (400 мкг на день), нормалізація раціону харчування, режиму праці та відпочинку, відмова від шкідливих звичок;
  • медико-генетичне консультування.