Частота переношування вагітності (понад 42 тиж.) коливається від 4 до 14 %. Полотті у разі переношеної вагітності визначають як запізнілі.

Переношена вагітність супроводжується високим показником перинаталь- ної захворюваності і смертності, великою кількістю ускладнень під час пологів і в післяпологовий період як у родитлі (породіллі), так і в плода (новонародженого).

Симптомокомплекс переношеного плода називають синдромом Белентай- на—Рунге. Він характеризується: підвищенням щільності кісток черепа, звуженням швів черепа і тім’ячок, різким зменшенням або відсутністю першорідної змазки, зменшенням підшкірної жирової клітковини, зниженням тургору шкіри, лущенням шкіри (“рука прачки”, ‘"лазнева стопа”), збільшенням довжини ніг, щільними хрящами вушних раковин і носа. Характерними змінами посліду є: ділянки петрифікатів і жирового переродження, збільшення маси, зменшення товщини, склеротичні й дистрофічні зміни, вогнища некрозу, тонка пуповина.

Діагностика переношеної вагітності

У разі переношеної вагітності спостерігають: відсутність збільшення маси тіла вагітної або її зменшення більш ніж на 1 кг; зменшення окружності живота на 5—10 см, що пов’язано зі зменшенням кількості навколоплідних вод; маловоддя; наявність меконію в навколоплідних водах у разі розриву плодових оболонок; виділення молока з грудних залоз; дистрес-синдром у плода; незрілість або недостатню зрілість шийки матки

Для діагностики переношеної вагітності і вибору раціонапьної акушерської тактики найбільше значення має правильне оцінювання стану плода. Для цього використовують ультразвукові методи в поєднанні з допплєрометричним дослідженням кривих швидкостей кровотоку в артеріальному й венозному руслі, КТГ.

Характерними ознаками переношеної вагітності при УЗД є маловоддя, відсутність збільшення біпарієтальпого розміру голівки плода в динаміці, відсутність росту плода, стоншення плаценти, її незрілість.

Методом догаїлєрометрії в плода встановлюють послідовне поетапне погіршення гемодинаміки, що відтворює зростаючий ризик несприятливих пеоина- тальних наслідків. При переношеній вагітності прогресує погіршення гемодинаміки плода. У разі незначного переношування гемодинаміка плода не зазнає змін. Навіть при інволютивних змінах у плаценті і зрілості головного мозку плода в нього вистачає компенсаторних можливостей адаптуватися до умов зниженого надходження кисню. Згодом настає централізація кровообігу плода. Це універсальний захисно-пристосувальний механізм, дія якого спрямована на посилення кровопостачання і підтримку потрібного р-вня оксигенації головного мозку. На цьому етапі варто розрізняти дві послідовні стадії. По-перше, це централізація кровообігу з незмінним венозним і внутрішньосерцевим кровотоком, що характеризується зниженням резистентності в середній мозковій артерії (СМА); систол о-діастолічне відношення (СДВ) >2,8, зменшенням колірного показника крові (КПК < 1,10), збільшенням судинного опору в аорті (СДВ > 7,0), збільшенням резистентності в ниркових артеріях (СДВ > 5,0). Пізніше формується централізація кровообігу з включенням сфінктерного механізму венозної протоки і збільшенням швидкості кровотоку па клапані аорти Додатково виявляють зростання середньої швидкості кровотоку7ліах) у венозній протоці (Ттах > 32 см/с), підвищення середньої лінійної га об’ємної швидкості кровотоку на клапані аорти. У разі тяжких порушень відбувається централізація кровообігу плода з порушенням венозного відтоку і декомпенсацією внутрішньосерцевої гемодина ь [іки. Надалі знижується судишіа резистентність в СМА (СДВ < 2,20), зменшується КПК < 1,0, прогресивно наростає судинна резистентність в аорті і ниркових артеріях (СДВ > 8.0; КПК > 6,0), у венозній протоці — зменшується середня швидкість кровотоку і підвищується резистентність (Ттах < 28,4 см/с), у нижній порожнистій вені — порушується венозний відтік, у яремних венах — знижується середня швидкість кровотоку і зростає судинний опір, знижується середня лінійна та об’ємна швидкість на клапанах аорти й легеневого стовбура.

Зазначені зміни гемодинаміки плода відтворюють послідовне погіршення йою стану в умовах хронічної внутрішньоутробної гіпоксії.

За таких показників імовірність розвитку перинатальних ускладнень (п- поксично-ішемічне ураження ЦНС, аспірація меконію, анте- й інтранатальна загибель плода) значно зростає.

Кардіомоніторинг, як і допплєрометрія, кровотоку плода є одним з основних методів оцінювання стану плода при переношеній вагітності. КТГ дає змогу виявити ознаки початкової, помірної і тяжкої гіпоксії плода і правильно визначити акушерську тактику.

Акушерська тактика при переношеній вагітності

Перинатальні наслідки при переношеній вагітності визначаються обраною акушерською тактикою, яка залежить від правильного оцінювання стану плода, що ґрунтується на даних сонографічного дослідження з допплєрометрією кровотоку плода і КТГ. Іншим фактором, що визначає акушерськутактику при переношеній вагі шості, є належна біологічна готовність організму вагітної до пологів.

Підготовка шиики матки. Запорукою успішного початку і розвитку пологової діяльності надалі вважають зрілість шийки матки (за Бішопом).

При незрілій шийці матки підготовку´ її до індукції проводять із застосуванням простагландинів Е, та Е Якщо ступінь зрілості шийки матки становить до 5 балів, можна призначати ламінарії. При цьому в її канал вводять від 1 до 5 ламінаріїв на термін до 24 год. За потреби процедуру можна повторити.

Застосування естрогенів та простагландинів F2 для підготовки пологових шляхів до розродження недостатньо ефективне.

Індукція пологової діяльності показана при терміні вагітності 42 тиж. і більше, якщо стан плода за біофізичним профілем оцінюють не менше ніж 7— 8 балів, зрілості шийки матки не менше ніж 6 балів за шкалою Бішопа; за відповідності розмірів плода розмірам таза роділлі, відсутності плодового міхура (амніотомія).

Протипоказання до індукції пологів такі самі, як і при термінових пологах. Індукцію пологів проводять лише за умов отримання письмової згоди роділлі.

Методом вибору індукції пологів є ч^мніотомія з подальшим краплинним внутрішньовенним уведенням розчину окситоцину.

Індукцію пологів варто розпочинати зранку (з 6-ї до 8-ї години); проводять амніотомію обов´язково з оцінюванням якості й кількості навколоплідних вод; з моменту проведення амніотомії записують партограму. За відсутності пологової діяльності через 2—3 год після амніотомії вводять окситоцин внутрішньовенно краплинно за такою схемою: 1 мл окситоцину ( 5 ОД) розчиняють у 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Обов’язково катетеризують ліктьову вену роділлі для забезпечення її активної поведінки. Початкова швидкість введення — 6—8 крапель за 1 хв. У разі досягнення ефекту через ЗО хв швидкість введення залишають такою самою. За відсутності ефекту швидкість уведення збільшують кожні 30 хв на 6 крапель. Максимальна швидкість уведення не перевищує 40 крапель за 1 хв.

Критерієм досягнення регулярної адекватної пологової діяльності вважають 4—5 скорочень матки протягом 10 кв; тривалість скорочень — 40—50 с. За відсутності ефекту протягом 6 год тактику ведення пологів варто змінити і завершити їх кесаревим розтином.

Застосування окситоцину пов’язане з можливим розвитком дис´ірес-синд- рому плода та підвищенням базального тонусу матки.

Ведення третього періоду пологів. Для профілактики кровотечі пропонують активне ведення третьою періоду пологів згідно з наказом МОЗ України № 620.

У разі вагітності в термін 42 тиж. і більше за неефекіивиосіі попередніх заходів щодо підготовки шийки матки до розродження та за умови незадовільного стану плода показане оперативне розродження — кесарів розтин.

Ранній післяпологовий період потребує ретельного спостереження за станом породіллі та новонародженого.